Рішення № 95223384, 22.02.2021, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/2307/20

Провадження № 2/459/152/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2021 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Отчак Н.Я.

з участю секретаря Савіцької Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Червонограді за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Шахта «Надія» про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку,-

В С Т А Н О В И В :

26.08.2020 року представник позивача звернувся до суду із даним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.01.2021 р., просить стягнути з відповідача 142 508,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позову послався на те, що13.05.2020 р. був звільнений з роботи у відповідача, однак остаточний розрахунок з ним проведено лише 22.10.2020 р.

Ухвалою від 16.09.2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд на 23.10.2020 року з повідомленням сторін, який було відкладено на 25.11.2020 р. у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному. В подальшому розгляд справи тричі було відкладено, востаннє на 22.02.2021 р., у зв`язку із неявками сторін у судове засідання.

22.02.2021 р. будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи у судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив, 20.10.2020 р. подав відзив, у якому просить при винесенні рішення врахувати практику Верховного Суду та зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення. Зазначив, що позивачем невірно обчислено кількість робочих днів, а також розмір середньоденного заробітку. Також вказав, що несвоєчасність розрахунки з позивачем була зумовлена тим, що шахта має проблеми з фінансуванням, тому вважає, що у даному випадку відсутня вина відповідача.

З огляду на зазначені обставини, суд у відповідності до ст.ст. 223, 247 ЦПК України судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши докази і письмові пояснення, що викладені у заявах по суті справи, суд прийшов до такого висновку.

13.05.2020 р. на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України позивач був звільнений з посади підземного механіка дільниці з повним робочим під землею у ПАТ «Шахта «Надія»,що стверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Повного розрахунку із позивачем відповідач своєчасно не здійснив, що підтверджується довідками відповідача №220 від 29.07.2020 р. та №15/1634 від 20.10.2020 р..

Як видно із заяви представника позивача від 25.01.2021 р., відповідач погасив заборгованість по заробітній платі перед позивачем лише 22.10.2020 р.

У відповідності до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідачем не подано доказів відсутності його вини у затримці проведення розрахунку з позивачем; у матеріалах справи відсутні й будь-які дані щодо спору про розмір невиплачених позивачеві сум. За таких обставин наявні підстави для застосування положень частини 1 статті 117 КЗпП України щодо відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові по цивільній справі №6-195цс14 і є обов`язковою для застосування у всіх судах України.

Згідно з абзацом третім пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзаців пункту 8 вищевказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Станом на 29.07.2020 заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати становила 91 127,00 грн., що підтверджується копією довідки відповідача №220 від 29.07.2020 р.

Згідно з довідкою відповідача №15/1634 від 20.10.2020 р., заробітна плата позивача за березень-квітень 2020 року сукупно становила 40 988,47 грн., а ним було відпрацьовано 26 днів, отже його середньоденна заробітна плата становила 1 576,48 грн.

Позивач був звільнений 13.10.2020 р.. Розрахунок по заробітній платі з ним був проведений 22.10.2020 р.. Кількість робочих днів затримки виплати вказаних сум за період з 14.05.2020 р. по 21.10.2020 р. становить 111 днів.

Таким чином, середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить: 40 988,47 ? 26 ? 111 = 174 989, 24 грн.

Суд не бере до уваги наданий представником позивача розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки такий обчислений не вірно.

Результат аналізу наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сума середнього заробітку (заробітна плата), належна до сплати працівникові, має бути виплачена у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Такий висновок також викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.03.2020 в справі №569/6583/16-ц, в якій остання відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Згідно із наведеного вище розрахунку розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 174 989, 24 грн.. Позивач в позовній заяві, з урахуванням уточнених позовних вимог від 25.01.2021 р., просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати станом на день у розмірі 142 508,00 грн..

Враховуючи добровільну виплату відповідачем заборгованості по заробітній платі у повному обсязі, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з відповідача в користь позивача слід стягнути 50 000,00 грн. середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Такий розмір стягнення не буде погіршувати матеріального становища сторін.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 325, 95 грн. судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 264, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариство «Шахта «Надія» (ЄДРПОУ 00178175, Львівська обл., Сокальський р-н., с. Сілець)в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Приватного акціонерного товариство «Шахта «Надія» в користь ОСОБА_1 325(триста двадцять п`ять) грн. 95 коп. судового збору.

У решті вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга через Червоноградський міський суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.02.2021 р.

Суддя: Н. Я. Отчак