Рішення № 95272733, 02.03.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2021 р. справа № 300/3946/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4267 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Дмитренко Володимир Вікторович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А4267 (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки; зобов`язати Військову частину А4267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 56 днів за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та на підставі наказу командира Військової частини А4267 від 25.02.2019 за № 48 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з 25.02.2019 виключений зі списків особового складу Військової частини А4267. Станом на день звільнення та виключення позивача зі списків Військової частини А4267 в позивача залишалися невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, яка передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Однак, зазначає позивач, відповідач невиплатив йому компенсацію за невикористані календарні дні зазначеної додаткової відпустки при звільненні. Також за період проходження військової служби відповідач ненарахував та невиплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки;, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою від 29.12.2020 Івано-Франківський окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

01.02.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини А4267 від 30.01.2021 № 43 на позовну заяву. Відповідач не визнає позов. У відзиві відповідач зазначив, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток не виплачується. Що стосується індексації, то представник відповідача зазначив, що проведення індексації грошових доходів здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, тобто у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Так, фінансування Збройних Сил України, в тому числі Військової частини А4267, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а розпорядником бюджетних коштів є Міністерство оборони України. Представник відповідача вказав на те, що в за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення лише в листопаді 2018 року в сумі 71,08 грн. та в січні 2019 року в сумі 142,16 грн., оскільки в Міністерства оборони України не було фінансового ресурсу на виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період. Окрім цього, вказує, що позивач не оскаржував наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а тому станом на момент прийняття наказу командира Військової частини А4267 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 з 26.02.2016 проходив військову службу у Військовій частині А4267 в Збройних Силах України, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 від 17.02.2016. Вказані обставини визнаються обома сторонами не є спірними (а.с. 11).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.11.2016 ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій (а.с. 10).

На підставі наказу командира Військової частини А4267 від 25.02.2019 за № 48, позивача, звільнено згідно наказу від 22.02.2019 № 28-РС з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 25.02.2019 виключено зі списків особового складу Військової частини А4267.

21.11.2020 представник позивача звернувся до Військової частини А4267 з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію про нарахування та випату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, а також надати довідки про періоди проходження позивачем військової служби у Військовій частині А4267, довідку про суми грошового забезпечення за весь період проходження військової служби, розрахунковий лист та копію витягу з наказу про виключення зі списків військової частини (а.с. 12).

Відповідач відповіді не адвокатський запит від 21.11.2020 не надав.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Щодо позову в частині вимоги про бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, суд зазначає таке.

Згідно із статтею 46 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Учасники бойових дій згідно статті 5 Закону № 3551-XII є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Учасниками бойових дій, зокрема, визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (пункт 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII).

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги у використанні чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Стаття 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлює такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з статтею 162 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них регламентовано статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, яка містить такі приписи:

« 8. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

14. […]

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

18. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

21. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Визначення особливого періоду наведено в Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII. Так, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому за визначенням наведеним в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»:

- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

- демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Також Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (надалі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Пунктом 5 розділу ХХХІ Порядку № 260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

16.05.2019 Верховний Суд прийняв рішення в зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 (№ Пз/9901/4/19) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Верховний Суд зазначив, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Верховний Суд вважав, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Суд виділив такі ознаки типової справи:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; - підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; - предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та залишила рішення від 16.05.2019 без змін.

ОСОБА_1 проходив військову службу та отримав статус учасника бойових дій, а отже, на позивача поширюється дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та з 25.02.2019 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Отже, враховуючи вказані норми законодавства, Військова частина А4267 була зобов`язана до дня виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини А4267, провести повний розрахунок з позивачем по всіх видах забезпечення, в тому числі й грошового, зі включенням до останнього компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій.

Суд звертає увагу на зміст витягу з наказу командира Військової частини А4267 від 25.02.2019 за № 48, згідно якого ОСОБА_1 з 25.02.2019 виключено зі списків особового складу Військової частини А4267, з усіх видів забезпечення. Вказаним наказом лише зобов`язано виплатити позивачу грошову компенсацію за три дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік. Наказ командира Військової частини А4267 від 25.02.2019 за № 48 не містить жодних даних щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Згідно довідки відповідача № 5/201 від 30.01.2021, позивачу не нараховано та не виплачено грошову компенсацію невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2019 роки.

Суд зазначає, що з моменту оголошення та проведення Указом Президента України часткової мобілізації та затвердження цього Указу Верховною Радою України Законом від 17.02.2014 №1126-VII в Україні діє особливий період. У цій справі спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача зі служби виникли в особливий період. В особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Разом з тим, Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлює припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Таким чином, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, ця відпустка переноситься на інший період. Особа не втрачає права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі відпустки.

Згідно абзацу 3 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року за № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 за № 745/32197, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, за період проходження військової служби з 29.11.2016 (дати набуття статусу учасника бойових дій) по 25.02.2019 включно (дати звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу) позивач набув право на додаткову відпустку. Проте, з огляду на запровадження особливого періоду, позивач не міг реалізувати це право шляхом безпосереднього отримання додаткової відпустки, проте при звільненні зі служби набув право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Формуючи позицію щодо тлумачення та застосування правових норм до спірних правовідносин в описаний вище спосіб суд враховує, що ця справа відповідає ознакам типової справи, що викладені у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18. Тому суд враховує наведені вище висновки Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18.

Суд дійшов висновку, що при звільненні позивача з військової служби відповідач повинен був виплати останньому грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Оскільки відповідач такі дії не вчинив, суд кваліфікує таку ситуацію як протиправну бездіяльність відповідача.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу (25.02.2019), відповідач протиправно не здійснив з позивачем належних розрахунків щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2016 по 2019 роки за період з 29.11.2016 по 25.02.2019 включно.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов в цій частині позовних вимог належить частково задоволити: суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 29.11.2016 по 25.02.2019 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.02.2019 та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу такої компенсації за вказаний період. В решті позову в цій частині належить відмовити.

Щодо позову в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019, то суд вказує на таке.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-XII).

В свою чергу, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Так, частиною 1 Закону № 1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з статтею 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Згідно частини 2 статті 6 Закону № 1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. В даному випадку такими правилами є Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 в редакції, чинній з 01.12.2015 до 14.03.2018, далі - Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77, які застосовується з 01.01.2016 - в розмірі 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Пунктом 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі й грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби

Пунктом 4 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку № 1078).

Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, з системного аналізу вказаних норм законодавства суд дійшов висновку про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті, у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду:

" […] 24. Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 25. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. 26. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17. 27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог. 28. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що у 2016 - 2017 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі […]", постанова від 23.10.2019 у справі №825/1832/17; " 32. […] Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 33.

Верховний Суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин", постанова від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині А4267 з 26.02.2016 по 25.02.2019.

Згідно довідки Військової частини А4267 від 30.01.2021 № 5/202, за підписом командира В/ч та помічника командира з ФЕР, виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 не здійснювалася.

Водночас відповідно до довідки-інформації з особової картки по виплаті грошового забезпечення від 30.01.2021 за № 5/200, за підписом т.в.о. помічника командира В/ч А4267 з ФЕР, ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення в листопаді 2018 року в сумі 71,08 грн. та в січні 2019 року в сумі 142,16 грн.

Суд звертає увагу на те, що ненарахування та невиплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 відповідач обґрунтовує відсутністю державного фінансування на виплату індексації, а також механізму компенсації індексації грошового забезпечення за попередні періоди.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності коштів для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу.

Так, відповідно до Протоколу 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

В постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, Верховний Суд зробив висновок про те, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору.

Отже, на переконання суду, оскільки індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовця є однією з державних гарантій щодо оплати праці, тому вона підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті і не повинна ставитися в залежність від бюджетних асигнувань відповідача.

З цих же мотивів суд відхиляє доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, оскільки вказані обставини не можуть позбавляти позивача права на отримання належних йому сум доходу.

Отже, відповідач всупереч вимогам Законів № 2011-XII, № 1282-XII та Порядку № 1078 не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача у період з 26.02.2016 по 25.02.2019 включно, а тому Військова частина А4267 повинна була вчинити ці дії при звільненні військовослужбовця, - тобто до виключення його із списків особового складу військової частини. Оскільки відповідач такі дії не вчинив, суд кваліфікує цю ситуацію як протиправну бездіяльність відповідача.

Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: - визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; - визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз приписів Закону № 1282-XII та Порядку № 1078, на думку суду, дає підстави для висновку про те, що обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) та визначати суму індексації, зокрема розміру посадового окладу, базового місяця для обчислення індексації, покладено саме на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності. Отже, нарахування суми індексації за певний період, належить до дискреційних повноважень Військової частини А4267.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.

Суд вважає належним способом захисту прав позивача спонукання/зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 включно, з урахуванням проведених платежів по виплаті індексації грошового забезпечення.

Суд враховує, що саме такий спосіб захисту прав колишніх військовослужбовців визнав належним та ефективним Верховний Суд, розглядаючи як суд першої інстанції зразкову справу № 620/4218/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81798649), а саме:

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;

- зобов`язав військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Аналогічний підхід є усталеним в практиці Верховного Суду як суду касаційної інстанції при перевірці рішень судів у спорах щодо невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям (про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за певний період).

У цій справі суд дав оцінку протиправній бездіяльності відповідача щодо нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення за охоплений позовними вимогами період і, з метою відновлення прав позивача, приймає рішення зобов`язального характеру. На виконання цього рішення суду відповідач, нараховуючи індексацію грошового забезпечення позивача, також повинен здійснити нарахування/утримання/сплату передбачених законодавством податків та обов`язкових зборів, подати відповідну звітність в контролюючі органи (ДПС України, ПФ України) щодо суми виплаченого фізичній особі доходу.

Отже, позов в цій частині належить задовольнити: суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4267 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 та зобов`язати Військову частину А4267 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 включно, з урахуванням проведених платежів по виплаті індексації грошового забезпечення.

Щодо строків звернення до суду з цим позовом, то суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 за результатом розгляду справи № 620/4218/18 зазначила, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені строком. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки та індексації.

Що стосується вимоги представника позивача про постановлення окремої ухвали щодо порушення посадвоими особами Військової частини А4267 закону, а саме: безпідставної відмови у наданні необхідних документів для виконання адвокатом своїх повноважень та неправомірне позбавлення адвоката належним чином представляти інтереси ОСОБА_1 в суді, то належить вказати на таке.

В даному випадку, обґрунтовуючи підстави для прийняття окремої ухвали, представник позивача зазначив, що Військова частина А4267 не надала жодної відповіді на запит адвоката від 21.11.2020, (а.с. 12). Вказані обставини, на думку представника позивача, вказуєть на те, що в діях посадових осіб Військової частини А4267 є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 397 Кримінального кодексу України «Втручання в діяльність захисника чи представника особи».

Суд встановив, що до позовної заяви долучено копію адвокатського запиту адвоката Дмитренка В.В. від 21.11.2020, адресованого Військовій частині А4267 (а.с. 12). На підтвердження направлення такого адвокатського запиту від 21.11.2020, представник позивача долучив копію фіскального чеку установи зв`язку АТ «Укрпошта» від 23.11.2020 № ПН 215600426655. Однак з огляду на зміст вказаного фіскального чеку, не можливо встановити, який саме документ надіслано поштовим зв`язком, а також за якою адресою та якій саме Військовій частині направлено поштове відправлення. При цьому, дослідження такого листування та, відповідно, правомірності дій відповідача щодо надання відповіді на адвокатський запит представника позивача не входить до предмету розгляду справи № 300/3946/20.

Суд вважає за необхідне зазначити також те, що окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому. При цьому, суд має право, а не обов`язок постановляти окрему ухвалу.

Суд зазначає, що обставин встановлених у справі № 300/3946/20 недостатньо для постановлення окремої ухвали.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.11.2016, ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 10).

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

Отже, питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України суд не вирішує, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

В позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача 3000 грн. таких витрат. Суд не погоджується з таким розміром судових витрат, з огляду на таке.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В даному випадку, представник позивача на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надав суду такі документи: ордер на надання правової допомоги серії АМ № 1005532, виданий адвокатом Дмитренком В.В. на підставі договору про надання правової допомоги № 4 від 10.10.2020 (а.с. 14); копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ № 001144 від 19.12.2020 (а.с. 15); копію договору про надання правничої допомоги № 4 від 10.10.2020, укладений між позивачем та адвокатом Дмитренком В.В. (а.с. 16); копію акту приймання-передачі наданих послуг № 2 від 18.12.2020 до Договору про надання правничої допомоги № 4 від 10.10.2020 (а.с. 17); прибутковий касовий ордер № 18-12-2020 та квитанція до прибутково касового ордеру № 18-12-2020 на суму 3000,00 грн. (а.с. 18);

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд проаналізував акт приймання-передачі наданих послуг № 2 від 18.12.2020 до Договору про надання правничої допомоги № 4 від 10.10.2020 про обсяг правничих послуг, оплачених позивачем: надання консультації з питань індексації грошового забезпечення військовослужбовців та додаткової відпустки учаснику бойових дій - 500,00 грн.; адвокатський запит - 500,00 грн.; підготовка процесуальних документів по справі - 2000,00 грн. (написання позовної заяви з додаткоми).

Оцінюючи характер наданої адвокатом Дмитренком В.В. правничої допомоги відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 4 від 10.10.2020 та згаданого акту прийому-передачі наданих послуг № 2 від 18.12.2020, суд зазначає таке. Судом враховано, що справа цієї категорії є типовою і така не потребує значного часу для аналізу документів щодо підстав позову, узгодження правової позиції, збору доказів, підготовки/написання позовної заяви тощо, а позовна заява є шаблонною. Опрацювання нормативно-правових актів щодо регулювання спірних відносин, з огляду на рішення Верховного Суду в зразковій справі № 620/4218/18 щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, та усталену судову практику у справах щодо виплати індексації грошового забезпечення, не повинно було займати значного часу та зусиль адвоката. Суд вважає, що надання правничої консультації та підготовка кваліфікованим адвокатом шаблонних адвокатського запиту та позовної заяви не потребує значного часу та зусиль.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений до відшкодування за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним із складністю справи.

Підсумовуючи свої міркування з цього приводу, враховуючи також часткове задоволення позову в цій справі, суд вважає справедливим відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4267 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, як учаснику бойових дій за період з 29.11.2016 по 25.02.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.02.2019.

Зобов`язати Військову частину А4267 (ідентифікаційний код - 26615035, вулиця Моцарта, 33, місто Коломия, Івано-Франківська область, 78200) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , село Цінева, Рожнятівський район, Івано-Франківська область 77640) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, як учаснику бойових дій, за період з 29.11.2016 по 25.02.2019 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.02.2019.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4267 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019.

Зобов`язати Військову частину А4267 (ідентифікаційний код - 26615035, вулиця Моцарта, 33, місто Коломия, Івано-Франківська область, 78200) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , село Цінева, Рожнятівський район, Івано-Франківська область 77640) індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 25.02.2019 включно, з урахуванням проведених платежів по виплаті індексації грошового забезпечення.

В задоволенні решти позову відмовити.

Cтягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , село Цінева, Рожнятівський район, Івано-Франківська область 77640) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А4267 (ідентифікаційний код - 26615035, вулиця Моцарта, 33, місто Коломия, Івано-Франківська область, 78200) 1500 (одну тисячу п`ятсот) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , село Цінева, Рожнятівський район, Івано-Франківська область 77640.

Відповідач: Військова частина А4267, ідентифікаційний код - 26615035, АДРЕСА_1 .

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.