Рішення № 95272544, 02.03.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року Справа № 280/60/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до Військової частини А1978 Збройних Сил України (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд.1, код ЄДРПОУ 08160298)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05.01.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини А1978 Збройних Сил України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.03.2019;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.03.2019.

Ухвалою суду від 06.01.2021 відкрито провадження у справі №280/60/21 за правилами спрощеного позовного провадження, призначене судове засідання на 04.02.2021 без виклику сторін.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві від 21.12.2020 (вх.№297 від 05.01.2021). Вказано, що позивач є учасником бойових дій, звільненим з військової служби на підставі наказів командира Військової частини А1978 №64 від 16.03.2019 та №241 від 29.10.2020. Зазначено, що на день виключення зі списків особового складу військової частини звільненому з військової служби військовослужбовцю має бути нарахована та виплачена сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тому позивач має право на таку компенсацію за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини. На думку позивача, нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 25.03.1992 №2232-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження служби. Тому позивач вказав на протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву від 19.01.2021 (вх.№3208), в якому відповідачем зазначено, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, з посиланням на ч.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, відповідно до якої надання військовослужбовцям додаткової відпустки припинено. Тому, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, згідно п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII, не передбачено. Таким чином, у зв`язку з настанням особливого періоду, командир військової частини не мав права надавати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати. Крім того, відповідач зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду з вказаною позовною заявою. З наведених підстав просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , видане 11.04.2017. (а.с.17), перебував на військовій службі у військовій частині А1978 м. Запоріжжя з 13.04.2016 по 16.03.2019, згідно наказу командира військової частини А1978 від 13.04.2016 №98 (а.с.22 зворот).

Наказом ТВО командира військової частини А1978 (по стройовій частині) від 16.03.2019 №64 старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира відділення взводу забезпечення і артилерійського дивізіону військової частини, звільнено у запас відповідно до пп. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 16.03.2019 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до Приазовського РВК Запорізької області (а.с.21).

09.11.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 16.03.2019 (а.с.23).

Листом від 08.12.2020 за вих.№6879 командир військової частини А1978 повідомив позивача про відсутність підстав для виплати компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій (а.с.26).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2016 по 2019 роки протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011)

Згідно приписів ст. 1 Закону №2011, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Приписами ст. 1-2 Закону №2011 визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 10-1 Закону №2011 визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них. Частиною 8 вказаної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551) визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 , виданим 11.04 .2017.

Пунктом 12 ч.1 ст. 12 Закону №3551 визначено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, позивач, як учасник бойових дій, під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з абз. 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Разом з тим, п. 17 - 19 ст. 10-1 Закону №2011 встановлені обмеження щодо реалізації учасниками бойових дій їх права на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Приписами п. 21 ст. 10-1 Закону №2011 визначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Суд зазначає, що визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543) та Законі України від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932 ).

Статтею 1 Закону №3543 визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Приписами ч. 8 ст. 4 Закону №3543 встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Із аналізу зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом №2011 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Судом встановлено, що з 16.03.2016 по 16.03.2019 ОСОБА_1 своїм правом на отримання додаткової відпустки учасникам бойових дій не скористався, у зв`язку з введенням у зазначений період особливого періоду.

Також не заперечується відповідачем і той факт, що позивачем, як учасником бойових дій, не отримано грошової компенсації за невикористану ним з 2016 по 2018 р. додаткову відпустку.

Отже, при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані за період з 2016 по 2018 р. календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) (провадження №11-550заі19) у постанові від 16.05.2019, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, слідує, що позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учасник бойових дій.

В свою чергу, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплаті позивачу такої компенсації є протиправною.

Суд не приймає посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду та вважає за необхідне зауважити, що у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 по справі № 1-13/2013 зазначено, що у системному зв`язку з положеннями ст. 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно заявлених позовних вимог, позивач також просить суд стягнути з відповідача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн.

Частиною 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання правової допомоги, позивачем було укладено договір про надання правової допомоги №201106-02 від 06.11.2020 з адвокатом Кошліченко Н.В. (а.с.11).

Детальним розрахунком вартості адвокатського гонорару від 21.12.2020, позивачу було надано наступну правничу (правову) допомогу (а.с.27):

06.11.2020 - усна консультація з приводу стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з питань подання позовної заяви - 30 хв. - безкоштовно;

09.11.2020 - складання заяви про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій та адвокатського запиту до військової частини А1978 - 1 год. - 500 грн.;

21.12.2020 - складання позовної заяви до військової частини А1978 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії із підготуванням додатків до неї (копіювання та засвідчення копій), для подання до Запорізького окружного адміністративного суду - 4 год. - 3000 грн.;

направлення до Запорізького окружного адміністративного суду уточненої позовної заяви - 30 хв. - безкоштовно.

Підтвердженням виконання робіт (послуг) по договору від 06.11.2020 є підписаний акт прийому-передачі виконаних робіт і послуг від 21.12.2020 (а.с.28).

Згідно акту, клієнту надана правова допомога, перелік та вартість якої зазначено у детальному розрахунку вартості адвокатського гонорару від 21.12.2020.

На підтвердження оплати наданої правової допомоги, суду надано квитанцію до прибуткового касового ордеру №154 від 21.12.2020 на загальну суму 3500 грн (а.с.29).

Частиною 9 ст. 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У п. 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Враховуючи, що адвокат, в рамках надання правової допомоги позивачу, склав заяву про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій та адвокатський запит до військової частини А1978 (500 грн.); склав та подав до суду позовну заяву до військової частини А1978 (3000 грн.), сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн. є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору, з дотриманням критерію розумності розміру, співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт щодо розгляду даної справи.

Зважаючи на викладене, а також з огляду на відсутність заперечень з боку відповідача в частині заявлених до стягнення сум наданої правової допомоги, понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 3500 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1978 Збройних Сил України.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 132, 134, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Військової частини А1978 Збройних Сил України (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд.1, код ЄДРПОУ 08160298) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1978 Збройних Сил України (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд.1, код ЄДРПОУ 08160298) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.03.2019.

Зобов`язати Військову частину А1978 Збройних Сил України (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд.1, код ЄДРПОУ 08160298) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.03.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1978 Збройних Сил України (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд.1, код ЄДРПОУ 08160298) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 02.03.2021.

Суддя І.В.Садовий