Рішення № 95272715, 16.02.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2021 р. справа № 300/2986/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Григорука О.Б.,

при секретарі Королевич О.В.,

за участю: учасники справи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 28.10.2020 звернувся в суд з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Територіальне управління ДСА в області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", та зобов`язання провести перерахунок такої винагороди за вказаний період, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України і статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплату недоотриманої частини.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 , Указом Президента України від 07 липня 2008 року №622/2008, призначений на посаду судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області строком на п`ять років. В подальшому постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року №249-VII, позивача призначено на посаду судді того ж суду, безстроково. Наказом голови Коломийського міськрайонного суду від 01 серпня 2008 року позивача зараховано до штату суду. З січня 2020 по 17 квітня 2020 позивачу нараховувалась та сплачувалась суддівська винагорода у розмірі 30 прожиткових мінімумів доходів громадян та доплата за вислугу років.

ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 здійснено нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", тобто виходячи із 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. На переконання позивача, відповідач, нараховуючи та виплачуючи йому суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", як суб`єкт владних повноважень діяв в порушення вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Внаслідок вказаних дій мало місце порушення прав позивача на належну суддівську винагороду, розмір якої встановлений законом про судоустрій, що спричинило обмеження гарантій незалежності судді. Серед іншого, позивач покликається на правові висновки Конституційного Суду України, сформовані у рішенні від 28.08.2020 за №10-р/2020. Тому просить дії відповідача визнати протиправними і зобов`язати нарахувати та виплатити недоплачений розмір суддівської винагороди за спірний період.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 19.11.2020 (а.с.27-34). У відзиві відповідач заперечив доводи позивача, наведені у позовній заяві, вказавши на їх необґрунтованість та безпідставність, зазначаючи наступне. Так, частинами 1 і 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-IX) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження встановлене в частині першій цієї статті застосовується, серед іншого, і до суддівської винагороди. Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів за спірний період обмежувалася максимальним розміром 47 230,00 гривень на місяць. Відповідач покликається на положення частин 2 і 3 статті 95 Конституції України, статті 4, частини 1 і 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, за змістом яких виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави. Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а останні встановлюються Законом про Державний бюджет України. З урахуванням вказаного, на думку відповідача, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-IX). Також зазначив, що Конституційний Суд України ухвалюючи рішенням від 28.08.2020 за №10-р/2020 і визнаючи такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1 і 3 статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону №553-IX), не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання такого рішення та зазначив лише, що положення Закону визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Вказане кореспондується із положеннями статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України". Спірна виплата суддівської винагороди мали місце до прийняття вказаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Таким чином, в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин 1, 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Відтак, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 не може бути підставою для задоволення позовних вимог. На підставі вказаного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також відповідач просив розгляд справи проводити за відсутності представника.

Відповідач одночасно із відзивом на позов подав в суд довідку про нараховану і виплачену позивачу суддівську винагороду за період з січня по вересень 2020 року (а.с.36).

Позивач також направив на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі. (а.с.44, 54).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, будь-яких пояснень на адресу суду не надіслала.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши письмові докази та письмові пояснення сторін у справі, судом встановлено наступне.

Указом Президента України "Про призначення суддів" від 07 липня 2008 року №622/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області строком на п`ять років.

В подальшому постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року №249-VII, позивача призначено на посаду судді того ж суду, безстроково.

З січня 2020 року по 17 квітня 2020 року позивачу нараховувалась та сплачувалась суддівська винагорода у розмірі 30 прожиткових мінімумів доходів громадян та доплати за вислугу років.

12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", якою з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.

З 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 за №553-VI (надалі по тексту також - Закон №553-VI, Закон №553-ІХ від 13.04.2020), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, згідно якої установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 за №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 за №294-ІХ зі змінами; абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року №553-ІХ.

За доводами позивача в період з квітня по серпень 2020 року останній отримував суддівську винагороду в обмеженому розмірі у зв`язку із застосуванням відповідачем положень статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Як свідчить довідка відповідача №323 від 17.11.2020 в період з квітня по серпень 2020 року, виходячи із змін до Державного бюджету України на 2020 рік, введених в дію Законом №553-VI, обмеження суддівської винагороди позивача у її виплаті становить 150928,64 гривень (а.с. 36).

Вважаючи такі дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав на належну суддівську винагороду, розмір якої визначено законом про судоустрій.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Кожному на підставі статі 43 Конституції України гарантує право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (стаття 126 Конституції України).

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

За правилами частини 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 за №1402-VIII (надалі по тексту також - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII регламентовано базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, що складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (частина 1 статті 148, частина 1 статті 149 Закону №1402-VIII).

Як уже зазначено судом вище 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 за №553-VI, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту.

Так, у відповідності до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 за №294-IX (в редакції до 28.08.2020), установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в Операції об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Із довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 17.11.2020 за №323 слідує, що суддівська винагорода позивача за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмежень встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (а.с.33). Така обставину не заперечує відповідач.

Так, за змістом довідки позивачу не виплачено суддівську винагороду у загальному розмірі 150928,64 гривень, в тому числі: за квітень 2020 року - 19002,82 гривні; за травень 2020 року - 44631,62 гривня; за червень 2020 року - 37411,80 гривень; за липень 2020 року - 49882,40 гривні; за серпень 2020 року - 4855,62 гривень (а.с.33).

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 за №10-р/2020 (надалі по тексту також - Рішення) визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 за №294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України" Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року №553-ІХ.

При вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294-IX, Конституційний Суд України виходив із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Аналогічно, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (надалі по тексту також - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 за №3-р/2020 дійшов висновку про неможливість внесення Кодексом зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, яке є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

З врахування викладеного, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 за №10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з частиною 1 статті 113 Конституції України, частиною 1 статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294-IX заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Серед іншого, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, від 11 березня 2020 року №4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 за №4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 за №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

Окрім цього, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України (пункт 4.3 рішення від 28.08.2020 за №10-р/2020).

Конституційний Суд в першу чергу виходив із приписів частини 2 статті 130 Конституції України, за правовим регулюванням якої питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, у свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.

Правове визначення положень частини 2 статті 130 Конституції України свідчить, що жодний інший закон, окрім закону про судоустрій, не може містити норм щодо врегулювання суддівської винагороди, в тому числі такі інші закони не можуть містити бланкетні норми, які підміняють, змінюють чи врегульовують правовий зміст поняття суддівської винагороди, розміру такої винагороди чи будь-яких її складових.

Єдиним винятком в такому випадку є норми закону, на які безпосередньо відсилає сам закон про судоустрій, або який має (містить в собі) правові поняття, що визначаються іншими законом.

У випадку внесення законодавцем змін до законів щодо понять відповідних правових інститутів, які безпосередньо визначають "юридичний зміст" і "склад" суддівської винагороди або "базовий розмір посадового окладу судді", а також порядок "нарахування винагороди у розмірі, що не перевищує певні величини/значення", то такі зміни в силу вимог частини 2 статті 130 Конституції України одночасно вносяться в закон про судоустрій.

Відтак, на переконання суду у даній адміністративній справі, норми Закону від 13.04.2020 за №553-VI можуть бути застосовані лише після внесення відповідних змін чи доповнень до Закону №1402-VIII. Однак, відповідних змін до Закону №1402-VIII не вносилося, а сам Закон від 13.04.2020 за №553-VI, не є законом про внесення змін до Закону №1402-VIII.

Безпідставними є посилання представника відповідача на дію в часі (з 18.04.2020 по 27.08.2020) визнаного неконституційним Закону від 13.04.2020 за №553-VI, так як у спірних правовідносинах до визначення розміру і порядку виплати суддівської винагороди він не підлягає застосуванню взагалі.

Як вже зазначалося, на конституційному рівні (статті 130 Конституції України) законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, при цьому матеріальне забезпечення судді є невід`ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 08.04.2016 за №4-рп/2016, конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною 1 статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині 1 статті 55 Конституції України.

Відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Як зазначав Конституційний Суд України у Рішенні від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Ухвалюючи рішення від 04.12.2018 у справі № 11-р/2018 Конституційний Суд України виходив із того, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював свою аналогічну правову позицію стосовно забезпечення гарантій незалежності суддів, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Згідно з зазначеними рішеннями Конституційного Суду України, визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є, у тому числі, надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Особливу увагу слід акцентувати на правовій позиції Конституційного Суду України, згідно з якою грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, "незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її".

Згідно з частиною 2 статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів в Тайпеї (Тайвань), незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною.

Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Звуження матеріальних гарантій для суддів у цілому призводить до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

У Рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ, Суд) від 26 квітня 2006 року "Зубко та інші проти України" (заяви №№3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) зазначено, що, на думку Суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску та впливу на поведінку (пункт 68). Також ЄСПЛ дійшов висновку, що неспроможність гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, в якій вони залишились, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном (пункт 69).

Пункт 42 вказаного Рішення також містить витяг з Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", у пункті 29 якого зазначено, що статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.

Європейським судом з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) викладено правову позицію та зауважено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення Суду). У зв`язку з цим, ЄСПЛ, у вказаній справі не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету, і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Також, Європейський Суд з прав людини у справі "Yvonne van Duyn v. Home Office" (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) зазначив щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, забезпечення державою достойної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Статтею 151 Закону №1402-VIII визначено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (частина 3 статті 148 Закону №1402-VIII).

Відтак, в силу коментованих приписів Державна судова адміністрація України і її територіальні органи як спеціальні суб`єкти владних повноважень в першу чергу зобов`язані керуватися положеннями законодавства про судоустрій, зокрема, положеннями статті 130 Конституції України і статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Частиною 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Так, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що відповідач, нараховуючи і виплачуючи в квітні-серпні 2020 року позивачу суддівську винагороду, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право ОСОБА_1 на встановлений у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди.

Відповідно до частини 1-3 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.

Так як Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Доводи відповідача щодо можливості Територіальне управління ДСА України в області проводити нарахування і виплати суддівської винагороди лише в рамках бюджетного законодавства та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік не спростовують висновки суду про необхідність застосування при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди норм Конституції України та спеціального закону, яким є Закон №1402-VIII.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання взятих державою на себе зобов`язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Також є безпідставними посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та щодо того, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, оскільки ці рішення жодним чином не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.

У зв`язку з наведеним, оскаржені дії відповідача є протиправними, оскільки вони суперечать вимогам частини 2 статті 130 Конституції України, статті 135 Закону №1402-VIII та звужують охоронювані права і інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди, яку останній отримував до 18.04.2020.

Порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів щорічної відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також виплатити недоотриману частину.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість бездіяльності щодо невиплати позивачу суддівської винагороди у повному розмірі, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи, будь-яких доказів про понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 26289647, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76000), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76018), про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів щорічної відпустки) із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області провести перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів щорічної відпустки) обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України і статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 за №1402-VIII, з урахуванням виплачених сум.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Григорук О.Б.

Рішення складене в повному обсязі 25.02.2021.