Рішення № 95271398, 02.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 березня 2021 р. Справа № 120/7319/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України (далі-відповідач), у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.06.2015 року по 10.04.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

зобов`язати Військову частину 3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дії за період з 04.06.2015 року по 10.04.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

визнати протиправними дії Військової частини 3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 09.10.2013 року по 10.04.2018 року;

зобов`язати Військову частину 3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.10.2013 року по 10.04.2018 року;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що наказом командира Військової частини 3008 Західного ОТО НГУ від 05.04.2018 року № 16 о/с його звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України.

Наказом командира Військової частини 3008 НГ України від 10.04.2018 року № 87 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 10.04.2018 року.

Позивач зазначає, що при звільненні відповідач не провів з ним повний розрахунок та не виплатив грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, а також індексацію грошового забезпечення за весь період проходження військової служби.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 03.12.2020 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Окрім того, вказаною ухвалою зобов`язано відповідача подати належним чином засвідчену інформацію щодо розрахунку індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби та розрахунку грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій з 04.06.2015 року по 10.04.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

30.12.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов.

У відзиві зазначено, що згідно пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено особливості надання деяких видів відпусток в особливий період, а пунктом 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Вказує, що на позивача поширювались вимоги частини 3 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України від 15.03.2018 року № 200, якою встановлено лише оплату щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони (військовослужбовці Національної гвардії України) мають право в році звільнення.

Право на отримання відпустки як учаснику бойових дій позивачем було припинено введенням в дію п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в зв`язку зі знаходженням України в стані особливого періоду з часу набрання чинності Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Щодо необгрунтованості вимог позивача про виплату йому індексації грошового забезпечення, відповідач вказує, що і матеріалах справи міститься довідка Центрального архіву Національної гвардії України, у якій зазначено лише розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09.10.2013 року по 31.12.2017 року. Доказів не виплати індексації грошового забезпечення саме з 09.10.2013 року позивачем не надано.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

05.01.2021 року представник позивача подала заперечення на відзив, у якому просила задовольнити позов.

Ухвалою суду від 05.02.2021 року витребувано з Центрального архіву Національної гвардії України інформацію чи виплачувалася ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за період з 09.10.2013 року по 31.12.2017 року та у разі виплати надати до суду відповідну довідку про виплачені суми.

Відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного суду № 018в-к від 10.02.2021 року суддя Шаповалова Т.М. перебувала у щорічній оплачуваній відпустці з 22.02.2021 року по 26.02.2021 року.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині 3008 Національної гвардії України з 09.10.2013 року по 10.04.2018 року.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 04.06.2015 року, виданого Головним управлінням Національної гвардії України, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом командира Військової частини 3008 Західного ОТО НГУ від 05.04.2018 року № 16 о/с позивача звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України.

Наказом командира Військової частини 3008 НГ України від 10.04.2018 року № 87 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 10.04.2018 року.

Згідно наданих на виконання вимог ухвали суду Центральним архівним відділом національної гвардії карток на грошове забезпечення позивача індексація грошового забезпечення: в 2013 році індексація не нараховувалася; в 2014 році нараховано з травня по вересень та за листопад-грудень; в 2015 році - в лютому, червень - серпень, грудень; у 2016 році - з червня по грудень; у 2017 році - не нараховано.

Під час проходження військової служби додаткова відпустка позивачу за період з 2015 року по 2018 року не надавалася та компенсація за неї не виплачувалася.

30.10.2020 позивач звернувся із заявою до відповідача з метою надати інформацію щодо нарахування та виплати, крім іншого, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 року відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року та передбачені ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За результатами розгляду вказаного звернення, листом відповідача № 50/08/33-2979 від 05.11.2020 року позивачу відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 року.

Вказано, що пунктом 17 ст. 10-1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон) визначено особливості надання деяких видів відпусток в особливий період, а пунктом 19 ст. 10-1 Закону встановлено, що „надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється». Відповідно вказаних норм Закону позивач в період проходження військової служби у військовій частині 3008 Національної гвардії України з рапортами (заявами) щодо отримання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - до керівництва військової частини не звертався, така відпустка не надавалася, грошова компенсація за неї не нараховувалася та не виплачувалася.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду". Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2015 року по 2018 року.

При цьому суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

Підсумовуючи, суд зауважує, що згідно з нормами чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку із звільненням зі служби 05.04.2018 року.

Відтак, позовна вимога про визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки з 2015 року по 2018 року. А відтак задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за вказаний період.

З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з жовтня 2013 року по квітень 2018 року, то суд зважає на таке.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно з ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Як передбачено ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно зі ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі -Порядок №1078), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абз.8 п.4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Згідно карток на грошове забезпечення позивача індексація грошового забезпечення: в 2013 році індексація не нараховувалася; в 2014 році нараховано з травня по вересень та за листопад-грудень; в 2015 році - в лютому, червень - серпень, грудень; у 2016 році - з червня по грудень; у 2017 році - не нараховано.

Доказів виплати індексації грошового забезпечення у 2018 році відповідачем до суду не надано.

Відповідачем жодним чином не обгрунтовано не виплату індексації грошового забезпечення, не надано доказів щодо підвищення грошового забезпечення позивача чи того, що розмір грошового забезпечення позивача за вказані періоди не підлягав індексації у зв`язку зі зміною величини індексу споживчих цін.

Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не вказує на відсутність у позивача права на отримання таких сум підвищення, а відтак дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з жовтня 2013 по квітень 2018 року включно, за винятком місяців, коли індексація була виплачена, є протиправними і порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням виплачених сум.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано копію договору про надання професійної правничої допомоги№ 73/20-а від 02.10.2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг) за договором №73/20 про надання професійної правничої допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордера №73/20 від 06.10.2020 року про сплату позивачем 8000 грн.

02 жовтня 2020 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання професійної правничої допомоги №73/20-а.

За змістом пункту 2.1. вказаного договору, адвокат на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги:

- надавати усні та письмові консультації з питань захисту прав та інтересів клієнта на стадії досудової підготовки та судового розгляду справи щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії;

- представляти у встановленому порядку інтереси клієнта в судах всіх рівнів пов`язаних з розглядом даного кримінального провадження, а також в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в усіх правоохоронних органах з питань захисту прав та інтересів клієнта.

Згідно з пунктом 1 додатку №1 до договору №73/20-а про надання професійної правничої допомоги від 02.10.2020 року, винагорода за надання правової допомоги згідно договору від 02.10.2020 року складає 8000 грн.

Як вбачається із квитанції до прибуткового касового ордера № 73/20-а від 02.10.2020 року позивачем сплачена сума гонорару адвокату в розмірі 8000 грн.

Із детального опису робіт (наданих послуг) за договором №23.10 про надання професійної правничої допомоги від 23.10.2020 року №23.10 вбачається, що адвокатом надано позивачеві такі юридичні послуги:

- попереднє вивчення матеріалів; формування правової позиції; консультування; вивчення наданих клієнтом документів; укладення договору про надання правничої допомоги, додатку до договору та оформлення фінансових документів (4 год.) - вартість 1500 грн.;

- підготовка заяви від імені позивача щодо досудового врегулювання спору (1 год.) - 500 грн.;

- підготовка та направлення чотирьох адвокатських запитів щодо витребування документів для подання до суду позовної заяви (2 год.) - 2000 грн.;

- підготовка та подання до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання бездіяльності неправомірної та зобов`язання вчинити дії (4 год.) - вартість 2000 грн.;

- підготовка та подання відповіді на відзив на адміністративний позов про визнання бездіяльності неправомірної та зобов`язання вчинити дії (4 год.) - вартість 2000 грн.

Загальна вартість роботи становить 8000 грн.

Однак, на переконання суду, вказані витрати є неспівмірними та завищеними.

Дослідивши адміністративний позов, який складає 9 сторінок та в більшій частині дублює текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, враховуючи, що дана справа має ознаки типової адміністративної справи, ознайомившись із змістом відповіді на відзив, суд вважає завищеною кількість витраченого часу на виконання відповідних робіт (послуг) адвокатом.

Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові № 120/1531/20-а від 08 жовтня 2020 року.

За наведених обставин та враховуючи позицію відповідача про неспівмірність витрат на правничу допомогу наданим адвокатом послуг, суд при визначенні суми відшкодування приходить до висновку зменшити розмір заявлених сум витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 4000 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору питання про розподіл судового збору у справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину 3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з жовтня 2013 по грудень 2017 року, за винятком місяців, коли індексація була виплачена.

Зобов`язати Військову частину 3008 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з жовтня 2013 по грудень 2017 року, із врахуванням виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 4000 грн. (чотири тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу з рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею: 02.03.2021

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Військова частина 3008 Оперативного територіального об`єднання Національної гвардії України (РНОКПП 08803572, вул. Некрасова, 66, м. Вінниця, 21000)

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна