Рішення № 95201893, 19.02.2021, Господарський суд Житомирської області

Господарський суд

Житомирської області

_________

____________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2021 р. м. Житомир Справа № 906/989/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Опалюк С.В., ордер серія АН №1017191 від 06.08.2020 (приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду),

від відповідача: Телічко Ю.А., адвокат, довіреність від 08.10.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП БАРС ЛТД" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металоконструкцій Укрсталь Житомир" (м.Житомир)

про стягнення 82389,53грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СП БАРС ЛТД" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металоконструкцій Укрсталь Житомир" про стягнення 79912,40грн з яких: 69450,93грн основного боргу, 6694,17грн пені, 1221,24грн 3% річних, 2546,06грн інфляційних втрат, а також судового збору та витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 28.09.2020.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.09.2020 відкладено підготовче засідання на 21.10.2020.

В судовому засіданні 21.10.2020 оголошувалась перерва до 02.11.2020, яку в подальшому продовжено до 10.11.2020.

Справа №906/989/20 в судове засідання 10.11.2020 не вносилась, у зв`язку з перебуванням судді Кравець С.Г. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.11.2020 підготовче засідання призначено на 04.12.2020.

В підготовчому засіданні було 04.12.2020 оголошено перерву до 11.12.2020.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.01.2021. Вказаною ухвалою також прийнято подану позивачем заяву від 04.11.2020 про збільшення позовних та ухвалено здійснювати розгляд справи з урахуванням поданих змін - про стягнення з відповідача на користь позивача: 69450,93грн заборгованості за поставлену лакофарбову продукцію у зв`язку із збільшенням міжбанківського курсу гривні до Євро, 8546,57грн пені, 1727,89грн 3% річних, 2664,14грн інфляційних втрат, а також судового збору та витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26.01.2021 розгляд справи по суті відкладено на 19.02.2021.

Представник позивача в судовому засіданні 19.02.2021 позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві №14/08-20 від 12.08.2020, відповіді на відзив на позовну заяву від 28.10.2020 та запереченнях на клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу від 29.10.2020, з урахуванням заяви від 04.11.2020 про збільшення позовних вимог, просив позов задовольнити (а.с.1-5, 136-139, 140-142, 170-172).

Представник відповідача в судовому засіданні 19.02.2021 проти позову заперечив, просив у позові відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов (а.с.113-115). Крім того, представник підтримав клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу (а.с.118-120).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СП БАРС ЛТД" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод металоконструкцій Укрсталь Житомир" (покупець/відповідач) укладено договір поставки №55/1/20 (далі - договір) (а.с.9-14).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.

Згідно з ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупця у встановлені договором строки, в обумовленій кількості лакофарбову продукцію (далі - товар), який відповідає обумовленим в цьому договорі вимогам щодо якості, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його в порядку і на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору, найменування, асортимент, кількість та договірна ціна товару, який поставляється, зазначаються в Специфікаціях, які є невід`ємною складовою частиною цього договору.

За умовами пункту 1.3 договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує момент передачі товару, а у випадку самовивозу покупцем, з моменту передачі товару покупцю та підписання відповідних товаросупровідних документів.

Детальна інформація про асортимент, кількісні та якісні характеристики товару міститься в Специфікаціях до цього договору, які є невід`ємною його частиною. Специфікація узгоджується сторонами за допомогою електронної пошти, факсом, або будь-яким іншим, прийнятним для сторін способом (пункт 2.2. договору).

Пунктом 2.5 договору сторони погодили, що факт поставки товару засвідчується підписанням продавцем та покупцем видаткової накладної на товар. Датою поставки є дата вказана у підписаній сторонами видатковій накладній. З моменту підписання видаткової накладної покупець набуває права власності на товар. Ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від продавця до покупця з моменту набуття покупцем права власності.

Згідно п.4.1 договору, постачальник зобов`язується поставити товар покупцеві на умовах та у спосіб, які зазначені в Специфікаціях до цього договору. Сторони домовились, що умови поставки Товару зазначаються у Специфікації.

Відповідно до пункту 4.2 договору, поставка товару здійснюється постачальником після проведення усіх розрахунків між сторонами, передбачених цим договором та за умови отримання письмового підтвердження (належним чином оформленої заявки) від покупця, в якій повинні бути зазначені такі відомості:

- обсяги поставки;

- строк поставки.

Сторони домовились про можливість поставки товару партіями (пункт 4.3 договору).

За умовами пункту 4.5 договору, зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними в момент підписання покупцем видаткових накладних.

Пунктом 4.6 сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити товар покупцю в строки, які не перевищують 21 календарний день від дня здійснення покупцем оплати товару.

Відповідно до пункту 5.1 договору, загальна вартість цього договору становить суму партій товару, який було поставлено по всіх Специфікаціях, які було підписано сторонами протягом строку дії цього договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами усіх зобов`язань по цьому договору (пункт 9.1 договору).

До договору поставки №55/1/20 від 14.01.2020 сторонами 14.01.2020 було підписано Специфікацію №1, згідно пункту 1 якої, загальна вартість продукції - Сігмаковер 350 RAL 7035 та Розчинник 91-92, становить: 584944,56грн (а.с.15).

Договір та специфікація підписані представниками сторін та їх підписи скріплені печатками товариств.

Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №55/1/20 від 14.01.2020, просить стягнути з відповідача 69450,93грн заборгованості за поставлену лакофарбову продукцію у зв`язку із збільшенням міжбанківського курсу гривні до Євро, 8546,57грн пені, 1727,89грн 3% річних, 2664,14грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов`язань по проведенню розрахунків.

Заперечуючи проти позову представник відповідача посилається на те, що в Специфікації не зазначено чіткої суми еквіваленту ціни товару в Євро. Зазначає, що в Специфікації не зазначено інформаційного ресурсу згідно даних якого буде визначатись курс Євро до гривні, що позбавляє можливості встановити сторонами суму курсової різниці по договору поставки. Зазначає, ні договір, ні специфікація не містять формули розрахунку курсової різниці погодженої сторонами зобов`язальних відносин.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивачем на виконання умов договору поставки №55/1/20 від 14.01.2020, було поставлено відповідачу товар на суму 576285,84грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи: видатковими накладними: РН-0000018 від 20.02.2020 на суму 187316,64грн, РН-0000049 від 16.04.2020 на суму 251412,00грн, РН-0000102 від 23.06.2020 на суму 137557,20грн та рахунками-фактурами: №СФ-0000025 від 21.02.2020 на суму 187316,64грн, №СФ-0000046 від 01.04.2020 на суму 251412,00грн, №СФ-0000065 від 30.04.2020 на 165672,00грн (а.с.16-17, 19-20, 25-26).

У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до пункту 5.6 договору, сторони домовились, що розрахунки між ними здійснюються наступним чином:

- сплата за товар здійснюється шляхом перерахування попередньої оплати у розмірі 50% вартості товару, зазначеної у Специфікації до цього договору, безготівковими коштами покупцем на розрахунковий рахунок постачальника у строк, який зазначено у Специфікації до цього договору.

Постачальник здійснює поставку продукції по цій Специфікації на протязі до 21 (двадцяти одного) календарного дня, але за умов здійснення попередньої оплати у розмірі 50%. Решта 50% вартості товару покупець оплачує з відстрочкою платежу до 21 (двадцяти одного) календарних днів з моменту відвантаження товару зі складу продавця на адресу покупця (пункт 3 Специфікації).

Наявні в матеріалах справи докази у сукупності свідчать про те, що позивач не завжди поставляв відповідачу товар після отримання від відповідача попередньої оплати у розмірі 50%. В свою чергу відповідач прийняв від позивача товар на загальну суму 576285,84грн та отримав рахунки на оплату цього товару, відповідно до погоджених п.3 Специфікації договору умов.

Таким чином, згідно погоджених сторонами строків проведення розрахунків, за отриманий товар відповідач зобов`язаний був здійснити оплату товару таким чином:

- за видатковою накладною РН-0000018 від 20.02.2020 на суму 187316,64грн: 50% в сумі 93658,32грн - в строк до 20.02.2020, решту суми в розмірі 93658,32грн - в строк до 12.03.2020;

- за видатковою накладною РН-0000049 від 16.04.2020 на суму 251412,00грн: 50% в сумі 125706,00грн - в строк до 16.04.2020, решту суми в розмірі 125706,00грн - в строк до 07.05.2020;

- за видатковою накладною РН-0000102 від 23.06.2020 на суму 137557,20грн: 50% в сумі 68778,60грн в строк до 23.06.2020, решту суми - в строк до 14.07.2020.

Як передбачено ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З наданих позивачем документів вбачається, що відповідачем проведено оплату поставленого товару на загальну суму 576285,84грн, зокрема, ним були здійснені проплати на рахунки позивача, що підтверджується платіжними дорученнями: №231 від 25.03.2020 на суму 187316,64грн, №291 від 01.04.2020 на суму 100000,00грн, №292 від 01.04.2020 на суму 12983,00грн, №693 від 29.05.2020 на суму 50000,00грн, №1333 від 17.06.2020 на суму 87000,00грн, №446 від 05.05.2020 на суму 82836,00грн, №1041 від 22.07.2020 на суму 56150,20грн (а.с.18, 21-24, 27, 37).

Отже, за товар отриманий за видатковими накладними відповідачем було сплачено заборгованість наступним чином: РН-0000018 від 20.02.2020 на суму 187316,64грн було оплачено на суму 187316,64грн - 25.03.2020; РН-0000049 від 16.04.2020 на суму 251412,00грн було оплачено на суму 100000,00грн - 01.04.2020, 12983,00грн - 01.04.2020, 50000,00грн - 29.05.2020, 87000,00грн - 17.06.2020, 1429,00грн - 22.07.2020; РН-0000102 від 23.06.2020 на суму 137557,20грн було оплачено на суму 82836,00грн - 05.05.2020, 54721,20грн - 22.07.2020.

Відповідач в листі №01/99 від 19.06.2020 зазначив, що заборгованість в сумі 39282,34грн, що виникла внаслідок курсової різниці буде оплачена до 31.07.2020 (а.с.97).

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що після направлення позивачу листа №01/99 від 19.06.2020, відповідач 22.07.2020 здійснив оплату в сумі 56150,20грн (а.с.91).

Матеріали справи свідчать про те, що 22.07.2020 позивач направляв відповідачу претензію №02/07-20 від 22.07.2020, в якій просив провести оплату заборгованості з оплати вартості поставленого товару в сумі 56150,20грн, сплатити пеню в сумі 4615,56грн, 3% річних в сумі 778,86грн, інфляційні втрати в сумі 2090,67грн та курсову різницю в сумі 69450,93грн (а.с.28-34, докази її направлення та отримання - а.с.35-36).

Відповідач відповіді на претензію позивача №02/07-20 від 22.07.2020 не надав.

Посилаючись на умови специфікації, позивач просить стягнути з відповідача курсову різницю в сумі 69450,93грн.

Ціна кожного найменування товару, марки, виду, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується в Специфікаціях до договору (пункт 5.2).

Згідно з пунктом 5.3 договору, ціна і загальна вартість кожної партії товару, зазначена в п.4.2 цього договору, встановлюється в національній валюті України - гривні.

Відповідно до пункту 1 Специфікації, вартість продукції по даній Специфікації визначено в українській гривні та грошовому еквіваленті відносно курсу продажу євро меж. банку України на дату підписання даної Специфікації.

Згідно до пункту 2 Специфікації, у разі зміни курсу євро до гривні на день здійснення будь-якого платежу по даному договору більш ніж на 1,5% відносно офіційного курсу Меж.банку гривні до євро на день здійснення оплати покупцем.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.189 ГК України ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

За приписами ст.190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з приписами статті 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Частинами 1, 2 статі 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно наказу Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року №193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів".

Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Зазначеним пунктом також встановлено, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Норми чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті; визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті; а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Таким чином, вираження у договорах грошових зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Водночас, виходячи із змісту ч.2 ст.533 ЦК України, у зобов`язанні має бути визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, виходячи з якого визначається сума, що підлягає сплаті у гривнях.

Позивач розрахував курсову різницю за наступною формулою:

курс Євро до гривні на 14.01.2020 (меж. банк) - 26,6205грн;

курс Євро до гривні на дату оплат (меж.банк) (25.03.2020) - 30,3080грн, (01.04.2020) - 30,2624грн, (29.05.2020) - 29,8656грн, (17.06.2020) - 30,0698грн, (21.07.2020) - 31,6832грн;

Курсова різниця = (сума сплати/26,6205грн) х курс Євро до гривні на дату оплат - сума сплати.

Проте, у даному випадку, сторонами в специфікації погоджено вартість продукції лише в гривні, ні в договорі, ні в специфікації чітко не визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, як того вимагають положення ч.2 ст.533 ЦК України. В специфікації лише зазначено - по курсу Меж. Банку України Гривні до Євро. Умовами специфікації №1 та умовами договору не передбачено також інформаційного ресурсу згідно даних якого повинен визначатись курс Євро по Меж. банку до гривні для можливості визначення курсової різниці.

Отже, здійснення перерахунку ціни продукції за умови зміни курсу валюти Євро сторонами чітко не визначено ні в договорі, ні в специфікації до договору, як і чітко не обумовлено курсу Євро від якого потрібно цю вартість відраховувати, а також ресурсу щодо офіційного курсу відповідної валюти.

Поряд з цим, суд приймає до уваги, що за умовами специфікації №1, яка є додатком №1 до договору поставки №55/1/20 від 14.01.2020, ціна продукції - сігмаковер становить 152,15грн за літр, розчинник 91-92 складає 98,68грн за літр.

У видатковій накладній №РН-0000018 від 20.02.2020 ціна за одиницю продукції аналогічна тій, яка вказана в специфікації, а у видаткових накладних №РН-0000049 від 16.04.2020 та №РН-0000102 від 23.06.2020 ціна за одиницю продукції - сігмаковер становить 194,50грн та 167,35грн відповідно за літр; ціна розчинника 91-92 становить 120,50грн та 104,50грн відповідно за літр, тобто ціну продукції вже збільшено.

Отже, з наведеного слідує, що ціна за одиницю продукції при поставці вже була збільшена позивачем, тобто сторонами фактично скориговано ціну продукції з урахуванням курсу валют. При цьому, визначена таким чином вартість продукції в повній мірі погоджена сторонами шляхом підписання відповідних накладних, здійсненими відповідачем оплатами, які прийняті позивачем.

Окрім того, за поданими до справи доказами, позивачем не доведено понесення витрат валютних коштів (Євро) при придбанні товару, як і не доведено, що при формуванні ціни на товар мала місце валютна складова.

У даному випадку, проведений позивачем розрахунок суми нарахувань у зв`язку зі зміною курсу Євро був здійснений поза умовами договору, оскільки сторони провели господарську операцію в якій грошове зобов`язання було виражене в національній валюті України - гривні і у разі прострочення оплати повинні застосовуватись загальні правила частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо обов`язку боржника на вимогу кредитора компенсувати інфляційні втрати національної валюти.

За вказаного, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог про стягнення з відповідача курсової різниці в розмірі 69450,93грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є безпідставними та недоведеними, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.

Крім суми курсової різниці, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача 8546,57грн пені, 1727,89грн 3% річних, 2664,14грн інфляційних втрат.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд враховує наступне.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За умовами пункту 7.3 договору, за прострочення платежу покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від несплаченої суми за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду невиконання зобов`язань покупцем та припиняється у момент надходження простроченої суми грошових коштів на поточний рахунок продавця.

За несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, відповідачу нарахована пеня в загальній сумі 8546,57грн (розрахунок а.с.173-174).

Зважаючи на вищевикладені встановлені обставини, перевіривши здійснені позивачем нарахування пені суд встановив, що з врахуванням здійснених відповідачем проплат, обґрунтованим є нарахування пені в сумі 4441,38грн, а саме:

- на заборгованість по накладній РН-0000018 від 20.02.2020 - в сумі 93658,32грн за період з 21.02.2020 по 12.03.2020, сума пені становить 1182,24грн; на заборгованість в сумі 187316,64грн за період з 13.03.2020 по 24.03.2020, сума пені становить 1228,30грн;

- на заборгованість по накладній РН-0000049 від 16.04.2020 - в сумі 12723,00грн за період з 17.04.2020 по 24.04.2020, сума пені становить 48,66грн; на заборгованість в сумі 125706,00грн за період з 08.05.2020 по 28.05.2020, сума пені становить 1154,02грн; на заборгованість в сумі 88429,00грнгрн за період з 29.05.2020 по 16.06.2020, сума пені становить 686,17грн; на заборгованість в сумі 1429,00грнгрн за період з 17.06.2020 по 21.07.2020, сума пені становить 16,40грн;

- на заборгованість по накладній РН-0000102 від 23.06.2020 в сумі 54721,00грн за період з 15.07.2020 по 21.07.2020, сума пені становить 125,59грн.

Отже, правомірними та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4441,38грн. В частині стягнення з відповідача пені в сумі 4105,19грн (8546,57грн - 4441,38грн = 4105,19грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує вищевикладене, а також таке.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 1727,89грн 3% річних та 2664,14грн інфляційних втрат (розрахунки а.с.174-175).

Враховуючи встановлені судом строки прострочення виконання зобов`язання, перевіривши здійснені позивачем нарахування, з огляду на встановлені вище обставини щодо сплачених відповідачем сум, господарський суд встановив, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 778,86грн, нарахованих:

- на заборгованість в сумі 93658,32грн за період з 21.02.2020 по 24.03.2020, сума 3% річних становить 253,34грн;

- на заборгованість в сумі 93658,32грн за період з 13.03.2020 по 24.03.2020, сума 3% річних становить 92,12грн;

- на заборгованість в сумі 12723,00грн за період з 17.04.2020 по 28.05.2020, сума 3% річних становить 43,80грн;

- на заборгованість в сумі 125706,00грн за період з 08.05.2020 по 28.05.2020, сума 3% річних становить 216,38грн;

- на заборгованість в сумі 88429,00грнгрн за період з 29.05.2020 по 16.06.2020, сума 3% річних становить 137,72грн;

- на заборгованість в сумі 1429,00грн за період з 17.06.2020 по 21.07.2020, сума 3% річних становить 4,10грн;

- на заборгованість в сумі 54721,00грнгрн за період з 15.07.2020 по 21.07.2020, сума 3% річних становить 31,40грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 778,86грн підлягають задоволенню. В частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 949,03грн (1727,89грн - 778,86грн = 949,03грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

З огляду на наведене, перевіривши здійснені позивачем нарахування інфляційних втрат в межах визначених позивачем періодів їх нарахування і сум на які здійснено таке нарахування, одночасно враховуючи здійснені відповідачем проплати, суд встановив, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2090,67грн, а саме:

- на заборгованість в сумі 93658,32грн за період з 21.02.2020 по 24.03.2020, сума інфляційних становить 749,26грн;

- на заборгованість в сумі 93658,32грн за період з 13.03.2020 по 24.03.2020, сума інфляційних становить 749,26грн;

- на заборгованість в сумі 12723,00грн за період з 17.04.2020 по 28.05.2020, сума інфляційних становить 38,17грн;

- на заборгованість в сумі 125706,00грн за період з 08.05.2020 по 28.05.2020, сума інфляційних становить 377,12грн;

- на заборгованість в сумі 88429,00грнгрн за період з 29.05.2020 по 16.06.2020, сума інфляційних становить 176,86грн.

Отже, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 2090,67грн інфляційних. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 573,47грн (2664,14грн - 2090,67грн = 573,47грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

З огляду на наведене, нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на суми курсової різниці за видатковими накладними в стягненні яких судом відмовлено, унеможливлює застосування пункту 7.3 договору та положень ч.2 ст.625 ЦК України, у зв`язку з цим вимоги позивача в цій частині є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 4441,38грн,3% річних в сумі 778,86грн, інфляційних втрат в сумі 2090,67грн є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 69450,93грн курсової різниці, 4105,19грн пені, 949,03грн 3% річних, 573,47грн інфляційних втрат, суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується витрат на надання правової допомоги представника позивача у розмірі 20000,00грн, суд зазначає таке.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Так, у матеріалах справи містяться свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ДН№5182 від 24.04.2019, видане Опалюку Сергію Валерійовичу та ордер №АН 1017191 від 06.08.2020 (а.с.61-62), ордер №АН 1017191 від 06.08.2020 видано Опалюку С.В. як адвокату Адвокатського об`єднання "Максимальний захист".

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В якості доказів надання юридичних послуг та витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до матеріалів справи долучено копію договору на правове обслуговування юридичної особи №0504/19 від 05.04.2019, акт здачі-приймання наданих юридичних послуг від 31.07.2020, додаткову угоду №14 до договору на правове обслуговування юридичної особи від 05.04.2019 №0504/19 від 31.07.2020, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ДН№5182 від 24.04.2019.

05.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СП БАРС ЛТД" (замовник) та адвокатським об`єднанням "Максимальний захист" (виконавець) укладено договір на правове обслуговування юридичної особи №0504/19, відповідно до п.1.1 якого юридична компанія зобов`язується надати замовнику послуги з правового супроводження господарської діяльності замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги (а.с.46-51).

Відповідно до пункту 4.1 договору, ціна даного договору (розмір винагороди) визначається загальною кількістю переліку юридичного обслуговування, які визначаються кількістю підписаних додаткових угод до даного договору, які містять виконані послуги та вартістю наданих таких послуг.

За умовами п.4.6 договору, розмір коштів зазначений в кожній додатковій угоді замовник зобов`язаний сплатити юридичній компанії безготівковим способом на розрахунковий рахунок юридичної компанії зазначений в даному договорі протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту завершення кожного поточного періоду юридичного обслуговування, тобто протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту підписання кожної додаткової угоди.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 05.04.2020 року. У разі якщо жодна із сторін не заявила будь-яким способом (шляхом направлення цінного листа з описом вкладення, за допомогою смс-повідомлення на мобільний директора, електронною поштою на офіційну адресу) про припинення дії договору протягом терміну дії, договір автоматично пролонгується на 1 (один) рік.

31.07.2020 Додатковою угодою №14 до договору на правове обслуговування юридичної особи від 05.04.2019 №0504/19 сторони передбачили визначити період юридичного обслуговування за договором терміном з 04.06.2020 року по 31.07.2020.

Пунктом 2 Додаткової угоди №14 від 31.07.2020 сторони погодили, що ціна за період юридичного обслуговування вказана в п.1 додаткової угоди становить 20000грн., і складається з: - консультації та підготовки претензії до ТОВ "ЗМК Укрсталь Житомир" - 14 годин; - консультації та підготовки позовної заяви до ТОВ "ЗМК Укрсталь Житомир" - 20 годин.

Загальна кількість відпрацьованих годин - 34 людино-години. Ціна послуг складає 20000грн.

В акті від 31.07.2020 здачі-приймання наданих юридичних послуг сторонами погоджено, що на дату складання цього акту сторони дійшли згоди, що юридична компанія надала правову допомогу в об`ємі та строки визначені в Додатковій угоді №14 до договору на загальну суму 20000,00грн (а.с.39).

Пунктами 2 та 3 акта здачі-приймання дана сума сплачена замовником у повному обсязі безготівково, шляхом перерахування грошових коштів та розрахунковий рахунок юридичної компанії. Сторони підтверджують, що на день підписання даного Акту у замовника не існує боргу з оплати за надану правову допомогу за період юридичного обслуговування відповідної додаткової угоди.

За умовами пункту 4 акта здачі-приймання, сторони цим Актом підтверджують надання та отримання обумовлених договором послуг в повному обсязі та відсутність взаємних претензій до якості, кількості та строків надання послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Для вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу такі витрати сторони мають бути підтверджені належними доказами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Факт понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджується на загальну суму 18850,00грн платіжними дорученнями: №646 від 03.08.2020 на суму 8000,00грн та №761 від 04.11.2020 на суму 10850,00грн по договору на правове обслуговування юридичної особи від 05.04.2019 №0504/19 (а.с.40, 219). Інших платіжних документів позивачем подано не було.

Разом з тим, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу) (Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

В матеріалах справи міститься клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від 20.10.2020, в якому відповідач просить зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись, зокрема на внесення позивачем у вартість послуг, які не пов`язані з розглядом справи та неспівмірність вартості наданих послуг адвокатом позивача.

Водночас, судом відхиляються доводи відповідача щодо необґрунтованості включення позивачем до обсягу наданих послуг адвокатом консультації та підготовки претензії, а також те, що відповідач вважає невідповідним розмір гонорару адвоката позивача складності справи як безпідставні, оскільки виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

При цьому, із матеріалів справи убачається, що такі дії позивача відповідають умовам договору про надання правової допомоги, а час, витрачений на складання та подання цих документів, є обґрунтованим (Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палата Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц).

Враховуючи вищенаведене та зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1774,80грн. Клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає у зв`язку з необґрунтованістю.

Отже, з відповідача підлягають стягненню витрати позивача в рахунок відшкодування витрат на оплату правничої допомоги в сумі 1774,80грн. Витрати на оплату послуг адвоката в частині стягнення 18225,20грн господарським судом покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металоконструкцій Укрсталь Житомир" (10001, Житомирська область, м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, буд. 87; ідентифікаційний код 31739156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП БАРС ЛТД" (04080, м.Київ, вул.Межигірська, буд.82; ідентифікаційний код 36909706):

- 4441,38грн пені,

- 778,86грн 3% річних,

- 2090,67грн інфляційних втрат,

- 1774,80грн витрат на оплату послуг адвоката,

- 186,52грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 01.03.21

Суддя Кравець С.Г.

Друк. :

1 - в справу,

2,3 - сторонам (рек. з пов.),

- позивачу на електронні адреси:

- spbars.Itd@gmail.com

- protectionmaximum@gmail.com

- відповідачу на електронну адресу: lawyer_telichkoua@ukr.net