Рішення № 95237181, 26.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2021 року м. Київ № 640/12262/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкової вимоги

та податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267), в якому просить суд:

визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-141 від 02.04.2020, рішення про застосування штрафних санкцій № 0027854203 від 02.04.2020, рішення про застосування штрафних санкцій № 0027871203 від 02.04.2020, податкове повідомлення - рішення № 0030074203 від 07.04.2020, податкове повідомлення - рішення № 0030094203 від 07.04.2020, податкове повідомлення - рішення № 0030064203 від 07.04.2020, податкове повідомлення - рішення № 0030084203 від 07.04.2020 ГУ ДПС у м. Києві на загальну суму 235128,19 грн.

В якості підстав позову позивач зазначив, що з запитом про надання інформації, повідомленням та наказом проведення перевірки позивача належним чином повідомлено не було. Позивач відмітив, що здійснював діяльність щодо надання в оренду автомобілів, отже обґрунтування, наведені у акті перевірки щодо залучення найманих працівників без укладення трудових договорів, не відповідає дійсності, що вказує на відсутність підстав для складення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/12262/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідачем подано відповідь на відзив, у якому зазначено, що на адресу позивача було направлено запит від 12.07.2019 № 82728/С/26-15-42-04-27 про надання пояснень, лист з яким повернуто «за закінченням терміну зберігання». Лист з повідомленням та наказом про проведення перевірки також повернуто «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, відповідач переконаний, що позиція позивача щодо відсутності підстав для перевірки є хибною, оскільки податковий орган вжив усіх заходів аби ознайомити платника з усім масивом документів, які стосуються перевірки. Разом з тим, позивачем не подано первинні документи щодо оформлення трудових відносин з найманими працівниками за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 з огляду на що податковий орган прийшов до висновку про допущення позивачем до роботи 21 найманого працівника без укладення трудових договорів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Головним управлінням ДФС у м. Києві направлено на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 запит від 12.07.2019 № 82728/С/26-15-42-04-27 про надання інформації щодо здійснення діяльності у сфері міжнародних вантажних перевезень та використання праці водіїв без належного оформлення трудових відносин.

Лист з поштовим ідентифікатором № 0101125733450, направлений за адресою: АДРЕСА_1 , що містив запит про надання інформації, повернуто з відміткою про закінчення терміну зберігання.

На підставі п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.13 п.78.1. ст. 78, ст. 79 та п. 82.2. ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI та у відповідності до п. 2 ст. 13 Закону України від 08.07.2010 № 2464- VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у зв`язку з отриманням податкової інформації про використання праці найманих працівників без оформлення трудових відносин та ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої найманим особам заробітної плати Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято наказ від 23.01.2020 № 664 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 з 17.02.2020 по дату проведення, тривалістю 5 робочих днів.

Лист з поштовим ідентифікатором № 0101129555050, направлений за адресою АДРЕСА_1 , що містив копію наказу та повідомлення про проведення перевірки, повернуто з відміткою про закінчення терміну зберігання.

Актом документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 від 27.02.2020 № 527/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 встановлено порушення:

ст. 2, ст. 3, ст. 21, ч. 1 ст. 24, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України;

вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2016 № 413 «Про порядок повідомлення Державні фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу»;

п. 44.1, п. 44.3, 44.5 статті 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, в результаті чого не забезпечено зберігання первинних документів, які підтверджують оформлення трудових відносин з найманими працівниками за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та їх надання для проведення даної документальної перевірки;

пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, п 51.1 ст. 51, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176, розділу ІV, Податкового кодексу України податковим агентом не подано податкові розрахунки за формою № 1-ДФ за І-ІV кв. 2016, І-ІV кв. 2017, І-ІV кв. 2018;

п. 164.6 ст. 164, п.п. 168.1.1, п.п. 168.1.2. п. 168.1 ст. 168, п. 171.1. ст. 171, абз. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України фізичною особою-підприємцем ФОП ОСОБА_1 не нараховано, не утримано, не перераховано до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 в розмірі 67338,36 грн.;

п. 161 підрозділу 10 «Інші перехідні положення», п. 164.6 ст. 164, п.п. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168, п. 171.1 ст. 171, абз. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ не нараховано, не утримано, не перераховано до бюджету суму військового збору за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 в розмірі 5611, 53 грн.;

п. 4 ч. ІІ статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, із змінами та доповнення, а саме не подання тридцяти шести (36) звітів про суми нарахування доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за період з 2016 по 2018 роки;

п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, занижено суму нарахування єдиного внеску з сум заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, а також утримання єдиного внеску з сум заробітної плати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування всього на суму 82302,44 грн.

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято:

вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-141 від 02.04.2020 на суму 82302,44 грн.;

рішення про застосування штрафних санкцій № 00278542033 від 02.04.2020 на суму 41151,22 грн.;

рішення про застосування штрафних санкцій № 0027874203 від 02.04.2020 на суму 6124,00 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 0030074203 від 07.04.2020 на суму 96489,72 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 0030094203 від 07.04.2020 на суму 8040,81 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 0030064203 від 07.04.2020 на суму 510,00 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 0030084203 від 07.04.2020 на суму 510,00 грн.

Позивачем подано скаргу до Державної податкової служби України від 17.04.2020 та доповнення до неї від 11.05.2020, яку залишено рішенням Державної податкової служби України від 19.05.2020 № 16538/6/99-00-08-01-01-06 без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Підстави та порядок проведення перевірок з питань порушення вимог податкового законодавства контролюючими органами визначено Податковим кодексом України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 79.1, пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За змістом пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 79 Податкового кодексу України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.

Вичерпний перелік підстав проведення документальних перевірок визначений статтею 78 Податкового кодексу України.

У відповідності до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Пунктами 10, 11 та 12 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, визначено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують. Перед тим, як направити запит, орган державної податкової служби перевіряє: наявність законодавчих підстав для отримання податкової інформації; наявність інформації в системі органів державної податкової служби; відсутність підстав для періодичного подання зазначеної інформації відповідно до цього Порядку. Письмовий запит про подання інформації надсилається суб`єкту інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: виявлення за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, фактів, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

Відповідно до підпункту 20.1.14 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючим органам надано право у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів.

Згідно з пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин, зокрема, якщо за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У відповідності до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

За змістом абзацу шостого пункту 42.4 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

З аналізу вказаних положень вбачається, що умовою належного вручення документів у розумінні Податкового кодексу України є їх направлення за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисте їх вручення, при цьому жодна норма податкового законодавства не зобов`язує податковий орган здійснювати заходи для з`ясування причин невручення документів, чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв`язку, кур`єрська доставка і т.д.) щодо вручення кореспонденції.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Матеріалами справи підтверджується, що запит на інформацію від 12.07.2019 № 82728/С/26-15-42-04-27 направлено рекомендованим листом з поштовим ідентифікатором 01011 2573345 0 за адресою: АДРЕСА_4 , що відповідає адресі місця реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, вказаної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вказаний лист повернуто відправнику - Головному управлінню ДПС у м. Києві з відміткою «кінець терміну зберігання».

Враховуючи ненадання позивачем запитуваної інформації, відповідачем у відповідності до вимог ст. 78 Податкового кодексу України прийнято наказ від 23.01.2020 № 664 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 з 17.02.2020 по дату проведення, тривалістю 5 робочих днів.

Лист з копією наказу від 23.01.2020 № 664 та повідомленням про проведення перевірки від 27.01.2020 № 3739/ФОП/26-15-42-03-27 направлено 28.01.2020 засобами поштового зв`язку - рекомендованим листом з поштовим ідентифікатором 01011 2955505 0 за адресою: АДРЕСА_4 , що відповідає адресі місця реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, вказаної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вказаний лист повернуто відправнику - Головному управлінню ДПС у м. Києві з відміткою «кінець терміну зберігання», зазначений поштовий індекс « 02097» виправлено на « 02167».

Як підтверджується матеріалами справи, на думку податкового органу сам факт направлення запиту на інформацію, наказу та повідомлення про проведення перевірки з рекомендованим повідомленням про вручення на адресу позивача надає йому підстави для початку проведення контрольного заходу, а присутність платника податків, в силу положень пункту 79.3 статті 79 ПК України, під час проведення невиїзної перевірки не є обов`язковою.

Надаючи правову оцінку зазначеним доводам в контексті встановлених судом обставин та у взаємозв`язку із наведеними вище нормами права варто зазначити, що визначений пунктом 42.2 статті 42 ПК України спосіб вручення наказу та повідомлення щодо проведення контрольного заходу надає відповідачу можливість обирати альтернативні шляхи направлення документів платнику податків, а саме: або засобами електронного зв`язку, або шляхом вручення особисто платнику чи його представнику, або засобами поштового зв`язку.

При цьому у разі обрання податковим органом останнього способу надіслання поштової кореспонденції та якщо поштова служба не може вручити платнику податків відповідного документа такий відповідно до абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 ПК України вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.

При цьому суд звертає увагу на те, що зазначені вище положення податкового законодавства не дають підстави вважати, що законодавець ототожнює такі поняття як «вручення» та «надіслання» наказу в розумінні належного повідомлення про проведення перевірки.

Суд звертає увагу на те, що невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

Згідно з пунктом 17.1 статті 17 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків має право, зокрема: представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника; бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків.

Так, вимога, яку Податковий кодекс України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків, а саме:

- право бути присутнім під час проведення перевірок;

- право подавати письмові звернення щодо проведення замість документальної невиїзної перевірки- документальну виїзну.

Правові висновки у даному контексті наведено у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 520/8681/18 та від 14.08.2020 у справі № 160/2116/19.

Суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд України у постанові від 25 січня 2015 року у справі 21-425а14 зробив правовий висновок відповідно до якого, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

З урахуванням наведеного обставина належного вручення наказу про проведення невиїзної перевірки входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору.

Окрім того, варто відмітити, що у відповідності до п. 1, 9 ч. 2 ст. 2 КАС України під час вирішення справи суд має перевірити чи прийнято рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд звертає увагу, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Разом з тим, вищенаведені норми Податкового кодексу України, не передбачали вибору поведінки (розсуду/дискреції) податкового органу щодо надання платнику податків можливості ознайомитись із наказом проведення щодо нього контрольного заходу.

Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

З урахуванням наведеного, податковий орган, як суб`єкт владних повноважень, в силу положень Основного Закону, повинен виконувати свої повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак зобов`язаний був пересвідчитись відповідно до вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України про вручення платнику податків відповідного наказу про початок проведення перевірки щодо нього. Адже, відповідно до абзацу 2 пункту 79.2 статті 79 ПК України тільки виконання цих умов надає право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Виходячи з вищезазначеного, суд відмічає, що лист з повідомленням про проведення перевірки податковим органом направлено 28.01.2020, що підтверджується круглим штампом на листі з поштовим ідентифікатором 01011 2955505 0. Разом з тим, на фотокопії листа не вбачається дати проставлення відмітки про повернення листа, що також не повідомляється відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правил) поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв`язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об`єкті поштового зв`язку (п. 91); підлягають доставці додому рекомендовані поштові картки, листи, секограми, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових відправлень (п. 92); у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження (п. 116); не врученні одержувачам або відправниками поштові, поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку протягом строку, визначеного цими Правилами. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення вважаються такими, що не вручені, поштові перекази - не виплачені. Не вручені поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку до закінчення шестимісячного строку з дня прийняття їх для пересилання, невиплачені поштові перекази - протягом трьох років з дня прийняття їх для пересилання (п.119).

Враховуючи, що лист з поштовим ідентифікатором 01011 2955505 0 направлено 28.01.2020, беручи до уваги, що останній повернуто з відміткою «за закінченням терміну зберігання», суд приходить до висновку, що вказаний лист підлягав зберіганню на об`єкті поштового зв`язку місця призначення принаймні з 28.01.2020 по 29.02.2020 та міг бути отриманий позивачем у будь-який час впродовж вказаного періоду.

Окрім того, суд звертає увагу, що за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.

Відмітка на конверті щодо причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є достатнім доказом інформування позивача про донарахування їй суми грошового зобов`язання. Позначення «за закінченням терміну зберігання» не розкриває справжні причини, з яких рекомендований лист не був вручений адресату, та не свідчить про відмову адресата отримати лист.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постановах Верховного Суду від 05.05.2018 у справі № 810/3188/17, та від 01.10.2019 у справі №640/21350/18.

Таким чином, проведена відповідачем перевірка у період з 17.02.2020 по 21.02.2020 з урахуванням особливостей поштового обігу відбулась без перевірки відповідачем обставин повідомлення позивача про її проведення та отримання ним копії наказу у порушення вимог п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України як законодавчо закріпленої передумови проведення позапланової невиїзної перевірки.

Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Суд вважає з необхідне зазначити, що обов`язку контролюючого органу завчасно ознайомити платника податків про намір проведення документальної позапланової невиїзної перевірки у спосіб, визначений пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень від податкових органів. Необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18.

Разом з тим, відповідачем не зазначено жодних обставин, які б давали підстави вважати, що позивач, як платник податків, щодо якого прийнято наказ про проведення перевірки, вчиняла дії (бездіяльність), які б в сукупності свідчили про недобросовісний характер його поведінки в контексті отримання відповідного повідомлення про проведення перевірки.

Окрім того, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 названого Кодексу.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.05.2020 у справі № 818/532/16 зазначив, що після оцінки судами порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, на які вказує позивач, суди мають обов`язково оцінювати такі порушення з огляду на те, чи призвели вони до необґрунтованості чи помилковості висновків контролюючого органу та чи є вони такими, що тягнуть протиправність податкового повідомлення-рішення. У разі, якщо установлені судом порушення щодо проведення перевірки не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, суди мають переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства, які слугували підставою для визначення платнику грошового зобов`язання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14, незаконна перевірка не створює правових наслідків.

Так само, згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року № К/9901/1970/17, невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення); як наслідок, акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані правомірними.

Отже, незаконність дій з проведення документальної перевірки та порушення порядку її проведення є підставою для скасування рішень, прийнятих за наслідком проведення такої перевірки; у свою чергу акт перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані правомірними.

Відповідно до пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень - рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 20 грудня 2018 року (справа № 815/1851/15), від 11 липня 2019 року (справа № 804/8855/14).

Таким чином, перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 27.02.2020 № 527/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 , проведена відповідачем з суттєвими порушеннями, отже не може створювати жодних правових наслідків та тягне за собою протиправність рішень, прийнятих у результаті проведення такої перевірки, а саме: рішення про застосування штрафних санкцій № 0027854203 від 02.04.2020, рішення про застосування штрафних санкцій № 0027871203 від 02.04.2020, податкового повідомлення - рішення № 0030074203 від 07.04.2020, податкового повідомлення - рішення № 0030094203 від 07.04.2020, податкового повідомлення - рішення № 0030064203 від 07.04.2020, податкового повідомлення - рішення № 0030084203 від 07.04.2020 ГУ ДПС у м. Києві на загальну суму 235128,19 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що прийняті податковим органом зазначені вище рішення за результатами перевірки, оформленої актом від 27.02.2020 № 527/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 , є протиправними та підлягають скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-141 від 02.04.2020 з єдиного соціального внеску, то слід зазначити наступне.

У силу вимог частин другої та третьої ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Частиною четвертою вказаної статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема: 1) за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску; 2) за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, органом доходів і зборів здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.

Враховуючи, що податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а спірна вимога є похідною від них, так як прийнята на підставі оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, рішень про нарахування штрафних санкцій, тому також підлягає скасуванню.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 2400,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-141 від 02.04.2020, рішення про застосування штрафних санкцій № 0027854203 від 02.04.2020, рішення про застосування штрафних санкцій № 0027871203 від 02.04.2020, податкове повідомлення - рішення № 0030074203 від 07.04.2020, податкове повідомлення - рішення № 0030094203 від 07.04.2020, податкове повідомлення - рішення № 0030064203 від 07.04.2020, податкове повідомлення - рішення № 0030084203 від 07.04.2020 Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267).

3. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати у сумі 2 400,00 грн. (дві тисячі чотириста гривень).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко