Рішення № 95273342, 17.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року справа №380/3597/20

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Гринкевич Ю.Ю., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовом ОСОБА_1 , представник - Мельник Л.Я.до Львівської митниці ДФС, представник - Флис Х.А. Галицької митниці державної митної служби, представник - Флис Х.А.про визнання протиправним і скасування наказу та відмови, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ в/о начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Львівської митниці ДФС;

- стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.04.2020 року;

- визнати протиправною бездіяльність Львівської митниці ДФС щодо невжиття заходів з забезпечення переведення ОСОБА_1 на роботу до правонаступника Львівської митниці ДФС, - Галицької митниці Держмитслужби, у зв`язку зі звільненням з причин реорганізації Львівської митниці ДФС, та зобов`язати Львівську митницю ДФС забезпечити переведення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Галицької митниці Держмитслужби, а за її відсутності - на іншу рівнозначну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби;

- визнати протиправною відмову Галицької митниці Держмитслужби у переведенні Петрика Ярослава Володимировича на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Галицької митниці Держмитслужби;

- визнати протиправною бездіяльність Галицької митниці Держмитслужби щодо не пропонування вакантної посади та не переведення ОСОБА_1 на вакантну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби, що відповідає кваліфікації ОСОБА_1 , або нижчу посаду за згодою останнього, та зобов`язати Галицьку митницю Держмитслужби запропонувати ОСОБА_1 вакантну посаду та перевести (призначити) ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Галицької митниці Держмитслужби, а за її відсутності - на іншу рівнозначну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби;

- стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану її протиправними діяннями та рішеннями, у розмірі 25000,00 грн.;

- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану її протиправними діяннями та рішеннями, у розмірі 25000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.04.2020 року в/о начальника Львівської митниці ДФС, Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романом Антоняком видано наказ № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 », який на думку позивача є протиправним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування всіх обставин.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» за № 858 від 02.10.2019 року утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1. Реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2. Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.

Відповідно до Переліку територіальних органів Державної митної служби, що утворюються додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України за № 858 від 02.10.2019 року утворено Галицьку митницю Держмитслужби.

Згідно з Переліком територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізовуються додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України за № 858 від 02.10.2019 року Івано-Франківську митницю ДФС, Львівську митницю ДФС, Тернопільську митницю ДФС приєднано до Галицької митниці Держмитслужби.

Водночас, питання припинення юридичної особи публічного права слід розглядати не лише в контексті припинення її майнових зобов`язань, позаяк така особа створювалась для виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Відповідно, функції держави не зникають із припиненням юридичної особи публічного права (крім випадку повної відмови держави від виконання певних функцій, що потребуватиме відповідних змін у законодавстві), а тому, у будь-якому випадку, враховуючи принцип безперервності влади, має бути вирішено питання про «функціональне» правонаступництво юридичної особи публічного права.

При припинені юридичної особи публічного права у результаті приєднання, її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки у частині майнових прав, а й трудових відносин, у тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Реорганізація юридичної особи публічного права - це таке припинення діяльності, при якому його права, обов`язки і майно переходять до інших діючих чи знову створюваних юридичних осіб, які приймають на себе виконання функцій і завдань реорганізованої юридичної особи публічного права чи реорганізованих юридичних осіб публічного права, що припинили свою діяльність. При реорганізації має місце правонаступництво, так би мовити, заміна у правовідносинах, які виникли раніше, одних суб`єктів господарювання на інших з переходом до них усіх прав та обов`язків перших (до правонаступника переходять весь пасив і актив майна, борги, права і обов`язки за угодами тощо).

Галицька митниця Державної митної служби є правонаступником Львівської митниці ДФС.

В процесі реорганізації Львівської митниці ДФС більша частина її працівників була переведена до Галицької митниці Держмитслужби.

21.12.2019 року в/о начальником митниці, головою Комісії з реорганізації Львівської митниці Державної фіскальної служби О.Лозинським винесено наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» з відповідним Додатком до наказу Львівської митниці ДФС. У зазначеному Додатку вказано 213 осіб (в тому числі і позивач), які не переведені та яким мало бути вручені повідомлення про майбутнє вивільнення.

Після внесення змін до Закону України «Про державну службу» 10.03.2020 року позивач був ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення та за місяць звільнений.

Згідно із змісту попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року Львівська митниця ДФС при видачі наказу про звільнення та здійсненні процедури звільнення керувалася частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13.02.2020 та частиною 6 статті 492 КЗпП України в редакції Закону України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», який набрав чинності 02.02.2020.

Позивач вважає, що до вказаних правовідносин повинна застосовуватися редакція Закону України «Про державну службу» в момент їх виникнення, а саме в період коли почався процес реорганізації Львівської митниці ДФС в Галицьку митницю Держмитслужби та здійснено переведення основної маси працівників з дотриманням встановлених на той момент гарантій захисту трудових прав державних службовців.

На думку позивача мало місце порушення порядку звільнення. Відповідно до редакції Закону України «Про державну службу» станом на грудень 2019 року про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Одним із обов`язків роботодавця є пропозиція працівникові, якого звільняють з посади, що скорочується, іншої роботи у тій же самій установі або повідомлення про відсутність роботи за його професією та пропозицією іншої посади, наприклад, з іншим рівнем кваліфікації або умов оплати праці. З огляду на викладене, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається при умові дотримання відповідної процедури.

Крім того, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Таким чином, на думку позивача з врахуванням дати початку реорганізації Львівської митниці ДФС (28.11.2019 року), її строків (три місяці), визначених пунктом 4 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг, чинних як станом на 28.11.2019 так і на 28.12.2019 норм Закону України «Про державну службу» та Кодексу Законів про працю України, процедура вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачала, зокрема, необхідність персонального попередження про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці та надання одночасної пропозиції працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Позивач вказує, що в ході приєднання Львівської митниці ДФС до Галицької митниці Держмитслужби скочення штатної чисельності не відбувалось.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала суду додаткові пояснення та докази, просила суд позов задоволити повністю.

Відповідачі - Галицька митниця Держмитслужби, Львівська митниця ДФС проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав, що наказом Львівської митниці ДФС №03 від 07.02.2020 року наказ №666 від 21.12.2019 року був скасований, як такий, що не реалізований, з огляду на відсутність на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, який мав вжити заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення. Крім того, законом України «Про державну службу» у редакції від 14.01.2020 року передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду, проте це не є його обов`язком. Відповідачі вказують, що до події застосовується той закон, під час дії якого вона настала. Визначальним моментом встановлення події з якої слід визначати початок настання правовідносин, пов`язаних з припиненням державної служби є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. Оскільки підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення врегульовано Законом України «Про державну службу», положення Кодексу законів про працю України у даному випадку не застосовуються. Також зазначають, що позивача було правомірно вивільнено, враховуючи ч. 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України. На думку відповідачів, жодних ознак, які б мали дискримінаційний характер по відношенню до позивача з матеріалів справи не вбачається. Окрім того, ним невірно здійснено розрахунок середньої заробітної плати. Посилаються на те, що позивачем не обґрунтовано завдання йому моральної шкоди.

Представник відповідача Галицької митниці Держмитслужби в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених у письмовому відзиві, просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що 19.05.2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі. Ухвалою судді від 21.07.2020 року розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.

Судом встановлені наступні обставини:

24.12.2019 року позивач звернувся із заявою до Галицької митниці Держмитслужби про переведення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Галицької митниці Держмитслужби.

13.01.2020 року відповідач надав відповідь на вказану заяву позивача, в якій зазначено, що вказана заява буде врахована та розглянута при заповненні вакантних посад Галицької митниці ДФС.

30.03.2020 року позивач повторно звернувся із заявою до Галицької митниці Держмитслужби про переведення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Галицької митниці Держмитслужби.

14.04.2020 року позивача повідомлено про результати розгляду його заяви та роз`яснено вимоги законодавства.

10.03.2020 року позивач ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення.

13.04.2020 року в/о начальника Львівської митниці ДФС, Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романом Антоняком видано наказ № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно якого позивача звільнено відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VII, із змінами, пункту 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне звільнення протиправним та таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про державну службу».

Судом враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірного наказу з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Підставою для прийняття спірного наказу для відповідача були такі фактичні обставини.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» за № 858 від 02.10.2019 року утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1. Реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2. Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.

Відповідно до Переліку територіальних органів Державної митної служби, що утворюються додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України за № 858 від 02.10.2019 року утворено Галицьку митницю Держмитслужби.

Згідно з Переліком територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізовуються додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України за № 858 від 02.10.2019 року Івано-Франківську митницю ДФС, Львівську митницю ДФС, Тернопільську митницю ДФС приєднано до Галицької митниці Держмитслужби.

На виконання вищевказаної постанови видано наказ ДФС № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС».

Згідно п. 4 наказу ДФС № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» встановлено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» та наказу ДФС № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» 28 листопада 2019 року розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС.

24.04.2020 року винесено наказ ДФС № 14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», яким продовжено строк проведення реорганізації митниць, зокрема і Львівської митниці ДФС, а саме слова «три місяці» замінені словами «шість місяців».

Згідно із матеріалів справи, позивач 24.12.2019 року звернувся із заявою до Галицької митниці Держмитслужби про переведення його на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Галицької митниці Держмитслужби.

13.01.2020 року відповідача надав відповідь на вказану заяву позивача, в якій зазначено, що вказана заява буде врахована та розглянута при заповненні вакантних посад Галицької митниці ДФС.

30.03.2020 року позивач повторно звернувся із заявою до Галицької митниці Держмитслужби про переведення його на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Галицької митниці Держмитслужби;.

14.04.2020 року відповідачем повідомлено позивача про результати розгляду його заяви та роз`яснено вимоги законодавства.

Суд зазначає, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Питання прийняття позивача на публічну службу, її проходження, підстави та порядок звільнення з публічної служби, в основному визначені КЗпП України та Закону України «Про державну службу».

Стаття 43 Конституції України, гарантує позивачу, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Аналізуючи положення КЗпП України та Закону України «Про державну службу», судом встановлено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу можливе і переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення.

Згідно із ст. 41 Закону України «Про державну службу», державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Суб`єкт призначення з урахуванням професійної підготовки та професійних компетентностей може прийняти рішення про одночасне переведення не менше двох державних службовців між посадами, які вони займають. Переведення здійснюється лише на рівнозначні посади та за згодою державних службовців.

Згідно із п. 97 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, накази (розпорядження) з кадрових питань (особового складу) оформлюються у вигляді індивідуальних і зведених наказів (розпоряджень). В індивідуальних наказах (розпорядженнях) міститься інформація про одного працівника (співробітника), у зведених - про кількох незалежно від того, які управлінські рішення щодо них приймаються (прийняття на роботу, призначення на посаду, переведення на іншу посаду (роботу), звільнення тощо).

На переконання суду будь-які питання щодо прийняття на публічну службу, її проходження, та звільнення з публічної служби, повинні супроводжуватись відповідними наказами (розпорядженнями), що видаються, як рішення організаційно-розпорядчого чи нормативно-правового характеру. За змістом вказаного, відповідним наказом повинні були і вирішуватись питання вищевказаних заяв позивача про переведення на рівнозначну посаду.

Відповіді відповідача, що заяви позивача будуть враховані та розглянуті при заповненні вакантних посад Галицької митниці ДФС, не є належним та допустимим доказом законного вирішення цих же заяв.

Відповідні накази (розпорядження), якими б вирішувалось згадані заяви позивача про переведення на рівнозначну посаду, в справі відсутні. Відповідачами також не надано суду належних та допустимих доказів прийняття таких наказів. Відповідно спірний наказ про звільнення позивача є передчасним.

Суд зазначає, що принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення «res judicata» (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного органу, є обов`язковим. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).

На думку суду, спірний наказ в/о начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 року, є протиправним та підлягає скасуванню з тих підстав, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), відповідач повинен був дотримуючись принципу юридичної визначеності у встановленому законом порядку перш за все вирішувати заяви позивача про переведення і лише після цього у випадку наявності законних підстав приймати спірне рішення.

З цих підстав суд констатує, що спірне рішення прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не безсторонньо (упереджено), не добросовісно, не розсудливо, без з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, не пропорційно, зокрема з без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення

Вказані висновки суду також узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу в/о начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка № 94-о «Про звільнення ОСОБА_2 » від 13.04.2020 року, підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, позовна вимога поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Львівської митниці ДФС, також підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100).

Згідно із п. 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно із п. 8 Порядку №100, у разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно із п. 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

В матеріалах справи наявна довідка відповідача про розмір середньомісячної заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, згідно якої середньоденна заробітна плата позивача складає 426,83 грн. як вказала представник позивача така підлягає стягненню із розрахунку за 210 днів. Відтак суд вважає за можливим зобов`язати Львівську митницю ДФС нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 89634,30 грн. (розрахунок 426,83 х 210 = 89634,30)

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо невжиття заходів з забезпечення переведення, не пропонування вакантної посади та не переведення позивача до правонаступника у зв`язку зі звільненням з причин реорганізації, зобов`язати відповідачів забезпечити переведення, запропонувати позивачу вакантну посаду та перевести (призначити) його на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Галицької митниці Держмитслужби, а також визнання протиправною відмову Галицької митниці Держмитслужби у переведенні позивача, суд зазначає, що такі задоволенню не підлягають, оскільки як встановлено судом, вищезгадані заяви позивач про переведення розглянуті відповідачем не у встановлений законом спосіб без прийняття відповідного рішення.

Тобто, на думку суду позивач помилився в цій частині в обраному способі захисту, що по суті є підставою для відмови в задоволені позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоду, завдану її протиправними діяннями та рішеннями, у розмірі по 25000,00 грн. з кожного, суд зазначає, що такі задоволенню не підлягають, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Основним документом, скрізь призму якого суди застосовують інші закони, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки майже в кожному рішенні Європейського суду з прав людини, в якому держава-учасниця визнається порушником Конвенції, має місце тлумачення поняття відшкодування моральної шкоди (сатисфакція). Нормативне регулювання права на відшкодування моральної шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода полягає в тому числі у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це: наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага, неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди, причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою, вина заподіювача шкоди. Презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. Отже, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Протиправність поведінки заподіювача моральної шкоди це поведінка, яка заборонена законом, а протиправна бездіяльність - невчинення особою дій, які вона зобов`язана за законом вчинити. Причинний зв`язок з`ясовується між причиною, тобто протиправністю поведінки, та шкодою, як наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки. Тобто, зміст причинного зв`язку полягає у тому, що вчинена неправомірна дія є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди.

Структура доказування - це взаємозв`язок елементів, які забезпечують досягнення мети доказування. Доказування кожної обставини, яка має значення для ухвалення рішення у справі, у силу закону є обов`язком певного суб`єкта.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розмір відшкодування моральної шкоди також входить до предмета доказування. ЄСПЛ часто використовує інші способи залагодження моральної шкоди, нематеріальні. У справі Аміхалай проти Молдови (20.04.2004) зазначено, що сам факт визнання порушення є достатньою компенсацією моральної шкоди. Те саме зазначено у рішення Білуха проти України (09.11.2006). Визначення розміру моральної шкоди (критерії), розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей позивача або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення. А також: стан здоров`я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів заподіяння позивачу спірними діями, бездіяльністю та рішенням моральної шкоди із врахуванням вищевказаних критерій. Позивачем не доведено зміст та розмір моральної шкоди в причинному зв`язку із предметом спору, та в чому полягає суть, що вчинена неправомірна дія чи бездіяльність є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З цих же по суті підстав, судом частково не враховуються заперечення відповідача.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Львівської митниці ДФС (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1), Галицької митниці державної митної служби (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) про визнання протиправним і скасування наказу та відмови, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, - задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ в/о начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 року.

Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року.

Зобов`язати Львівську митницю ДФС нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 89634,30 грн.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краківець» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 7043, 75 грн. підлягає негайному виконанню.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС (ЄДРПОУ 39420875, м. Львів, вул. Костюшка, 1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 840,80 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення складено в повному обсязі 01.03.2021 року.

Суддя Гавдик З.В.