Рішення № 95243601, 23.02.2021, Вишгородський районний суд Київської області

23.02.2021 Справа № 363/3185/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гриб Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про стягнення суми інфляційного збільшення боргу,

встановив:

позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області суму інфляційного збільшення боргу у розмірі 13 619 грн. 88 коп.

Обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на прострочення відповідачем виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 липня 2010 року про стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік як різницю між фактично виплаченою сумою та належною до виплати відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанови Вишгородського районного суду Київської області від 01 квітня 2011 року про стягнення з відповідача на користь позивача 4 320 грн. недоотриманої одноразової грошової допомоги на оздоровлення.

Позивач до суду не прибув, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є Державна Казначейська служба України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Крім того зазначив, що з позовної заяви вбачається відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та УСЗН Вишгородської РДА чи органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювана шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Отже, у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак УСЗН Вишгородської РДА не може бути боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

В цьому зв`язку просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач подав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Відтак відповідач є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ст. 625 ЦК України, а тому норми ЦК України, зокрема, які регулюють наслідки порушення зобов`язань, застосовуються до спірних правовідносин.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, до суду не прибув.

Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів в загальному порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 липня 2010 року, яке набрало законної сили, Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області зобов`язано виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік як різницю між фактично виплаченою сумою та належною до виплати відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської РДА Київської області на користь ОСОБА_2 витрати за оплату інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду справи у розмірі 120 грн.

На виконання вказаного рішення суду 09 листопада 2011 року Вишгородським районним судом Київської області ОСОБА_2 видано виконавчі листи №2-2725/2010.

21 серпня 2013 року ОСОБА_2 у відповідності до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» звернувся до Управління Державного казначейства у Вишгородському районі із заявою про виконання вказаного рішення суду та стягнення коштів.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 21 травня 2015 року змінено порядок виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 5.07.2010 року й зазначено, що згідно ст. 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на користь ОСОБА_2 з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації слід стягнути недоплачену за 2009 рік суму щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4 225 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

В цьому зв`язку,16 січня 2018 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області замінено сторону виконавчого провадження у цивільній справі № 2-2725/2010 за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської РДА про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за виконавчими листами від 09.11.2011 року, а саме: замінити стягувача з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

Крім того, постановою Вишгородського районного суду Київської області від 01 квітня 2011 року стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської РДА на користь ОСОБА_2 4 320 грн. недоотриманої одноразової грошової допомоги на оздоровлення.

На виконання вказаної постанови суду 15 травня 2012 Вишгородським районним судом Київської області ОСОБА_2 видано виконавчий лист №А-635/11.

02 серпня 2013 року ОСОБА_2 у відповідності до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» звернувся до Управління Державного казначейства у Вишгородському районі із заявою про виконання вказаної постанови суду та стягнення коштів.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 грудня 2017 року замінено стягувача ОСОБА_2 у виконавчому провадженні щодо виконання постанови суду у справі №А-635/11, його правонаступником ОСОБА_1 .

Як вбачається з виписки по картці позивача №OJ1BQ7N4TK503CM9 від 18 вересня 2019 року, ОСОБА_1 20 серпня 2019 року Державною казначейською службою України виплачено недоплачену за 2009 рік суму щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4 225 грн. згідно рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 липня 2010 року у справі №2-2725/10 та суму недоотриманої одноразової грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 4 320 грн. згідно постанови Вишгородського районного суду Київської області від 01 квітня 2011 року у справі №А-635/11.

20 грудня 2019 року позивач звертався до відповідача з заявою щодо проведення виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум щорічної допомоги на оздоровлення згідно з вказаними судовими рішеннями, в чому йому відмовлено листом Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №57 від 08 січня 2020 року.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Стаття 56 Коституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу .

Так, у частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Невиконання умов, визначених змістом зобов`язання, згідно ст. 610 ЦК України є його порушенням.

При цьому згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, і в разі його порушення повинен сплатити суму боргу на вимогу кредитора.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що згідно ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

При розгляді справ про передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена ст. 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, що відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду України при розгляді справи №6-2759цс15.

Підстави виникнення зобов`язань визначені у ст.ст. 11, 509 ЦК України це юридичні факти, у складі яких включаються договір і правопорушення (делікт). Рішення суду за загальним правилом не може породжувати приватноправове зобов`язання, у тому числі грошового характеру, тому що зобов`язання боржника завжди передує судовому рішенню. Судове рішення у цьому разі не виступає юридичним фактом, що породжує зобов`язання, а слугує підтвердженню факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов`язання.

Правовідносини між сторонами в цій справі виникли на підставі владного підпорядкування однієї сторони другій стороні, зокрема стягнення з суб`єкту владних повноважень - Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, на користь ОСОБА_2 , правонаступником якого є позивач, недотриманих ним сум щомісячної допомоги на оздоровлення за 2009 рік та недотриманої одноразової грошової допомоги на оздоровлення.

Вказані правовідносини врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильної катастрофи» та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», до яких не можуть застосовуватися норми цивільного законодавства, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, зокрема ст. 625 ЦК України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI держава гарантує і виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відтак, позивач, у разі порушенняцентральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів строків перерахування кошти за рішенням суду, не позбавлений можливості звернутися до вказаного органу за виплатою компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Таким чином в задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268, 279 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Повне судове рішення складено 01 березня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 25 травня 2001 року Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП - НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, код ЄДРПОУ 03193815, знаходиться за адресою Київська область, м. Вишгород, вул. Набережна, 6-а.

Суддя