Рішення № 95188713, 17.02.2021, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6329/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2021 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі: головуючої - судді Румілової Н.М., при секретарі Шиманській Я.І., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Угриновської Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання квартири такої, що передана в іпотеку, та звернення стягнення на неї,

В С Т А Н О В И В:

Позивач АТ «Універсал Банк» 3.10.2019 р. звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що між ВАТ “Банк Універсальний», правонаступником якого є ВАТ «Універсал Банк» та відповідачем ОСОБА_2 31.08.2007 року було укладено Кредитний договір № 11-1/600к-07 на загальну суму 110 000,00 доларів США з терміном повернення кредиту до 30.08.2037 року. 31.08.2007року між ВАТ “Універсал Банк” та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. Згідно умов даного договору іпотекодавець ОСОБА_2 передає в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 .Фактично з 2012 року відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання за кредитним договором не виконує, у зв`язку із чим ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором та 25.10.2013 року у цивільній справі № 462/4545/13-ц було винесено рішення про стягнення боргу в сумі 69874,79дол. США. Банку стало відомо, що новозбудованому житловому будинку на АДРЕСА_2 було присвоєно окремого будинкового номера «а», та видано відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право власності від 18.05.2009р., видане Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на підставі наказу управління комунальної власності департаменту еконономічної політики Львівської міської ради від 18.05.2009р. №1051-Ж-3 , а саме: квартиру АДРЕСА_3 . В подальшому відповідач ОСОБА_2 , скориставшись тим, що отримав свідоцтво на право власності на квартиру АДРЕСА_3 , та всупереч тому, що вказана квартира відповідно до умов Договору іпотеки фактично була предметом іпотеки, уклав із відповідачем ОСОБА_3 договір купівлі продажу, згідно якого продав останній спірну квартиру. Дозволу на вищезгадане відчуження предмету іпотеки банк не надавав. Вважає, що своїми діями відповідач ОСОБА_2 , здійснивши відчуження предмету іпотеки, позбавив позивача AT «Універсал Банк», як іпотекодержателя, реалізувати своє право звернути стягнення на предмет іпотеки, а також і інших прав іпотекодержателя, передбачених ЦК України та ЗУ «Про іпотеку». Просить суд визнати нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , такою що передана в іпотеку, як забезпечення вимог Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», що випливають з Кредитним договором № 11-1/600к-07 від 31.08.2007 року та 25.10.2013 року, та додаткових угод до нього, укладеним між AT «Універсал Банк» та гр. ОСОБА_2 , та звернути стягнення на заставлене майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , для задоволення вимог ПАТ «Універсал Банк» в сумі 69 874,79 дол. США, шляхом продажу предмету іпотеки у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, вважає, що позивач незаконно відчужив квартиру, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причина неявки суду невідома.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зазначила, що позивачем невірно вибраний спосіб захисту, оскільки цивільним кодексом не передбачений такий спосіб захисту як визнання майна таким, що переданий в іпотеку. Крім того, також зазначила, що позивач надав у якості доказу розрахунок заборгованості станом на 2013 р., а ні на час звернення до суду. Також зазначила, що сплив строк звернення до суду. Просила у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду невідомі, надала відзив на позовну заяву, згідно якої, позовні вимоги не визнає, вважає, їх безпідставними та такими, що підлягають відмові в повному обсязі, зазначила, що невиконання ОСОБА_2 обов`язків по передачі квартири АДРЕСА_3 в іпотеку не породжує для неї будь яких обмежень у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 , оскільки вона є її добросовісним набувачем, її право власності є непорушним.

Вислухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи та надавши їм оцінку в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно Кредитного договору №11 -1/600к-07 від 31 серпня 2007 р. ВАТ «Банк Універсальний» надав позичальнику, відповідачу по справі, ОСОБА_2 , грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування у розмірі 110000,00 дол.США з терміном повернення кредиту до 30.08.2037 року.

Згідно договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М., від 31.08.2007року між ВАТ “Універсал Банк” та ОСОБА_2 , іпотекодавець ОСОБА_2 передає в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

Рішенням Залізничного районного суду від 25 жовтня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ПАТ «“Універсал Банк” заборгованість за договором №11-1/600к-07 від 31 серпня 2007р. у розмірі 69874,79 дол.США, що еквівалентно 558509,20грн.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.11.2017р. квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 згідно до свідоцтва про право власності від 18.05.2009 року, виданого Управлінням Комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на підставі наказу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 18.05.2009 року за №1051 –Ж-З. Згідно договору купівлі-продажу, виданого 09.03.2016 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук О.А. квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_3 .

Згідно ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передаваті його у користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодок заставодержателя.

Згідно ст. 575 ЦК України, іпотека - це застава нерухомого майна.

За частинами 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека визначається як вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із статтею 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання вернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15.

Розглядаючи справу № 242/1228/16 за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про звернення стягнення на предмет іпотеки, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19 лютого 2020 року, посилаючись на правовий висновок Великої Палати у справі №310/11024/15, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу відповідно до іпотечного договору передбачено лише для позасудового врегулювання, а тому позовні вимоги про такий вид звернення стягнення у судовому порядку не підлягають задоволенню.

Звертаючись до суду з заявленими вимогами, позивач послався на наявність у відповідача ОСОБА_7 заборгованості перед банком, при цьому послався на рішення суду від 25 жовтня 2013 року про стягнення заборгованості та надав розрахунок заборгованості станом на 16.05.2013рік. Однак відомості про розмір наявної заборгованості відповідача перед банком станом на час звернення до суду не надано.

В пункті 4.1.1. укладеного між сторонами Договору іпотеки зазначено, що Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати Предмет іпотеки якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до Кредитного договору строки суми кредиту, та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум інших платежів, передбачених Кредитним договором та/або даним Договором.

За пунктом 4.3 Договору іпотеки після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного в п.1.2 даного Договору (предмет договору – майнові права на незакінчене будівництво квартири АДРЕСА_3 ), а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за іпотекодавцем, іпотеко держатель за своїм правом звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з Договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Крім того, пунктом 4.4.Договору Іпотеки передбачено, що реалізація Предмету іпотеки може здійснюватися Іпотекодержателем, зокрема шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

За таких обставин, суд приходить до висновку висновку, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу відповідно до іпотечного договору передбачено лише для позасудового врегулювання, а тому позовні вимоги про такий вид звернення стягнення в судовому порядку не підлягають задоволенню, оскільки є неналежним способом захисту.

Крім того, суд враховує, що відповідач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 в розумінні ст.319 ЦК України, оскільки володіє, користується, розпоряджується своїм майном. Та відповідно до ст.321 ЦК її право власності є непорушним.

Вимога позивача про визнання квартири АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 такою, що передана в іпотеку суд вважає, що також не підлягає задоволенню з тих самих підстав, є неналежним способом захисту, оскільки предмет договору зазначений в самому іпотечному договорі.

Крім того, суд також вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду.

Відповідно до ст.ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З виписки по рахунку відповідача, наданого позивачем, вбачається, що останнє погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором відбулось 12.08.2012р. Розрахунок заборгованості здійснений позивачем станом на 16.05.2013рік. Звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості був перерваний перебіг строку позовної давності та розпочався новий. Звернувшись до суду з даним позовом 03.10.2019р., що підтверджується поштовим штампом на конверті, позивач пропустив встановлений ст.257 ЦК України загальний строк позовної давністю, тривалістю у три роки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають відмові у повному обсязі.

Питання судових витрат суд вирішує згідно вимог ст.141 ЦПК України та покладає їх на позивача.

Керуючись ст.2,10,11, 12, 13, 81, 263-265 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

У позові Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання квартири такої, що передана в іпотеку, та звернення стягнення на неї – відмовити.

Понесені витрати покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складений 26.02.2021р.

Суддя: Н.М.Румілова