Ухвала суду № 95275177, 01.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

01 березня 2021 року м. Київ № 640/30189/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у письмовому провадженні клопотання про застосування процесуального строку звернення до суду у справі

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А0105

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини А0105, в якому просить:

- визнати бездіяльність військової частини А0105 (Код ЄДРПОУ 22991037) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2017 по 26.03.2018 року протиправною;

- зобов`язати військову частину А0105 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 27.09.2017 по 26.03.2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Через канцелярію суду відповідачем подано клопотання від 27.01.2021 року про застосування процесуального строку звернення до суду до позивача з підстав пропуску останнім строку звернення до суду.

Так, в обґрунтування цього клопотання відповідачем зазначено, що на спірні правовідносини розповсюджується шестимісячний строк звернення до суду.

Відповідачем зазначено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 23.03.2018 року №58.

Таким чином, звернувшись до суду з позовом 30.11.2020 року, тобто через два з половиною року після звільнення з військової служби, позивачем пропущено процесуальний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, відповідач просить суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Вирішуючи клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою, абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно із статтею 1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі також - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин другої та третьої статей 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (далі також - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі № 825/874/17.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.

Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред`явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов`язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

Оскільки позовна заява ОСОБА_1 містить вимоги про перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення, слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 року справі №807/363/18, в якій, зокрема, зауважено щодо висновків судів про незастосування у випадку, що розглядається, положень статті 233 Кодексу законів про працю України з огляду на формулювання позовних вимог інших, ніж стягнення заробітної плати.

Так, Верховним Судом зазначено, що норми цієї статті, слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати, що норми статті, слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати.

Отже, поняття грошового забезпечення в даній справі є аналогічним поняттю заробітної плати, отже, останнім строк звернення до суду з адміністративним позовом не пропущено.

Враховуючи викладене та предмет спору у справі №640/30189/20, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника Військової частини А0105 про залишення позову без розгляду.

Керуючись статтями 6, 9, 48, 122, 123, 166, 167, 243, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Військової частини А0105 про залишення позову без розгляду відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.О. Маруліна