Рішення № 95178069, 19.02.2021, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/1004/18

Провадження № 2/202/33/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Дмитрієва Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» про стягнення середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в лютому 2018 року звернулася до суду із позовною заявою до відповідача Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та затримки розрахунку при звільненні за період з 30 листопада 2017 року до повної виплати остаточного розрахунку.

В обґрунтування своїх позовних вимог в позовній заяві посилалася на те, що наказом від 18.08.2014 року позивача, кандидата медичних наук, було звільнено з посади доцента кафедри фтизіатрії ДЗ «ДМА МОЗ України» у зв`язку із закінченням строку трудового договору 31.08.2014 року.

Звільнивши позивача, відповідач не провів з нею повного розрахунку, а саме не виплатив їй заробітну плату за липень-серпень 2013 року в розмірі 328,30 грн., що підтверджується рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 року по справі №202/10323/14-ц, ухваленого на її користь - з відповідача стягнуто недоплату заробітної плати за липень-серпень 2013 року у розмірі 328,30 грн., котра на цей час ДЗ «ДМА МОЗ України» позивачу не виплачена. Відповідачем не виплачуються вчасно присуджені позивачу суми.

Так, Апеляційним судом Дніпропетровської області 21 липня 2016 року в справі №202/2582/16-ц було встановлено наступне: «Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року з ДЗ «ДМА» на користь ОСОБА_1 стягнуто не нараховану заробітну плату за липень - серпень 2013 року в розмірі 328 грн. 30 коп. Дане судове рішення не виконано. Цю обставину Відповідач не заперечував. Доводи відповідача про те, що спірна сума 328,30 грн. була виплачена позивачу раніше, ще до ухвалення вищенаведеного рішення апеляційного суду, є безпідставним, оскільки зазначене рішення відповідачем оскаржено не було».

Неодноразово попередніми рішеннями судів встановлено, що Відповідач порушив норми ст. 116, 117, 47 КЗпП України. При звільненні позивача 31 серпня 2014 року відповідач не провів із нею повний розрахунок, всі належні суми до теперішнього часу не виплатив. Відповідач протизаконно не виплатив позивачу її середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у повному обсязі, а саме виходячи з розміру її середньоденного заробітку 298 грн. 05 коп., встановлено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року. Відповідач завжди стверджував та наполягав на тому, що всі необхідні суми ним – відповідачем на момент кінцевого розрахунку з позивачем було виплачено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року по справі №202/2582/16-ц (між Позивачем та Відповідачем) встановлено, що спору про розмір остаточного розрахунку не було, сам повний розрахунок при звільненні з Позивачем проведений не був, про що свідчать відповідні судові рішення.

На момент подачі позовної заяви - 28.02.2018 року період затримки повного розрахунку з останньої дати за яку компенсація вже була стягнена рішення суду ( 29.11.2017 року) складає 66 робочих днів. Тобто на момент подачі позовної заяви до суду з відповідача підлягає стягненню 37519 грн. 68 коп. Просила суд стягнути з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь позивача компенсацію за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні за весь час затримки виплати такого розрахунку з 30 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року (на момент подачі позовної заяви) в сумі 37519,68 грн. та покласти судові витрати на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2018 року справу розподілено судді Волошину Є.В., ухвалою якого від 28 лютого 2018 року відкрито провадження у справі.

Справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_2 , призначеного на посаду судді строком на п`ять років, відповідно до Указу Президента України від 18 жовтня 2013 року №571/2013 «Про призначення судді» та у якого, станом на 19 жовтня 2018 року закінчилися повноваження судді.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2018 року цивільну справу розподілено судді Слюсар Л.П., ухвалою якої від 26 жовтня 2018 року її було прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

27 листопада 2018 року від позивача надійшла заява про зміну предмета позову на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 червня 2018 року до повної виплати остаточного розрахунку. Оскільки права позивача порушені, то просила суд відновити її порушені права шляхом стягнення з ДЗ «ДМА МОЗ України» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з 06.06.2017 року по дату ухвалення рішення по справі. Просила суд стягнути з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я» на користь позивача компенсацію за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні за весь час затримки виплати такого розрахунку з 06 червня 2018 року по 27 листопада 2018 року (на момент судового засідання) в розмірі 69 354,56 грн.

19.12.2018 року від відповідача надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову. Відповідач вважає позовні вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими що суперечать нормам матеріального права. Вказали, що позивач замовчує, що заробітна плата за липень-серпень 2013 року в розмірі 328,30 грн. була нею отримана 10.06.2015 року у складі сплаченої суми за попереднім рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26.02.2015 року. Предметом даного позову ОСОБА_1 визначено – стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 червня 2018 року до повної виплати остаточного розрахунку. Діючим законодавством передбачено тримісячний строк для звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, який обчислюється з моменту коли особа дізналася про порушення свого права. А оскільки Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 року стягнуто з ДЗ «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я» на користь позивача ОСОБА_1 не нараховану заробітну плату за липень-серпень 2013 року в розмірі 328 грн. 30 коп. Тобто саме з цього дня, з 14.12.2015 року ОСОБА_1 дізналася про порушене право та мала право на тримісячний строк звернення до суду. Період пред`явлення позову про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки, в даному випадку визначається з 14.12.2015 р. по 14.03.2016 р., зазначений позов пред`явлено позивачем 28.02.2018 року, з пропуском тримісячного строку, без пояснення причин такого пропуску.

Також вважають, що позов подано до неналежного відповідача. Так, обставина безспірної суми заборгованості встановлена Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 року у справі №202/10323/14-ц, про що вказує позивач у позові. Відповідач по справі є державним закладом, який фінансується із державного та місцевого бюджету, тому відповідачем по справі може виступати лише особа, якій делеговані права та обов`язки по виконанню Рішення суду, а це Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області.

Крім того винність відповідача, як власника за порушення строку виплати належних позивачеві сум відсутня, так як ОСОБА_1 починаючи з 14.12.2015 року не зверталася до суду за отриманням виконавчого листа по справі №202/10323/14 на суму 328,30 грн. Та не пред`являла його до виконання.

Звернули увагу на те, що листом від 06.12.2018 року ГУ Державної казначейської служби повідомило, що 27.06.2018 року надійшла заява ОСОБА_1 щодо стягнення з ДЗ «Дніпропетровської медичної академії МОЗ України» компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку за виконавчим листом Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.06.2018 року по справі №202/1046/17. Дана заява задоволена повністю, сума сплачена в повному обсязі 09.07.2018 року, але рішення Апеляційного суду переглядається в касаційній інстанції. Крім того платіжним доручення №003553 від 07.06.2018 року відповідач ще раз сплатив на рахунок позивача суму 328,30 грн., де чітко вказано про призначення платежу – перерахування не нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за рішенням суду від 14.12.2015 року. Просили суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

21.12.2018 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просила суд стягнути з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь позивача компенсацію за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні за весь час затримки виплати такого розрахунку з 06 червня 2018 року по 26.12.2018 року (на момент судового засідання) в сумі 80724,16 грн.

26.12.2018 року від позивача ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення на відзив відповідача від 14.12.2018 року. В яких вказала про те, що повного розрахунку з позивачем на сьогоднішній день так і не було проведено.

В судовому засіданні, яке відбувалося 26.12.2018 року позивач підтримала уточнені позовні вимоги та просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні, яке відбувалося 11.01.2019 року позовні вимоги не визнав з наведених в відзиві підстав та просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2019 року в задоволенні клопотання позивача про залучення в якості третіх осіб: АКБ «Індустріалбанк» та Державного Казначейства України відмовлено.

В подальшому позивачем були подані заяви про відкладення слухання справи які відбувалися 28 лютого 2019 року, 09 квітня 2019 року, 05 липня 2019 року, 17 вересня 2019 року, 30 жовтня 2019 року, 12 грудня 2019 року, 03 березня 2020 року, 01 квітня 2020 року, 06 травня 2020 року, 01 червня 2020 року, 30 червня 2020 року, 27 серпня 2020 року, 25 вересня 2020 року, 27 жовтня 2020 року, 27 листопада 2020 року, 24 грудня 2020 року, 27 січня 2021 року та 19 лютого 2021 року у зв`язку з перебуванням у стані тимчасової непрацездатності та неможливістю скористатися правовою допомогою.

Від представника відповідача 18.02.2021 року надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та заява, в якій вказали про те, що в матеріалах провадження є відзив представника ДЗ «ДМА» від 14.12.2018 р. тому представник просить суд врахувати відзив при розгляді даної справи та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовної заяви від 28.02.2018 р. На момент подання відзиву на позов у Верховному Суді була на розгляді касаційна скарга ДЗ «ДМА». Вказали, що 05.02.2020 р. Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду була винесена Постанова за касаційною скаргою ДЗ «ДМА», якою касаційна скарга була задоволена частково. В своїх висновках за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд зазначив: «Наведене свідчить про те, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року в частині стягнення із ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» на користь ОСОБА_1 ненарахованої заробітної плати за липень-серпень 2013 року в розмірі 328,30 грн. є виконане, а тому відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у межах заявленого позивачем строку».

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналогічні положення закріплено в статтях 1, 11 ЦПК України.

Згідно зі ст.121 ЦПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки справа розглядається в спрощеному позовному провадженні, розгляд справи по суті відбувався та судом заслухані сторони по справі, і з 28.02.2019 року від позивача надходили заяви про відкладення слухання справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та долучались довідки про непрацездатність на 2-3 дні, з явкою до лікаря в день розгляду справи, та не можливістю скористатися правовою допомогою, то суд доходить висновку, що позивачем навмисно затягується розгляд справи та здійснюється зловживання процесуальними правами, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи, тому суд приходить до висновку про розгляд справи за наявними доказами.

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що наказом від 18.08.2014 року ОСОБА_1 було звільнено з посади доцента кафедри фтизіатрії ДЗ «ДМА МОЗ України» у зв`язку із закінченням строку трудового договору з 31.08.2014 року.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.12.2014 року по справі №202/875/14-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України», про визнання незаконними недоплати заробітної плати та стягнення недоплаченої суми за трудовим договором, позовні вимоги позивача задоволені частково: визнано незаконною фактичну недоплату державним закладом «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» заробітної плати ОСОБА_1 за червень 2013 року та липень 2013 року; стягнуто не нараховану заробітну плату за червень 2013 року в розмірі 511 грн. 05 коп.; ненараховану суму матеріальної допомоги на оздоровлення за липень 2013 року в розмірі 492 грн., а всього суму в розмірі 1003 грн. 05 коп.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2015 року по справі №202/10323/14-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України», про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, допомоги на оздоровлення і компенсації за невикористану відпустку, суми недоплачених платежів із заробітної плати, позовні вимоги задоволені: стягнуто з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2013 року по 14.08.2014 року в розмірі 71532 грн. 00 коп.; невиплачену допомогу на оздоровлення за 2014 рік в сумі 2914 грн. 00 коп.; компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 10315 грн. 07 коп.; недоплачену заробітну плату за період з червня по серпень 2013 року в розмірі 839 грн. 85 коп., та за період з 15 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року за десять робочих днів в сумі 502 грн. 09 коп.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 року по справі №202/10323/14-ц, апеляційна скарга Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» задоволена частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2015 року змінено в частині задоволення позову про стягнення допомоги на оздоровлення за 2014 рік в сумі 2914 гривень та недоплачених платежів із заробітної плати за період з червня по серпень 2013 року в розмірі 839,85 гривень, стягнуто з державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 не нараховану заробітну плату за липень-серпень 2013 року в розмірі 328 грн. 30 коп. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» про стягнення допомоги на оздоровлення за 2014 рік в сумі 2914 грн. та недоплачених платежів із заробітної плати за період червень 2013 року, в іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2015 року залишено без змін.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2016 року по справі №202/2582/16-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного закладу "Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позовні вимоги позивача задоволені, стягнено з Державного закладу "Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 7 квітня 2016 року по 6 червня 2016 року включно в розмірі 11922 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2016 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2016 року залишено без змін.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2016 року по справі №202/1046/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України», третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов`язання вчинити певній дії, відшкодування моральної шкоди, стягнуто з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 компенсацію інфляційних збитків за період з серпня 2014 року по червень 2015 року у розмірі 13 509 гривень 56 копійок; компенсацію інфляційних збитків за період з 31.08.2014 року по 18.02.2016 року у розмірі 12 629 гривень 59 копійок, в решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року по справі №202/1046/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України», третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов`язання вчинити певній дії, відшкодування моральної шкоди, стягнуто з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.08.2016 року по 05.06.2018 року в сумі 6959 грн. 96 коп.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року по справі №202/1046/17 Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення із Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року в частині стягнення із Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 30 серпня 2016 року до 05 червня 2018 року в розмірі 6 959,96 грн. скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову в частині стягнення із Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 30 серпня 2016 року до 05 червня 2018 року відмовлено.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року в частині стягнення із Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період із 31 серпня 2014 року по 18 лютого 2016 року у розмірі 12 629,59 грн. скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову в частині вимог про стягнення із Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період із 31 серпня 2014 року по 18 лютого 2016 року у розмірі 12 629,59 грн. відмовлено.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року в частині стягнення із Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати за період із серпня 2014 року по червень 2015 року у розмірі 13 509,00 грн. скасовано, направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом встановлено, що відповідно до довідки від 27 лютого 2015 року № 139, виданої Акціонерним комерційним банком «Індустріалбанк», ОСОБА_1 має картковий рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 в межах зарплатного проекту ДЗ «Дніпровська державна медична академія» та отримує тільки на нього заробітну плату.

У матеріалах справи міститься виписка про рух коштів за картковим рахунком № № НОМЕР_1 , у якому зазначено, що 12 червня 2015 року на вказаний картковий рахунок перераховано грошові кошти у розмірі 86 103,01 грн. на виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2015 року.

Указаний факт встановлений судами та не оспорюється сторонами.

Враховуючи те, що сума коштів, стягнута рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2015 року на користь позивача, перерахована останній на її картковий рахунок, і ця сума є більшою, ніж сума стягнення за результатами перегляду рішення судом апеляційної інстанції, тому відсутні підстави стверджувати, що відповідачем не виконано рішення апеляційного суду в частині стягнення 328,30 грн., оскільки виконання рішення апеляційного суду в цій частині поглинено виконанням рішення суду першої інстанції, за яким сума стягнення була більшою.

Отже, той факт, що суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2015 року, змінив розмір ненарахованої заробітної плати за липень-серпень 2013 року із 839,85 грн. до 328,30 грн., тобто задовольнив позовні вимоги у меншому розмірі, не дає підстав для висновку, що судове рішення апеляційної інстанції в зміненій частині підлягає виконанню окремо від рішення суду першої інстанції, оскільки за результатами розгляду справи підлягає виконанню остаточне рішення, яке набрало законної сили.

Наведене свідчить про те, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року в частині стягнення із ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» на користь ОСОБА_1 ненарахованої заробітної плати за липень-серпень 2013 року в розмірі 328,30 грн., є виконане, а тому відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у межах заявленого позивачем строку.

Також Верховним Судом встановлено, що суд апеляційної інстанції не врахував зазначених обставин, неправильно застосував наведені вище норми матеріального права, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 30 серпня 2016 року до повної виплати остаточного розрахунку.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції помилково послався на відсутність вини відповідача та пропуск позивачем строку звернення до суду із такою вимогою, оскільки з таких підстав у задоволенні позову відмовляється лише у випадку існування самого права. Якщо ж при розгляді справи встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, суд повинен відмовити у задоволенні позову за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги та відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 21.12.2018 року позивач просила суд стягнути із відповідача компенсацію за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні за весь час затримки такого розрахунку з 06 червня 2018 року по 26.12.2018 року у сумі 80724,16 грн., посилаючись на невиплату відповідачем заробітної плати за липень-серпень 2013 році в розмірі 328 грн. 30 коп., яка стягнена за рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року (справа № 202/10323/14-ц).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, при розгляді Верховним Судом справи 202/1046/17 встановлено, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року в частині стягнення із ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» на користь ОСОБА_1 ненарахованої заробітної плати за липень-серпень 2013 року в розмірі 328,30 грн. є виконаним, а тому відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у межах заявленого позивачем строку.

Крім того в судовому засіданні встановлено, що відповідач платіжним доручення № 003553 від 07.06.2018 року ще раз сплатив на рахунок позивача суму 328,30 грн., де чітко вказано про призначення платежу – перерахування не нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за рішенням суду від 14.12.2015 року (т.1 а.с.155). Отримання готівкових коштів з каси банку 11.07.2018 року ОСОБА_1 в сумі 328 грн. 30 коп. підтверджується заявою на отримання готівки №58 від 11.07.2018 року (т.1 а.с.210-211) .

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

З урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, який зводиться до права осіб цивільних правовідносин вільно розпоряджатися своїми матеріальними правами та процесуальними засобами їх здійснення, суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог.

Статтею 81 ЦПК України на сторони покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Однак суду позивачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів в розумінні ст.ст. 79-78 ЦПК України, якими би спростовувалися доводи відповідача.

Виходячи із вищевикладеного, та оцінюючи докази в їх сукупності, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, та вимушений в позові відмовити.

Відповідно до ст. ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи із вищевикладеного, оскільки позивачем при подачі позову не було сплачено судовий збір, а від сплати судового збору згідно з Законом України « Про судовий збір» позивач не звільнений, згідно з законом звільнені позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, тому за таких обставин, з позивача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 807 грн. 24 коп.:

Керуючись: ст. ст.47,116,117 КЗпП України, ст.ст. 4,13,78-80, 81,82, 141,259,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» (49044, м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, буд. 9, ЄДРПОУ: 02010681) про стягнення середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір в розмірі 807 грн. 24 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 25.02.2021 року.

Суддя Л.П. Слюсар