Рішення № 95271668, 02.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року Справа № 160/32/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області по відновленню позивачеві пенсії за віком у постійному розмірі довічно, із зазначенням в графі "Особливості": "Не підлягають МП, призначене за рішенням суду в твердому розмірі з 01.11.2015 року довічно ", без проведення поточних перерахунків і осучаснення пенсії, компенсації втрати доходів за затримку виплати пенсії з 01.05.2013 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати позивачеві розмір відновленої пенсії за віком, починаючи з 01.05.2013 року, як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок, доплат і нарахуванням компенсації втрати частини доходів за затримку виплати пенсії з 01.05.2013 року відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", провести осучаснення пенсії, відповідно до пенсійної реформи України, на загальних підставах, із застосуванням для розрахунку пенсії показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, виплатити заборгованість по пенсії, починаючи з 01.05.2013 року одним платежем, з урахуванням раніше виплачених сум, і виплачувати пенсію на визначений позивачем банківський рахунок.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у позивача гарантованого Конституцією права отримувати пенсію на території України у відповідному розмірі з урахуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок, доплат і нарахуванням компенсації втрати частини доходів за затримку виплати пенсії з 01.05.2013 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року у справі №160/8200/19 скасовано, прийнято нове рішення, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №5162/3-09 від 24.07.2019 щодо поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 за поданою заявою від 26.06.2019, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити йому виплату пенсії за віком з 01.05.2013.

У грудні 2020 року позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії з 01.05.2013 року з урахуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок, доплат і нарахуванням компенсації втрати частини доходів за затримку виплати пенсії з 01.05.2013 року.

Утім, за результатами указаного звернення отримав лист «про розгляд звернення» від 29.12.2020 року, в якому повідомлено про необхідність звернення із такою заявою до управління за місцем проживання.

При вирішені спору суд виходить із того, що частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Так, ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною, відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має право відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач трудовою діяльністю отримав право на призначення пенсії за віком в Україні, а тому має право на пенсію, виплату якої було припинено.

При цьому, відповідач не заперечує таке право позивача та здійснив поновлення виплати пенсії з 01.05.2013 року.

Водночас, позивач вважає, що поновлена пенсія є значно меншою у зв`язку з чим і звернувся до відповідача із заявою про здійснення її перерахунку, однак отримав лист «про розгляд звернення» від 29.12.2020 року, в якому повідомлено про необхідність звернення із такою заявою до управління за місцем проживання.

Надаючи оцінку таким мотивам відповідача суд зазначає, що за змістом ст. 49 Закону №1058 та п.2.8 Порядку №22-1 обов`язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи.

Відповідно до п.4.12 Порядку №22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.

Суд звертає увагу, що оскільки позовні вимоги заявлені щодо зобов`язання відповідача перерахувати поновлену позивачеві пенсію за віком, тому зміна місця проживання та бажання отримувати пенсію в іншому органі Пенсійного фонду не унеможливлює реалізацію конституційного права на пенсійне забезпечення, оскільки відповідач, як орган владних повноважень, покликаний забезпечити переміщення відомостей про пенсійне забезпечення позивача в межах наданої компетенції задля відновлення порушених прав особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.10.2019р. у справі №208/3325/17.

Окрім того, відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 року № 25-1 «Про деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» установлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що: із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів.

Таким чином, Пенсійний фонд України передбачає можливість звернення особи із заявою про призначення (поновлення виплати) пенсії до будь-якого управління ПФУ, у зв`язку з чим викладені відповідачем у зазначеному вище листі мотиви, за якими останній не здійснив розгляд поданої позивачем заяви є необгрунтованими та безпідставними.

Разом з тим, щодо заявлених позивачем вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, суд зазначає, зокрема про таке.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначений Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).

У силу вимог пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 4.1 Порядку №22-1 визначено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Відповідно до пункту 4.2, 4.3 цього ж Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

З матеріалів справи слідує, що за результатами поданої позивачем заяви від 09.12.2020 року відповідачем жодного рішення не приймалось.

На адресу позивача надіслано лише лист «про розгляд звернення» від 29.12.2020 року зі змісту якого слідує, що відповідачем не досліджувалось питання достатності інших поданих позивачем документів, необхідних для перерахунку пенсії та їх відповідність законодавству та ці обставини не були підставою для відмови у її перерахунку.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про перерахунок пенсії, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву від 09.12.2020 року про перерахунок пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Що ж стосується позовних вимог про нарахування позивачеві компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок то наразі вони є передчасними, оскільки безпосередньо залежать від вирішення питання про перерахунок пенсії позивача за результатами повторного розгляду його заяви від 09.12.2020 року.

З підстав викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо негайного виконання, відповідно до ч.1 п.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за місяць.

У даному випадку суд не присуджує виплату пенсії, а вирішує питання про право позивача на отримання іншого розміру пенсії, тому відмовляє у цій частині позовних вимог.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частинами першою та другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, наведеною нормою Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Однак, в клопотанні позивачем не наведено, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.

Оскільки позивач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, Суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для встановлення судового контролю у цій справі.

Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.12.2020 року про перерахунок пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять),40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна