Рішення № 95205843, 18.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9400/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

при секретарі: Сердюк І.С.

сторін:

позивач: Ігонін В.К. (представник за ордером)

відповідач: Вакаренко І.В. (в порядку самопредставництва)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 10; код ЄДРПОУ 02498820) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 лютого 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо необ`єктивної та не всебічної перевірки викладених у зверненні ОСОБА_1 від 10.04.2020р. № 01-26/52/3 фактів;

визнати протиправними дії Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо наданя відповіді на звернення ОСОБА_1 від 10.04.2020р. № 01-26/52/3, яка суперечить затвердженій документації міста Одеси та не відповідає їй;

визнати протиправними дії Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо наданя відповіді на звернення ОСОБА_1 від 10.04.2020р. № 01-26/52/3, яка суперечить чинному законодавству та не відповідає йому;

зобов`язати Департамент комунальної власності Одеської міської ради об`єктивно розглянути звернення ОСОБА_1 від 10.04.2020р. № 01-26/52/3;

зобов`язати Департамент комунальної власності Одеської міської ради об`єктивно та всебічно перевірити у зверненні ОСОБА_1 від 10.04.2020р. № 01-26/52/3 факти;

зобов`язати Департамент комунальної власності Одеської міської ради у строк встановлений законом надати ОСОБА_1 відповідь на звернення від 10.04.2020р. № 01-26/52/3, яка відповідає чинному законодавству;

зобов`язати Департамент комунальної власності Одеської міської ради у строк встановлений законом надати ОСОБА_1 відповідь на звернення від 10.04.2020р. № 01-26/52/3, яка відповідає затвердженій містобудівній документації;

зобов`язати Департамент комунальної власності Одеської міської ради вирішити питання, щодо якого звернулась ОСОБА_1 у клопотанні від 10.04.2020р. № 01-26/52/3, з урахуванням її правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.03.2020р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про звернення громадян» звернулись до Одеської міської ради з клопотанням щодо роз`яснення можливості переходу права власності на земельні ділянки комунальної власності (кадастрові номери 5110137500:14:002:005, 5110137500:14:002:0006), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , без зміни їх цільового призначення до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яким належать в рівних частках кожному на праві спільної часткової власності пам`ятка культурної спадщини місцевого значення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з урахуванням вимог ч. 4 ст. 83 ЗК України. За результатами розгляду вказаного звернення ОСОБА_1 отримала відповідь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 10.04.2020р. № 01-26/52/3, яка не відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян», суперечить затвердженій містобудівній документації міста Одеси та не відповідає їй. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є власниками багатоквартирного жилого будинку в рівних частках на праві спільної часткової власності, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , який є пам`яткою культурної спадщини; 26.11.2009р. між Одеською міською радою та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договори оренди землі для обслуговування зазначеного жилого будинку, в зв`язку з чим останні мають намір звернутись до Одеської міської ради щодо безоплатної передачі із земель комунальної власності земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 .

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 46818/20 від 05.11.2020р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що ОСОБА_1 подала відповідачу звернення від 10.04.2020р. № 01-26/52/3 з метою подальшого звернення до Одеської міської ради щодо безоплатної передачі із земель комунальної власності земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 , без зміни їх цільового призначення. Листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 30.04.2020р. № 01-26/52/3 повідомлено заявника, що вищевказані земельні ділянки входять до складу земель, які не можуть передаватись у приватну власність відповідно до ст. 83 ЗК України. Згідно Плану зонування території м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 1316-VII від 19.10.2016р., земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , розташовані у громадській зоні ГІ-1 (зона загальноміського центру «Стара Одеса»), в історичному ареалі «Центральний історичний ареал», в зоні ІК-А (зона археологічного культурного шару (об`єктів археологічної спадщини) в проектній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів. Територія зони ГІ-1 з переважанням пам`яток архітектури національного і місцевого значення та об`єктів культурної спадщини - це найстаріша частина м. Одеси, розпланування і забудова якої має найвищу цінність та ансамблеві якості. Ця територія розглядається як центральна частина міста-порту Одеси, яка включена до основного списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Отже, передача вищезазначених земельних ділянок у власність відповідно до ст.ст. 118, 121 ЗК України, з цільовим призначенням G. 08 - землі історико-культурного призначення, вид користування - для обслуговування жилого будинку, не відповідає чинному законодавству. На виконання вимог Закону України «Про звернення громадян» відповідь на звернення ОСОБА_1 від 10.04.2020р. № 01-26/52/3 надано у порядку та у строки, визначені законодавством.

12.11.2020р. (вх. № ЕП/20864/20) від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою від 28.09.2020 р. позовну заяву залишено без руху; надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Ухвалою від 05.10.2020 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України).

08.10.2020р. (вх. № ЕП/1653120) від позивача до суду надійшла заява про призначення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.10.2020р. призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 09.11.2020 р.

Ухвалою суду від 09.11.2020 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради; встановлено третій особі, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, п`ятиденний строк з дня отримання позову/відзиву для подання письмових пояснень щодо позову або відзиву; відкладено підготовче засідання по справі на 08.12.2020 р. 11 год. 30 хв.

08.12.2020р. (вх. № ЕП/23645/20) від представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з суттєвим поширенням вірусного захворювання COVID-19 та призначення судового засідання по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 08.12.2020р. відкладено розгляд справи на 11.01.2021 р. 14 год. 30 хв.; зупинено провадження по справі до 11.01.2021 р. в режимі відеоконференції за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «Easy Con».

Ухвалою суду від 11.01.2021 р. поновлено провадження у справі; відкладено підготовче засідання по справі на 02.02.2021 р.

Ухвалою суду від 02.02.2021 р. у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі відмовлено.

Ухвалами суду від 02.02.2021 р., у задоволенні клопотань представника позивача про призначення експертиз відмовлено.

Ухвалою суду від 02.02.2021 р., яка занесена до протоколу засідання, підготовче провадження в адміністративній закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 18.02.2021р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просивїх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради до судового засідання явку представника не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином та завчасно.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 змінила ім`я, про що 07.11.2017р. складено відповідний актовий запис № 99. Після реєстрації вказаних змін ПІБ позивача: ОСОБА_1 (а.с. 24).

Багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у комунальній власності на підставі рішення Воднотранспортної районної ради міста Одеси № 159 від 22.11.1948р.

27.10.2004р. КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної часткової власності у рівних частках на жилий будинок загальною площею 454,1 кв.м жилою площею 206,2 кв.м, розташований за за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 від 19.10.2004р., що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 27)

Багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_2 , є пам`яткою культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», що підтверджується копіями: охоронного договору №05-10/А-1 від 05.10.2005р., укладеного між Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ; свідоцтва про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки серії ОД №1/2019 (а.с. 28-31).

Домоволодіння, розташоване на земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 (кадастрові номери 5110137500:14:002:005 та 5110137500:14:002:006) належить до об`єктів культурної спадщини як пам`ятка архітектури та містобудування місцевого значення, яка внесена до Державного реєстру нерухомих памяток України на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007р. №662/0/16-07.

26.11.2009р. між Одеською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради №4665-V від 07.07.2009р. надає, а орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку площею 120 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для обслуговування жилого будинку (а.с. 43-48).

26.11.2009р. між Одеською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради №4665-V від 07.07.2009р. надає, а орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку площею 143 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для обслуговування жилого будинку (а.с. 33-38).

За змістом п. 5 вказаних договорів, земельна ділянка передається в оренду для обслуговування жилого будинку. Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі історико-культурного призначення.

30.03.2020р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради направлено клопотання, в якому заявники просили надати роз`яснення щодо можливості переходу права власності на земельні ділянки комунальної власності (кадастрові номери 5110137500:14:002:005, 5110137500:14:002:0006), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , без зміни їх цільового призначення до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яким належать в рівних частках кожному на праві спільної часткової власності пам`ятка культурної спадщини місцевого значення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , з урахуванням вимог ч. 4 ст. 83 ЗК України (а.с. 17-22).

30.04.2020р. (вих. № 01-26/52/3) Департаментом комунальної власності Одеської міської ради повідомлено позивача, що відповідно до даних Державного земельного кадастру, земельні ділянки з кадастровими номерами 5110137500:14:002:005, 5110137500:14:002:0006 мають цільове призначення - G. 08 - землі історико-культурного призначення, вид користування - для обслуговування жилого будинку. Відповідно до листа Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 30.08.2017р. №01-11/3747-122пз-П, згідно з планом зонування території (зонінгом) м. Одеси. затвердженим рішенням Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016р., земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , розташовані у громадській зоні ГІ-1 (зона загальноміського центру «Стара Одеса»), в історичному ареалі «Центральний історичний ареал», в зоні ІК-А (зона археологічного культурного шару (об`єктів археологічної спадщини) в проектній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів. Розташування земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва планувальними рішеннями зони ГІ-1 не передбачено та не відповідає затвердженій містобудівній документації (а.с. 23).

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Законом України «Про звернення громадян» врегульовано питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

За приписами ч. 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

За приписами ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, звернення ОСОБА_1 від 10.04.2020р. № 01-26/52/3 розглянуто з дотриманням строку, встановленого ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» (відповідь надано листом від 30.04.2020р. (вих. № 01-26/52/3).

Судом встановлено, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради розглянув звернення ОСОБА_1 від 10.04.2020р. № 01-26/52/3 по суті. Проте, на думку позивача, під час розгляду її звернення відповідач не провів об`єктивної та всебічної перевірки викладених фактів, надавши відповіді на звернення, які суперечать чинному законодавству та затвердженій документації міста Одеси.

Відповідно п. «г» ч.1 до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Згідно ст. 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

За змістом п. «в» ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно п. 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

За приписами ч.1 ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає: 1) прогнозування розвитку територій; 2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; 3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; 4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; 5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів; 6) встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; 7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; 8) реконструкцію існуючої забудови та територій; 9) збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об`єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень; 10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури; 10-1) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; 11) проведення моніторингу забудови; 12) ведення містобудівного кадастру; 13) здійснення контролю у сфері містобудування.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

За змістом ч.1 ст. 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється, зокрема, шляхом планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях. Порядок обміну інформацією між містобудівним та державним земельним кадастрами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015р. № 6489-VI затверджено Генеральний план м. Одеси.

Згідно ч.1 ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно з Планом зонування території (зонінгом) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016р., зона ГІ-1(зона загальноміського центру "Стара Одеса") призначена для розташування об`єктів адміністративних будівель органів управління, ділових установ, багатоквартирних житлових будинків та інших багатофункціональних об`єктів, що забезпечують громадські функції загальноміського та регіонального значення. Територія з переважанням пам`яток архітектури національного і місцевого значення та об`єктів культурної спадщини. Це - найстаріша частина Одеси, розпланування і забудова якої мають найвищу цінність та ансамблеві якості. Територія зони визначена в межах, які були рекомендовані розробленим у 2007 році Історико-архітектурний опорним планом м. Одеса для майбутньої пам`ятки містобудування національного значення «Стара Одеса». Облікова документація для рекомендацій у встановленому порядку цієї території до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятки не розроблена, жодний пам`яткоохоронний статус за цією територією не закріплений. Однак саме ця територія розглядається як базова для занесення центральної частини містапорту Одеса до основного списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

За змістом листа Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 30.08.2017р. №01-11/3747-122пз-П, згідно з планом зонування території (зонінгом) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016р., земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_3, розташовані у громадській зоні ГІ-1 (зона загальноміського центру «Стара Одеса»), в історичному ареалі «Центральний історичнийй ареал», в зоні ІК-А (зона археологічного культурного шару (об`єктів археологічної спадщини) в проектній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів. Розташування земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва планувальними рішеннями зони ГІ-1 не передбачено та не відповідає затвердженій містобудівній документації (а.с. 188-189).

Згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010р., цільове призначення (вид використання) земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) відноситься до секції В 02.01, категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

З урахуванням наведених приписів зроблено висновок, що передача вищезазначених ділянок у власність відповідно до ст.ст. 118, 121 ЗК України, з цільовим призначенням G.08 - землі історико-культурного призначення, вид користування - для обслуговування жилого будинку, не узгоджується з приписами чинного законодавства.

При цьому, суд акцентує увагу, що предметом оскарження в межах даного публічно-правового спору є дотримання відповідачем законодавства під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 10.04.2020р. № 01-26/52/3.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач у своєму зверненні від 10.04.2020р. № 01-26/52/3 просила надати роз`яснення щодо можливості переходу права власності на земельні ділянки комунальної власності.

Відповідач за результатами розгляду вищевказаного звернення з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян» повідомив про відсутність правових підстав для переходу права власності на земельні ділянки комунальної власності у листі від 30.04.2020р. (вих. № 01-26/52/3).

У цьому контексті суд зазначає, що звернення ОСОБА_1 від 10.04.2020р. № 01-26/52/3 розглянуто відповідачем з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян». Твердження позивача про те, що відповідач під час розгляду її звернення не провів об`єктивної та всебічної перевірки викладених у ньому фактів, надавши відповідь на звернення, яка суперечить чинному законодавству та затвердженій документації міста Одеси, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ін.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст. 118, 122, 123 ЗК України.

Частиною 1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

За приписами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Положеннями ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином, нормами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи повинен прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23.11.2018р. у справі №826/8844/16.

Проаналізувавши вищенаведені приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що питання про передачу земельних ділянок у власність або користування має вирішуватись за наслідками розгляду відповідного клопотання на пленарному засіданні.

Крім того, ухвалення такого рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Таким чином, всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 р. по справі №440/793/19.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідного органу місцевого самоврядування із клопотанням, поданим з дотриманням вимог ЗК України з метою отримання вищевказаної земельної ділянки у власність та останній не надавалась відмова з цього приводу.

Застосування різних способів захисту порушеного права позивача повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку. Обов`язковою умовою скасування рішення суб`єкта владних повноважень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний закономінтерес) від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який проведено Конституційним Судом України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до приписів ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Беручи до уваги наведене, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, в зв`язку з чим суд відмовляє у їх задоволенні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 10; код ЄДРПОУ 02498820) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.03.2021 р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.