Рішення № 95271659, 15.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 року Справа № 160/16540/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини 3021 Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на стороні відповідача - головне управління Національної гвардії України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини 3021 Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на стороні відповідача - головне управління Національної гвардії України, у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3021 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з частини (04.09.2012р.) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- стягнути з Військової частини 3021 Національної гвардії України середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.09.2019 по 15.06.2020 (285 днів) із розрахунку 377,20 грн. у день сумі 107 502, 00 грн. (сто сім тисяч п`ятсот дві грн. 00 коп.) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004р.;

- визнати неправомірними дії Військової частини 3021 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік;

- стягнути з військової частини 3021 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі 11316,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за час проходження військової служби в Збройних Силах України позивач не отримував належним чином необхідне йому речове майно. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно є протиправною. Позивач вважає, що відповідачем порушені його права стосовно невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 року направлена сторонам у справі, зокрема, відповідачу на офіційну електронну адресу.

У силу положень ст. ст. 124, 127 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача-2 належним чином повідомленим про можливість надання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем-2 на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України не надано суду відзиву на позовну заяву та не повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у Національній гвардії України за контрактом.

16.08.2019 року наказом командувача Національної гвардії України старшину ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я.

04.09.2019 року наказом командира військової частини А3021 №186 старшину ОСОБА_1 з 04.09.2019 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Кам`янського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2020 року у справі №160/2339/20 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини 3021 Національної гвардії України про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини 3021 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- зобов`язано Військову частину 3021 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на підставі заяви від 26.12.2019 року, поданої після звільнення ОСОБА_1 ;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.08.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року по справі №160/2339/20 - залишено без змін.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2020 року у справі №160/2339/20 відповідачем 12.06.2020 року було нараховано та виплачену позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на підставі заяви від 26.12.2019 року, поданої після звільнення ОСОБА_1 .

Вказана виплата підтверджується наданим позивачем платіжним дорученням №963 від 12.06.2020 року на суму 25740,10 грн. з призначенням платежу «компенсація за неотримане речове майно в/сл. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , наказ №186 від 04.09.2019 року, відом.95 від 12.06.2020 року.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 12.06.2020 року, а не 15.06.2020 року, як зазначає позивач.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно до частини 2 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

У відповідності до частини 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, головою Служби зовнішньої розвідки України, головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 (далі - Порядок № 178).

Пункт 2 Порядку №178 вказує, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".

04.09.2019 року наказом командира військової частини А3021 №186 старшину ОСОБА_1 з 04.09.2019 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Кам`янського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області.

Однак, грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно позивачу виплачено лише 12.06.2020 року, що не заперечується відповідачем.

В рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2020 року у справі №160/2339/20 встановлено, що позивач до моменту звільнення не звертався до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Вказане підтверджується відсутністю відповідного нарахування в наказі командира військової частини А3021 №186 від 04.09.2019 року.

Отже, станом на день звільнення позивачем не вчинено дії, встановлені Порядком №178, для отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, тому позивач станом на день прийняття наказу №186 від 04.09.2019 року не набув безумовного права на нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

В матеріалах справи міститься заява позивача від 26.12.2019 року, в якій позивач просив, зокрема, командувача військової частини 3021:

- видати вірну довідку «Про виплату грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування військової частини 3021 ОСОБА_1 ;

- виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію, яка виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення при звільненні з військової служби.

Вказана заява 26.12.2019 року була направлена командиру військової частини 3021, що підтверджується накладною відділення поштового зв`язку №5193801026380, долученою до матеріалів справи.

Таким чином, порушення права позивача щодо не своєчасної виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відбувається з моменту надання відповідачем відмови у такій виплаті - 21.01.2021 року.

Між сторонами існував спір про право стосовно належності виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність Військової частини 3021 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення з частини (04.09.2012р.) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно не підлягає задоволенню судом, оскільки така компенсація не була нарахована позивачу у зв`язку з неподанням рапорту позивачем.

Суд зазначає, що відповідна правова оцінка вже надавалась позивачу в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2020 року у справі №160/2339/20.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Приписи Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Між тим, згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.05.2019 у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.

Згідно з приписами норми ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

В свою чергу, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні ст. 117 КЗпП України, є безпідставним.

В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа № 810/1543/17).

Суд зазначає, що позивач звернувся із заявою про виплату компенсації за неотримане речове майно лише від 26.12.2019 року. 21.01.2020 року відповідачу надано відповідь стосовно неможливості виплати грошову компенсацію. Вказані правовідносини були предметом розгляду Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/2339/20.

В даному випадку мав місце спір щодо належних позивачеві сум виплати компенсації за неотримане речове майно на підставі заяви позивача від 26.12.2019 року.

Суд зазначає, що з дня звільнення - 04.09.2019 року по 26.12.2019 року позивач не звертався до відповідача з відповідними вимогами.

Відтак, норми ст. 117 КЗпП України на спірні правовідносини, вирішені цим судовим рішенням, не поширюються, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги про визнання неправомірними дій Військової частини 3021 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік

Згідно з п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Абзацом третім п. 242 вищезазначеного Положення встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

В позовній заяві зазначено, що 2019 році позивач подавав до відповідача рапорт з проханням надати йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Відповідачем вказаного факту не спростовано.

Рішення щодо рапорту позивача відповідачем не прийнято.

Відповідно до статті 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3 пункту 5 цієї постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктами 7 Постанови № 704 видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає одноразові додаткові види грошового забезпечення, до яких належать в тому числі допомоги.

Грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: також одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.

Пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Наказом Міністерства оборони України від 15.03.2018 № 65 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік» (далі - Наказ № 65) передбачено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород і морського грошового забезпечення).

Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 7 цього наказу після розгляду заяв військовослужбовців.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за. їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).

Порядок та розміри нарахування військовослужбовцям матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань врегульовано пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку № 260. А саме зазначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Зважаючи на наведене вище, судом встановлено, що невиплата позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році є протиправною.

Рапорт на виплату допомоги за 2019 рік поданий позивачем у березні 2019 року.

Згідно з довідкою №83 від 27.11.2020р. та грошовим атестатом №50 від 27.11.2020р. військової частини 3021 НГУ розмір грошового забезпечення позивача на момент звільнення 04.09.2019р. становив: посадовий оклад за 7 т.р. - 3000,00 грн. + оклад за військовим званням 880,00 гри. + надбавка ті вислугу років у розмірі 30% 1164.00 грн.+ надбавка за особливості проходження служби 50% -2522,00 грн. + премія 125% 3750,00 грн. = 11 316.00 грн.

Тому, розмір невиплаченої Військовою частиною 3021 Національної гвардії України матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань станом на день звільнення - 09.2019р. ОСОБА_1 становить 11316,00 грн.

Враховуючи неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу вказаної вище допомоги, а також те що згідно п. 5 Постанови № 704 та 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку № 260 матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань видається в розмірі як і матеріальна допомога на оздоровлення, належним та цілком ефективним способом захисту прав позивача є стягнення такої допомоги з відповідача у розмірі мого місячного грошового забезпечення, відповідно за 2013 рік в розмірі 11316,00 грн. згідно довідки військової частини №83 від 27.11.2020р.

З огляду на вищенаведене, суд робить висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини 3021 Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на стороні відповідача - головне управління Національної гвардії України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини 3021 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Стягнути з військової частини 3021 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі 11316,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук