Постанова № 9527087, 18.02.2010, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2010 року Справа №2а-2311/09/0970

м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Басай О.В.

при секретарі Короташ О.Б.

за участю:

представника позивача Госедло Р.І.;

представника відповідача Федорців О.О., Костик В.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ТзОВ «Фасадонт»

до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001252302/0 від 21.07.2009 року та №0001262302/0 від 21.07.2009 року, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Фасадонт» звернулося в суд із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001252302/0 від 21.07.2009 року та №0001262302/0 від 21.07.2009 року.

Представник позивача в судовому засіданні предявлений позов підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що на підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001252302/0 від 21.07.2009 року, яким нараховано податкове зобовязання по ПДВ в сумі 1183460, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 591730, 00 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0001262302/0 від 21.07.2009 року, яким нараховано податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 1507626, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1507626, 00 грн. Зазначив, що основною підставою для нарахування наведених вище зобовязань та застосування штрафних санкцій було те, що при проведенні перевірки встановлено ряд контрагентів підрядників ТзОВ «Фасадонт» з ознаками фіктивності, а саме ТзОВ «Компанія «Сайдеко» та ТОВ «Т.А.В.- Інжинірин», а тому укладені договори з даними контрагентами відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними та в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. Зазначив, що відповідачем в акті перевірки зроблений помилковий висновок про нікчемність договорів укладених з контрагентами, виходячи з наступного. Статтею 240 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочинну, зокрема будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. В ч.5 ст.216 ЦК України встановлено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Таким чином, застосування наслідків нікчемного правочину (застосування того факту, що останнім не встановлено юридичних наслідків, в тому числі з формування податкового кредиту та валових витрат) може бути здійснено не актом перевірки, а відповідним компетентним органом судом. І тільки після встановлення судом такого факту можна говорити про незаконність операцій та посилатися в акті перевірки на нікчемність правочину, як на безспірний факт. Крім цього, зазначив, що правочини не можуть вважатися нікчемними тільки в звязку із недостовірністю відомостей повязаних із реєстрацією контрагентів позивача. Просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили та пояснили, що в ході перевірки встановлено, що за перевірений період на виконання умов договорів підряду, укладених з основними замовниками, позивачем укладені договори субпідряду з субєктами господарювання з ознаками фіктивності, а саме ТзОВ «Компанія «Сайдеко» та ТзОВ «Т.А.В. Інжиніринг». Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначили, що Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування» передбачений обовязок зі сплати податків, зборів, обовязкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобовязань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), договір, укладений з ТзОВ «Фасадонт» має протиправний характер. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що за результатами виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 року складено акт №7958/23-2-34078352 від 10.07.2008 року (т.1 а. с. 13-52). На підставі вищенаведеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001252302/0 від 21.07.2009 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) усього в сумі 1775190, 00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 1183460, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 591730, а також прийняте податкове повідомлення-рішення №0001262302/0 від 21.07.2009 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств усього в сумі 3015252, в тому числі за основним платежем в сумі 1507626, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1507626, 00 грн.

Як вбачається з акта перевірки, підставою для визначення зазначених вище сум податкових зобовязання слугував висновок відповідача про те, що при проведенні перевірки встановлено ряд контрагентів підрядників ТзОВ «Фасадонт» з ознаками фіктивності, а саме ТзОВ «Сайдеко» та ТОВ «Т.А.В.- Інжинірин», а тому укладені договори з даними контрагентами відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними та в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. Також в даному акті перевіркою встановлено порушення п.1.22 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1., пп. 5.2.1, п.5.2, п.5.9 ст.5, пп.7.3.1, 7.3.2, 7.3.3 п.7.3 ст.7, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із внесеними змінами та доповненнями) та п.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями).

Суд частково погоджується з такими висновками податкового органу, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «Компанія Паритет» (замовник) та ТзОВ «Фасадонт» (підрядник) укладено договір підряду №2811 від 28.11.2007 року, договір підряду №104 від 10.04.2008 року, додатковий договір до договору №104 від 10.04.2008 року, договір підряду №668 від 06.06.2008 року, додатковий договір до договору №668 від 06.06.2008 року (т.3 а. с 2-5, 12-15, 22, 32-34, 43-52) та договори підряду між ТзОВ «Будівельна компанія «Міськжитлобуд» (замовник) та ТзОВ «Фасадонт» (підрядник) №16/04-16/07 від 16.04.2007 року, додаткова угода до договору підряду №16/04-16/07 від 16.04.2007 року, додаткова угода №2 до договору підряду №16/04-16/07 від 05.06.2007 року, додаткова угода №3 до договору підряду №16/04-16/07 від 04.02.2008 року, договір підряду №28/05/60 від 28.05.2007 року, договір підряду №05/11 від 05.11.2007 року, додаткова угода від 05.05.2008 року до договору підряду №05/11 від 05.11.2007 року, додаткова угода від 03.06.2008 року до договору підряду №05/11 від 05.11.2007 року, додаткова угода від 03.06.2008 року до договору підряду №05/11 від 05.11.2007 року, договір підряду №08/205 від 01.08.2008 року (т.3 а. с. 43-52, 82, 115-116, 122-126, 145-152, 187, 211-216).

На зазначені у вищенаведених договорах будівельні та ремонтні роботи складені акти приймання виконаних підрядних робіт (т.3 а. с. 6-11, 16-21, 23-26, 28-31, 35-41, 54-57, 59-62, 67-70, 75-78, 84-88, 95-99, 101-105, 111-114, 118-119, 127-128, 130-144, 153-154, 156-159, 165-168, 174-177, 179-182, 189-192, 194-197, 199-202, 207-210, 217-218, 220-223, 228-231, 236-239, 244-247, 252-255).

Також судом встановлено, що ТзОВ «Фасадонт» на виконання договорів підряду з ТОВ «Компанія Паритет» та ТзОВ «Будівельна компанія «Міськжитлобуд» укладені договори субпідряду з ТзОВ «Компанія «Сайдеко» №05/06 від 05.06.2007 року, №03/10 від 03.10.2007 року, ,№20/04 від 20.04.2007 року, додаткову угоду №01/06 від 01.06.2007 року, №04/10 від 04.10.2007 року (т.1 а. с. 79-80, 106-107, 113-114, 128, 166-167). Дані договори підписані директором ТзОВ «Фасадонт» - Авраменко Р.В та директором ТзОВ «Компанія Сайдеко» - Двірським В.В.

Крім цього, ТзОВ «Фасадонт» на виконання договорів підряду з ТОВ «Компанія Паритет» та ТзОВ «Будівельна компанія «Міськжитлобуд» укладені договори субпідряду з ТзОВ «Т.А.В. «Інжиніринг» №08/09 від 08.09.2008 року, №05/09 від 05.09.2008 року, №04/09 від 04.09.2008 року, №02/09 від 02.09.2008 року, №03/09 від 03.09.2008 року, №04/08 від 04.08.2008 року, №01/07 від 01.07.2008 року, №3/06 від 03.06.2008 року, №11/03 від 11.03.2008 року, №5/05 від 05.05.2008 року (т.2 а. с. 1-2, 15-16, 25-26, 35-36, 45-46, 56-57, 72-73, 83-84, 113-114, 129-130). Дані договори підписані директором ТзОВ «Фасадонт» - Авраменко Р.В та директором ТзОВ «Т.А.В. «Інжиніринг» - Хмілем Ю.Д.

До вищенаведених договорів субпідряду були складені акти приймання виконаних підрядних робіт (т.1 а. с. 98-105, 110, 112, 116-127, 155-165; т.2 а. с. 10-14, 23, 33-34, 43-44, 53-54, 66-67, 69-70, 80-81, 101-102, 104-105, 107-108, 110-111, 123-124, 126-127, 137-138).

Щодо контрагента позивача - ТзОВ «Компанія «Сайдеко», судом встановлено, що постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 12.03.2009 року по справі №1-243/09 визнано винним ОСОБА_7 (до 16.05.2008 року мав прізвище ОСОБА_7), ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчинені злочинів передбачених ч.2 ст.205 КК України фіктивне підприємництво (засновник та директор ТОВ «Компанія «Сайдеко» (ЄДРПОУ 33747902)), яке заподіяло велику матеріальну шкоду державі та ч.2 ст.358 КК України підроблення документів, печаток, штампів та бланків, вчинені за попередньою змовою групою осіб. Зазначена постанова суду набрала законної сили 24.03.2009 року (т.2 а. с. 171-177).

Крім цього, як вбачається з протоколу допиту свідка, ОСОБА_7 (ОСОБА_7) за винагороду погодився зареєструвати ТзОВ «Компанія «Сайдеко», жодних працівників не наймав, податкову звітність до податкової інспекції не подавав та не укладав ніяких договорів від імені ТзОВ «Компанія «Сайдеко» (т.2 а. с. 184).

Щодо контрагента позивача - ТзОВ «Т.А.В. «Інжиніринг» судом встановлено наступне, зокрема, з протоколу допиту свідка Хміль Ю.Д. (директор та бухгалтер - ТзОВ «Т.А.В. «Інжиніринг») вбачається, що за винагороду погодився зареєструвати ТзОВ «Т.А.В. «Інжиніринг». Фінансово-господарською діяльністю даного підприємства ніколи не займався, на посаду директора нікого не призначав та не уповноважував, до статутного фонду будь-яких внесків не вносив, жодних документів щодо фінансово-господарської діяльності даного товариства не підписував, жодних документів податкової звітності не підписував та не подавав до ДПІ у Печерському районі м. Києва, дозвіл на виготовлення печатки не отримував, свідоцтво платника ПДВ не отримував, жодних фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТзОВ «Фасадонт» не проводив (т.2 а. с. 182-183).

Також судом встановлено, що Листом №84949/7/23-1310 від 24.06.2009 року Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва повідомлено, що згідно поданої до інспекції звітності за формою №1-ДФ на ТОВ «Т.А.В. Інжиніринг» за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року працювала одна особа (Хміль Юрій Дмитрович, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) (т.4 а. с. 2).

Висновком експерта №_1-314860_ від 01.10.2009 року встановлено, що підписи від імені Хміля Юрія Дмитровича в податкових накладних, актах прийому виконаних робіт, довідках про вартість виконаних підрядних робіт, договорах підряду укладених між ТзОВ «Фасадонт» та ТзОВ «Т.А.В. «Інжиніринг» виконані не Хмілем Юрієм Дмитровичем, а іншою особою з наслідуванням дійсного підпису останнього (т.2 а. с. 178-181).

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. А відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Наведене дає підстави для висновку суду про те, що нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Наведену норму суд застосовує з врахуванням положень статті 228 Цивільного кодексу України: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Як зазначено у частині другій статті 215 цього ж Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №982/13/13-09 від 06.07.2009 року та постанові Верховного Суду України від 25.09.2007 року за позовом ДПА до ВАТ «Луцький автомобільний завод», ПП «Стар-Трейд».

Крім того, пунктом 19 статті 2 Бюджетного кодексу визначено, що доходи бюджету - це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти (стаття 9 Бюджетного кодексу).

За змістом частини 2 статті 9 цього ж Кодексу податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обовязкові платежі. Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що у випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обовязковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обовязкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Системний аналіз вищенаведених норм Закону дає підстави для висновку суду про те, що не сплачені підприємством податок на прибуток і податок на додану вартість внаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно, є дохідною частиною держбюджету, власністю держави.

Таким чином, суд вважає, що у випадку перерахування підприємством коштів контрагенту без мети реального настання правових наслідків, з ціллю формування податкового кредиту та, як наслідок, заниження обєкта оподаткування, несплати податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, укладені ТзОВ «Фасадонт» договори субпідряду із ТзОВ «Компанія «Сайдеко» та ТзОВ «Т.А.В. «Інжиніринг» суперечать моральним засадам суспільства та відповідно до статті 228 Цивільного кодексу порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0001252302/0 від 21.07.2009 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) усього в сумі 1775190, 00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 1183460, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 591730 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0001262302/0 від 21.07.2009 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в частині нарахування зобовязання за основним платежем в сумі 1507626, 00 грн. є правомірними, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0001262302/0 від 21.07.2009 року в частині нарахування ТзОВ «Фасадонт» штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1507626, 00 грн., суд вважає, що воно підлягає до скасування в цій частині, виходячи з наступного.

Як вбачається з податкового повідомлення-рішення №0001262302/0 від 21.07.2009 року штрафні (фінансові) санкції в сумі 1507626, 00 грн. до позивача застосовані на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 року.

Відповідно до п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 року у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, штрафні (фінансові) санкції в сумі 1507626, 00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0001262302/0 від 21.07.2009 року застосовані відповідачем в розмірі 100%, що перевищує 50% максимальної межі, встановленої вищенаведеною нормою.

За таких обставин, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0001262302/0 від 21.07.2009 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1507626, 00 грн. підлягає до скасування.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що даний позов слід задовольнити частково.

На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст.158-163, ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську №0001262302/0 від 21.07.2009 року в частині донарахування ТзОВ «Фасадонт» штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1507626, 00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТзОВ «Фасадонт», вул. Галицька, 167/98, м. Івано-Франківськ, код ЄДРОПУ 34078352 3, 40 грн. судового збору.

Відповідно до ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом дванадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не було подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Басай

Постанова складена в повному обсязі 09.03.2010 року, в зв'язку з перебуванням судді Басай О.В. у відпустці з 23.02.2010 року по 25.03.2010 року, з 25.02.2010 року до 06.03.2010 року перебував на лікарняному, 06.03.2010 року, 07.03.2010 року та 08.03.2010 року вихідні дні.