Рішення № 95271438, 01.03.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року ЛуцькСправа № 140/16811/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Боратинської сільської ради про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась із позовом (із урахуванням поданої нової редакції позовної заяви) до Боратинської сільської ради (далі - Боратинська с/р, відповідач) про визнання протиправною відмову в задоволенні клопотання, оформлену рішенням Боратинської сільської ради від 22 жовтня 2020 року №17/257 та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву від 04 вересня 2020 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га. та за наслідками розгляду прийняти рішення у відповідності до Конституції України, Земельного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , маючи намір скористатися своїм правом передбаченим статтею 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) на безоплатну передачу їй із земель державної або комунальної власності земельної ділянки, 04 вересня 2020 року звернулася до Боратинської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га., яка розташована біля села Новостав Боратинської сільської ради, проте рішенням відповідача від 22 жовтня 2020 року №17/257 в задоволенні її заяви було відмовлено без зазначення підстав такої відмови.

Позивач уважає, що Боратинською с/р безпідставно відмовлено в задоволенні поданого нею клопотання оскільки відсутня невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою та на її неодноразові запити сільською радою не надано жодного документа який би свідчив про таку невідповідність.

З урахуванням зазначеного просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду 30 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (акр. спр. 43).

Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 30 грудня 2020 року Боратинська сільська рада отримала 26 січня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. спр. 50), однак у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подала, про причини такого неподання суду не повідомила.

У зв`язку із ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, керуючись вимогами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дійшов висновку про можливість розгляду даного спору за наявними у справі матеріалами.

Суд, перевіривши доводи позивача у заяві по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 04 вересня 2020 року звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га., яка відноситься до земель комунальної власності Боратинської сільської ради біля села Новостав (арк. спр.8, 30).

Рішенням Боратинської сільської ради від 22 жовтня 2020 року №17/257 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в селі Новостав. Зі змісту рішення слідує, що при його прийнятті сільська рада врахувала рекомендації постійної комісії з питань земельних відносин, планування території, будівництва, благоустрою, охорони природи та екології (далі - постійна комісія) (арк. спр. 9, 31).

Позивач також зверталася до відповідача з листом від 20 листопада 2020 року з проханням зазначити якому закону, нормативно-правовому акту, генеральному плану, іншої містобудівної документації, схем землеустрою не відповідає місце розташування ділянки на яку вона претендує (арк. спр. 12), однак Боратинська сільська рада листом від 25 листопада 2020 року №864/2.20 повідомила, що землі на яких знаходиться така земельна ділянка є громадськими пасовищами, що належать до земель загального користування відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель (арк. спр. 13).

У відповідь на лист ОСОБА_1 від 27 листопада 2020 року про надання копії відповідного рішення органу місцевого самоврядування, яким дані ділянки віднесено до громадських пасовищ (арк. спр. 15), відповідач листом від 01 грудня 2020 року 3882/2.20 повідомив, що віднесення зазначених земель до громадських пасовищ обумовлено розташуванням у прибережній смузі річки Чорногузка. Дані земельні ділянки використовуються жителями села Новостав для випасу худоби (арк. спр. 16).

Уважаючи рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправним, позивач звернулася до суду за захистом порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктами "а", "б" частини першої статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України в комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача - Боратинську сільську раду Волинської області наділено повноваженнями розпоряджатися землями комунальної власності та передавати їх у власність або користування громадянам для всіх потреб.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частиа третя статті 116 ЗК України).

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у цій нормі закріплено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: надати дозвіл або надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Системний аналіз наведених правових норм дає можливість зробити висновок, що повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені Законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл.

Як установлено судом, ОСОБА_1 04 вересня 2020 року звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га., яка відноситься до земель комунальної власності Боратинської сільської ради біля села Новостав, однак рішенням Боратинської сільської ради від 22 жовтня 2020 року №17/257 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Суд констатує, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, такими є, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву та у рішенні від 22 жовтня 2020 року №17/257 відсутня мотивована відмова органу місцевого самоврядування, тому на думку суду, не має жодних сумнівів щодо відсутності правових підстав прийняття такого рішення Боратинською сільською радою.

Принагідно суд зауважує, що всі запити скеровані позивачем на адресу Боратинської сільської ради відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» були у строк розглянуті сільським головою та надіслані заявнику однак така переписка була поза межами розгляду заяви ОСОБА_1 і на прийняття рішення не вплинула (арк. спр.12-16).

Боратинська сільська рада в рішенні 22 жовтня 2020 року №17/257 відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не зазначила жодної підстави, передбаченої статтею 118 ЗК України для такої відмови та не надала суду жодних письмових пояснень чи доказів в обґрунтування прийнятого рішення.

В контексті вищевикладеного положення статей 118, 122 ЗК України надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності та зобов`язують мотивувати відмову у наданні такого дозволу, а також визначають підстави, з яких така відмова, може бути прийнята.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд уважає, що відповідач, відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України, виключних підстав для відмови у наданні дозволу визначених статтею 118 ЗК України в спірному рішенні не навів.

Щодо зобов`язання Боратинської сільської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства суд зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року по справі № 2040/6320/18.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, фактичні обставини справи та висновки Верховного Суду, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом прийняття рішення про визнання протиправною відмову відповідача в задоволенні клопотання (заяви) ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га. оформлену рішенням Боратинської сільської ради від 22 жовтня 2020 року №17/257 та зобов`язати Боратинську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 вересня 2020 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га. з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, а саме прийняти одне із рішень або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою або відмовити в такому наданні з зазначенням вмотивованої відмови, яка має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок), який сплачений відповідно до квитанції від 08 грудня 2020 року №29824734 (арк. спр. 7) та зарахований до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджується відповідною випискою (арк. спр. 20).

Керуючись статтями 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Боратинської сільської ради (45605, Волинська область, Луцький район, село Боратин, вулиця Центральна, 15, код юридичної особи 04332207) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Боратинської сільської ради в задоволенні клопотання (заяви) ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га. оформлену рішенням Боратинської сільської ради від 22 жовтня 2020 року №17/257.

Зобов`язати Боратинську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 вересня 2020 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га. з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань до Боратинської сільської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст судового рішення складено 01 березня 2021 року.