Рішення № 95218774, 22.02.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/10360/20

Провадження № 2/127/1615/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Шаміної Ю.А.,

при секретарі судового засідання Чорнобров О.Л.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» про скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

14.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства (ПрАТ) «Діпрозв`язок» про зміну формулювання причин звільнення, скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, оплату вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позов мотивує тим, що з 2008 року працював на різних посадах у ПрАТ «Діпрозв`язок», остання - провідний інженер з охорони праці. У 2011 році незаконно звільнений з роботи. У 2013 року відновлений рішенням по справі №203/180/12, але відповідачем до роботи не допущений. У 2013 році змушений подати заяву про звільнення, кошти та трудову книжку не повернуто. Рішенням по справі №128/1539/13 кошти частково повернуто, трудова книжка, наказ про звільнення відсутній. У 2014 році по справі №128/4727/14 суд зобов`язав звільнити, трудову книжку повернуто у 2016 році, кошти не всі, ВСУ зобов`язав у 2017 році.

2016 справа 128/616/16-ц зобов`язано змінити дату звільнення. Судові тяжби по працевлаштуванню і оформленню пенсії (податки, ЄСВ до ПДВ не сплачувались, трудова книжка бракована, наказ відсутній).

Невиплата коштів, неможливість оформити пенсію вирішувались у справах №128/3282/16, 127/3821/18, 127/5951/19-ц. Тривалі судові тяжби по відновленню порушених прав, нервові стреси через неможливість працевлаштування призвели до інсульту та інвалідності.

З питань видачі відповідачем протиправного наказу №98/1/к від 23.11.2016 року (про внесення змін до наказу №98/к від 13.04.2016 року) в частинах дати видачі та грошових сум проводилися судові тяжби по справам №128/3282/16-ц та №127/5951/19.

Питання відповідності наказу від 23.11.16 року вимогам «Інструкції про порядок..» затвердженої Наказом №58 Мінпраці, МЮУ, Мінсоцзахисту 29.07.1993 року не було предметом спору, що підтверджують ВССУ (ухвала по справі №128/616/16ц, провадження №6-33166ск16 від 08 листопада 2017 року) та Постанова ВСУ від 15 квітня 2020 року по справі №128/3282/16-ц, провадження №61-5652св19.

12.05.2020 року позивачем отримано постанову ВСУ від 15 квітня 2020 року по справі №128/3282/16-ц, провадження №61-5652св19 якою його касаційну скаргу залишено без задоволення. Порушення трудових прав позивача, на його думку, тривають, він не може працевлаштуватись та переоформити пенсію через свідомо злочинно оформлено невірне формулювання причини звільнення в його трудовій книжці.

Позивач не ознайомлений з наказом про звільнення, не розписався в ньому, відпускні кошти не виплачені, він не давав згоди на пересилку.

Численні звернення до роботодавця з питань виправлень в трудовій книжці, підтверджуються переліком судових справ, листами та обґрунтовуються правовою позицією ВСУ (постанова №311/3310/14ц), яка зобов`язує роботодавця повідомити про листом про проект наказу, чи інші дії, і ніхто не заважав відповідачу, після численних звернень позивача до нього, повідомити ОСОБА_1 листом чи електронкою про можливість виправлень. Наказ №98/1/к вчасно не видавався, позивача з ним не ознайомлювали та не надсилали його. Позивач вказує, що рішення суду набрало законної сили 01.12.2016 року, а фальшовано наказ 23.11.2016 року, на той час виконавчого листа не було, тобто наказ суперечить законодавству, є неправомірним та підлягає скасуванню. В наказі відсутня зміна дати формулювання причини звільнення до трудової книжки, тобто, рішення суду не виконане.

У квітні 2016 року позивачем отримано трудову книжку, звернення по виправленню формулювання причини звільнення та нарахувань ігнорувались. Вимушений прогул з часу отримання трудової становить понад 3 року, тобто 756 робочих днів. Кошти вимушеного прогулу за затримку виправлень в трудовій книжці, які унеможливлюють працевлаштування становлять 203183 грн.

Щодо моральної шкоди позивач зазначає, що з метою офіційного працевлаштування прохав мирно вирішити проблему, а роботодавець тривалий час перешкоджав працевлаштуванню. Повернувши трудову книжку бракованою, відповідач грубо порушив законодавство України, позбавив позивача можливості проживання, через що останній став інвалідом та хворіє.

На підставі викладеного, позивач просив суд: поновити строк на звернення з позовом до відповідача про зміну формулювання причини звільнення, відміну злочинного наказу №98/1/к від 23.11.2016 року та стягнення коштів вимушеного прогулу і моральної шкоди; визнати формулювання підстави звільнення в графі №3 трудової книжки ОСОБА_1 по п.3 ст. 38 КЗпП України без причини звільнення невірною. Змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 вказавши такий запис «Звільнений за власним бажанням у зв`язку з порушенням власником законодавства про працю»…., п. 3 ст. 38 КЗпП України», або на припинення трудового договору з підстав ч. 3 ст. 38 КЗпП (внаслідок порушення власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору); зобов`язати відповідача скасувати наказ №98/1/к від 23.11.2016 року як такий, що суперечить законодавству, є неправомірним та не підлягає застосуванню; зобов`язати відповідача виправити недоліки записів у трудовій книжці та змінити формулювання причини звільнення по день припинення порушень; стягнути з відповідача на користь позивача кошти вимушеного прогулу за неможливість працевлаштування через затримку виправлень у трудовій книжці в сумі 203183,24 грн та моральну шкоду в сумі 30000 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 червня 2020 року, прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом учасників справи в судове засідання в частині позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення, скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій. В частині позовних вимог про оплату вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено у відкритті провадження.

Позивач оскаржив до апеляційного суду ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 01.06.2020 року в частині відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог про оплату вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10.09.2020 року прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги, апеляційне провадження закрито.

Після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі розпорядження керівника апарату Вінницького міського суду Вінницької області від 24.09.2020 року №307/20, на розгляд судді Вінницького міського суду Вінницької області Шаміній Ю.А. передано цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Діпрозв`язок» про заміну формулювання причин звільнення, скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій.

Ухвалою суду від 30.09.2020 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Діпрозв`язок» про заміну формулювання причин звільнення, скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 20.10.2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» про зміну формулювання причин звільнення, скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, у частині позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення - закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Ухвала суду набрала законної сили.

Ухвалою суду від 03.12.2020 року заяву позивача про витребування доказів задоволено, витребувано від Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» належним чином завірені копії наказу №98/1/к від 23.11.16 року та витягу з книги реєстрації в частині наказу №98/1/к від 23.11.16 року щодо ОСОБА_1

26.03.2020 року представником відповідача адвокатом Івченко Н.В., яка діє на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1033773 від 22.06.2020 року, 24.06.2020 року засобами поштового зв`язку надіслано на адресу суду відзив на позовну заяву (вх. №44834), відповідно до якого заперечила щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. Просила не поновлювали позивачу строк звернення до суду з позовом про зміну формулювання причин звільнення, скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, відмовити у повному обсязі у задоволенні позову та стягнути з позивача витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн. Обґрунтовуючи вказала, що, по-перше, позивач звернувся до суду з порушення строку, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України, не зазначивши жодних поважних причин порушення такого строку, які могли б стати підставою для поновлення строку на звернення до суду з позовними вимогами про зміну формулювання причин звільнення, скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, так як формулювання причин звільнення були відомі позивачу ще 17 травня 2016 року, коли він отримав трудову книжку, що встановлено рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08.07.2016 року по справі №128/616/16-ц, рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06.12.2018 року по справі №128/3282/16-ц, які набрали законної сили, та ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року по справі №127/5951/19. Разом з тим, вказала, що строк звернення до суду з вимогою про зобов`язання скасувати наказ №98/1/к також пропущено, оскільки позивачу точно було відомо про нього 26 вересня 2019 року, що встановлено ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року по справі №127/5951/19. Відповідач звертає увагу, що позивач не звертався з жодними заявами до ПрАТ «Діпрозв`язок» щодо внесення до його трудової книжки змін про підстави, причини звільнення. Запис про звільнення був зроблений у відповідності до Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02.06.2015 року по справі №128/4727/14-ц, яке набрало законної сили, та яким було зобов`язано звільнити позивача з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 20.05.2013 року. Відповідач вказав, що провадження в частині позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Так як, позивача було звільнено на тій самій підставі, про яку він і заявляє, предмет спору щодо зміни формулювання причин звільнення відсутній, що підтверджується ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року по справі №127/5951/19, яка набрала законної сили 16.10.2019 року. Крім того, на виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08.07.2016 року по справі №128/616/16-ц ПрАТ «Діпрозв`язок» 23.11.2016 року видано наказ №98/1/к, яким внесено зміни до наказу №98/к від 13.04.2016 року та відповідно змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 20.05.2013 року на 17.05.2016 року, а також зобов`язано здійснити відповідні виплати згідно вказаного рішення суду 14.07.2020 року. Про наказ 98/1/к «Про внесення змін до наказу №98/к від 13.03.2016 року» позивачу було точно відомо 26 вересня 2019 року, коли розглядалась справа №127/5951/19. Зокрема, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року по справі №127/5951/19, яка набула законної сили, встановлено: «У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не заперечував, що не надав відповідачеві свою трудову книжку з метою внесення до неї змін щодо дати звільнення, оскільки спочатку вважав її втраченою під час пожежі у його будинку, а тепер не бажає цього робити, оскільки вважає наказ ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» від 23.11.2016 року №98/1/к «Про внесення змін до наказу №98/к від 13.03.2016 року» незаконним.» Таким чином, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року по справі №127/5951/19 підтверджено той факт, що станом на 26 вересня 2019 року позивач точно знав про наявність Наказу №98/1/к від 23.11.2016 року та ніщо не заважало йому його оскаржити у відповідний строк. Строк звернення до суду з такою позовної вимогою слід обраховувати з 26 вересня 2019 року. Поважність причин пропуску строку перед судом не доведена, а тому у суду немає законних підстав для поновлення такого строку. У зв`язку з чим відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

По-друге, вказали, що з жодними заявами, зверненнями позивач до відповідача щодо внесення до його трудової книжки змін про підстави, причини звільнення не звертався. Запис про звільнення був зроблений у відповідності до рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02.06.2015 року по справі №128/4727/14-ц, яке набрало законної сили, і яким відповідача було зобов`язано звільнити позивача з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 20.05.2013 року.

По-третє, вказали, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08.07.2016 року по справі №128/616/16-ц зобов`язано відповідача внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 про дату звільнення з «20 травня 2013 року» на «17 травня 2016 року». Саме на виконання резолютивної частини вказаного рішення відповідачем 23.11.2016 року було видано наказ №98/1/к яким внесено зміни до наказу №98/к від 13.04.2016 року, викладено п.1 наказу в наступній редакції «Змінити дату звільнення з роботи ОСОБА_1 з 20.05.2013 року на 17.05.2016 року по день фактичного отримання ОСОБА_1 трудової книжки згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Зобов`язано бухгалтерію здійснити відповідні виплати згідно з резолютивною частиною рішення суду від 08.07.2016 року. Жодні права ОСОБА_1 наказ №98/1/к не порушує, а тому немає підстав для визнання його таким, що суперечить законодавству, та скасування. Рішення суду виконано, дату звільнення змінено, всі виплати, присуджені ОСОБА_1 йому виплачені в повному обсязі.

14.07.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив (вх. № 48776) згідно якої вказав, що не визнає доводи відповідача. Вказав, що оскільки він є власником трудової книжки (майна), та тривалий час через суди з 2018 року вимагає у відповідача зробити в ній виправлення, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки дане порушення має триваючий характер. Вказав, що 12.05.2020 року отримав постанову за його позовом, якою хоча йому і частково відмовлено у позовних вимогах про внесення виправлень в трудову, але усі записи в ній надаються на підставі наказу, тобто строк давності не пройшов. Вказав, що за цей період з відповідачем велись інші справи, всього було 16 судових справ, в зв`язку з чим вважає причину перебігу позовної давності поважною. На підставі викладеного, просив визнати відзив на позов та дії відповідача протиправними, захистити його порушені права, поновити строк звернення до суду з позовом, відмовити відповідачу у стягненні витрат на правову допомогу, врахувати раніш подані розрахунки, як такі, що здійснені на законній підставі з коригуванням їх на інфляцію та дату винесення судового рішення.

21.12.2020 року представником відповідача подано до суду заяву про застосування позовної давності (вх. № 89668). Обґрунтовуючи заяву вказав, що позивач звернувся до суду з порушенням строку, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України, та не зазначив жодних поважних причин порушення такого строку, які б могли стати підставою для поновлення строку на звернення до суду з позовними вимогами про скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій. Про оскаржуваний позивачем наказ № 98/1/к позивачу точно було відомо 26 вересня 2019 року, коли розглядалась справи №127/5951/19, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги щодо скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях, які містяться в матеріалах справи. Вказав, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки порушення його прав є триваючим та, разом з тим, просив поновити йому строк на звернення до суду з даним позовом.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином. 19.02.2021 року подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача (вх. № 12025). Проти задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні позову на підставі доводів, викладених у відзиві та у заяві про застосування позовної давності.

Заслухавши пояснення позивача, вивчивши письмові докази по справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок», що не заперечується відповідачем.

Згідно ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом установлено, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08.07.2016 року у цивільній справі № 128/616/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» про зміну дати звільнення, зобов`язання внести зміни до трудової книжки, стягнення коштів за час затримки трудової книжки та вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди було частково задоволено позов, змінено дату звільнення ОСОБА_1 з роботи з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» з 20 травня 2013 року на день повернення трудової книжки 17 травня 2016 року; зобов`язано відповідача Приватне акціонерне товариство «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 про дату звільнення з «20 травня 2013 року» на «17 травня 2016 року»; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки трудової книжки та вимушеного прогулу за період з 20 травня 2013 року по день повернення трудової книжки 17 травня 2016 року в розмірі 91617 грн. 75 коп. з відрахуванням всіх належних виплат на обов`язкові платежі та збори; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3000 грн; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 4350 грн.; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» на користь держави судовий збір в розмірі 919 грн. 18 коп.; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду набуло законної сили (залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01.12.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.11.2017 року).

На виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08.07.2016 року по справі №128/616/16-ц ПрАТ «Діпрозв`язок» 23.11.2016 року видано наказ №98/1/к «Про внесення змін до наказу №98/к від 13.03.2016 року», за підписом директора П.І. Ковальова та з печаткою ПрАТ «Діпрозв`язок». Згідно якого, до наказу №98/к від 13.04.2016 року внесено наступні зміни: викласти пункт 1 в наступній редакції: «змінити дату звільнення з роботи ОСОБА_1 , провідного інженера з охорони праці, служби з охорони праці №07 з 20 травня 2013 року на 17 травня 2016 року по день фактичного отримання ОСОБА_1 трудової книжки згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України.» Бухгалтерії згідно резолютивної частини рішення суду від 08.07.2016 у цивільній справі №128/616/16-ц, на підставі виконавчого провадження №53261933 відділу ДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві, здійснити наступні виплати ОСОБА_1 через розрахунковий рахунок відділу ДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві, а саме:

-кошти за час затримки трудової книжки та вимушеного прогулу за період з 20 травня 2013 року по день повернення трудової книжки 17 травня 2016 року, в розмірі 91617,75 грн з відрахуванням всіх належних виплат на обов`язкові платежі та збори.

-моральну шкоду в сумі 3000,00 грн.

-витрати на правову допомогу у сумі 4350,00 грн.

Суд зазначає, згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року по справі №127/5951/19, яка набрала законної сили, встановлено: «У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не заперечував, що не надав відповідачеві свою трудову книжку з метою внесення до неї змін щодо дати звільнення, оскільки спочатку вважав її втраченою під час пожежі у його будинку, а тепер не бажає цього робити, оскільки вважає наказ ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» від 23.11.2016 року №98/1/к «Про внесення змін до наказу №98/к від 13.03.2016 року» незаконним.»

Таким чином, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року по справі №127/5951/19 підтверджено той факт, що станом на 26 вересня 2019 року позивач точно знав про наявність Наказу №98/1/к від 23.11.2016 року.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19).

Таким чином, судом встановлено, та не заперечувалось позивачем, що станом на 26 вересня 2019 року позивач точно знав про наявність Наказу №98/1/к від 23.11.2016 року, однак, з даним позовом до суду звернувся лише 14.05.2020 року, отже, строк звернення до суду у справі про скасування наказу №98/1/к від 23.11.2016 року, зобов`язання до вчинення дій ОСОБА_1 пропущено.

При цьому, на переконання суду, строк звернення до суду пропущений ОСОБА_1 не з поважних причин, а тому не підлягає поновленню у порядку, передбаченому ст. 234 КЗпП України, з огляду на наступне.

Суд критично оцінює доводи ОСОБА_1 , що оскаржуваний ним Наказ №98/1/к від 23.11.2016 року свідчить про триваюче порушення його прав, оскільки даний наказ №98/1/к від 23.11.2016 року «Про внесення змін до наказу № 98/к від 13.03.2016 року» видано саме на виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08.07.2016 року по справі №128/616/16-ц, а саме змінено дату звільнення у відповідності до рішення суду та здійснено позивачу відповідні виплати згідно з резолютивною частиною рішення суду.

Судом встановлено, що про оскаржуваний наказ позивачу було достеменно відомо ще у вересні 2019 року, однак до суду про його оскарження позивач звернувся лише у травні 2020 року, тобто, більше ніж через сім місяців.

Посилання позивача на те що, 12.05.2020 року він отримав постанову від 15 квітня 2020 року, прийняту Верховним Судом у справі №127/3821/18, а тому ним не пропущено позовної давності суд також не бере до уваги, оскільки вказана постанова у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» про зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди - не стосується предмету даної цивільної справи, а саме оскаржуваного позивачем наказу №98/1/к від 23.11.2016 року «Про внесення змін до наказу № 98/к від 13.03.2016 року».

Згідно положень ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності, відповідно до статті 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність є інститутом матеріального права, і може встановлюватися спеціальними законами.

Зокрема, строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів визначені статтею 233 КЗпП України.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним.

Право на доступ до суду, за деяких обставин, також може бути предметом правомірних обмежень, таких як встановлені законом обмежені терміни позовної давності.

В своїй прецедентній практиці Європейський Суд з прав людини зазначає, що роль позовної давності є особливо значущою і має трактуватися в світлі Преамбули до Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство право спільною спадщиною Договірних Держав (пункт 21 Рішення у справі "ТОВ Графесколо проти Республіки Молдова" від 22.07.2014р. ("Grafescolo S.R.L. v. The Republic of Moldova"), заява №36157/08).

Європейський Суд далі зазначає, що за фактичних обставин цієї справи встановлений законом строк позовної давності був важливим аргументом, наведеним заявником. Якщо би цей аргумент був врахований, в позові до заявника можливо було би відмовлено. Всупереч цьому, Верховний Суд не навів жодних мотивів неприйняття цього важливого аргументу (пункт 23 Рішення).

В світлі викладеного Європейський Суд дійшов висновку, що провадження було несправедливим, а тому мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункт 24 Рішення).

Не зважаючи на те, що Конвенція, з огляду на положення статті 34, не гарантує підприємству, в якому державі належить сто відсотків акцій, право звертатися до Європейського Суду з індивідуальною заявою, це не виключає необхідності рівного застосування одних і тих самих принципів до обох сторін судового провадження. Інше означало би непропорційність, дискримінацію та свавілля.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Діпрозв`язок» про скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій не підлягає задоволенню, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, при цьому враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн. В обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначив наступне.

08 січня 2020 року між відповідачем та Адвокатським об`єднанням «ІнХелп» було укладено договір про надання професійної правничої (правової допомоги) №111-Ю, відповідно до якого клієнт доручив, а адвокатське об`єднання прийняло на себе зобов`язання надати професійну правничу 9правову) допомогу клієнту по правовим (юридичним) питанням, пов`язаних з господарською діяльністю клієнта, в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Клієнт зі своєї сторони, зобов`язався прийняти послуги та сплатити за них грошові кошти та фактичні витрати, необхідні для виконання доручення обумовленого договором. Згідно пункту 2.1. Договору №111-Ю від 08.01.2020 року, у відповідності до пункту 1 договору клієнт надає Адвокатському об`єднанню доручення в якому формулює завдання надати професійну правничу (правову) допомогу відповідно до якого сторони укладають Додаткову угоду до Договору.

Відповідно до Доручення №9 до п. 1 Договору №111-Ю від 08.01.2020 року про надання професійної правничої (правової) допомоги, адвокатське об`єднання взяло на себе зобов`язання надати клієнту професійну правничу (правову) допомогу у справі №127/10360/20, що розглядається у Вінницькому міському суді Вінницької області за позовом ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення, скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, а саме підготувати необхідні процесуальні документи для розгляду справи в суді першої інстанції.

24 червня 2020 року між Адвокатським об`єднанням та клієнтом було підписано Акт прийому-передачі наданих послуг № 3, який засвідчив факт отримання клієнтом правової допомоги.

Згідно платіжного доручення №1913 від 24.06.2020 року відповідач сплатив Адвокатському об`єднанню 1500,00 грн за надану професійну правничу (правову) допомогу.

Крім того, матеріали справи містять детальний розрахунок витрат на професійну (правову) допомогу на загальну суму 1500,00 грн (т.с. 1, а.с. 158).

Відповідно до положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Діпрозв`язок» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись ст. 13, 81, 141, 263-265, 259, 268, 273 ЦПК України, на підставі ст. 40, 233, 234 КЗпП України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» про скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» 1500,00 (одна тисяча п`ятсот гривень) судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ;

відповідач: Приватне акціонерне товариство «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок», код ЄДРПОУ 01168185, місцезнаходження: вул. Солом`янська, буд. 3, м. Київ.

Повний текст рішення суду виготовлено 01.03.2021 року.

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна