Рішення № 95175354, 26.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2021 року м. Київ № 320/7211/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі-Позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі-Відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії в якому просив:

-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови у виплаті заборгованості з пенсія ОСОБА_1 в сумі 145980,00 грн. за період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії в сумі 145980,00 грн. за період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що жодна із законодавчо передбачених підстав припинення виплати позивачу пенсії не мала місця. Невиплата позивачу пенсії з підстав, зазначених відповідачем, суперечить принципам, які закріплені Конституцією України, та підставам, визначеним у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (надалі по тексту - Закон України №1058-IV) з огляду на те, що таких підстав для невиплати пенсій законом не передбачено. Дії відповідача щодо невиплати заборгованості із пенсії позивачу, яка призначена державою раніше, є втручанням в його право мирного користування майном та таке втручання суперечить національному законодавству України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.04.2020 справу прийнято до провадження та відкрито провадження, розгляд якої буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що відновлення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі особистого звернення до органів Пенсійного фонду України з довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та після прийняття відповідного рішення. Кошти, які не виплачені за період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019року та призначені для виплати позивачу пенсії за даний період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, які будуть виплачені після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких він ґрунтується, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком (3 група, трудове каліцтво) та отримує пенсію, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки від 10 листопада 2014 року №3247000083 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу.

Як зазначив позивач, з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області безпідставно не нараховувало та не виплатило належні йому пенсійні виплати в загальній сумі 145980,00 грн.

У липні 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про виплату пенсії за період 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019 року.

Відповідач повідомив позивача листом № 123/104-25 від 18.07.2019р., що пенсія за вказаний період обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати, та буде виплачуватися позивачу в окремому порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України №1058-IV.

Так, відповідно до положень частини 3 статті 4 Закону України №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями статті 47 Закону України №1058-IV, якими визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини 1 статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

З матеріалів пенсійної справи позивача вбачається, що Відповідач Розпорядженням №39 від 05.05.2018р. тимчасово закрив до з`ясування пенсійної справи та особового рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 виплату пенсії, однак рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося та самим відповідачем визнано наявність заборгованості перед позивачем з виплати пенсії за період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019 року в розмірі 145980,00 грн.. Вказана сума заборгованості підтверджується наявним у матеріалах справи протоколом індивідуального перерахунку пенсії позивача.

Також, рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, оформленого Протоколом №7 від 31.05.2018р. позивачу поновлено виплату як внутрішньо переміщеній особі з липня 2018р..

Крім того, рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, оформленого Протоколом №6 від 15.05.2019р. позивачу поновлено виплату як внутрішньо переміщеній особі з червня 2019 року.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 (надалі по тексту - Порядок №509 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 20 жовтня 2014 року №1706-VII (надалі по тексту - Закон України №1706-VII) та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України №1706-VII.

Відповідно до положень статті 12 Закону України №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом 2 пункту 3 частини 2 статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини 1 цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що довідка про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи від 10.11.2014 року №3247000083 була чинною та у матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності рішення та підстав для припинення виплати пенсії позивачу, а посилання суб`єкта владних повноважень на відсутність порядку виплати за минулий період жодним чином не може бути підставою для обмеження виплати пенсії, що гарантована законодавством та Конституцією України.

Необхідно звернути увагу на те, що у рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03, №37943/06) від 14 жовтня 2010 року викладено наступну правову позицію: «Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним» (параграф 50).

Також, у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У ході розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що відповідачем не прийнято жодного розпорядження (рішення) про припинення виплати пенсії позивачу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст.49 Закону України № 1058-ІV, припиняв виплату пенсії позивачу за відсутності визначених законом підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019 року здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним, а тому, позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області в припиненні виплати пенсії ОСОБА_1 з підстав скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд наголошує, що посилання відповідача на відсутність встановленого порядку виплати пенсії за минулий час не може позбавляти права пенсіонера на отримання соціальної виплати за відсутності інших встановлених на те підстав.

Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії (статті 46 Закону України №1058-IV).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03 травня 2018 року у зразковій адміністративній справі №805/402/18.

До того ж, як зазначено в постанові Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі №243/6457/17, посилання відповідача на Постанову №365 як на підставу не відновлення позивачу виплати його пенсії є неправомірним, оскільки вказана постанова Кабінету Міністрів України не є нормативно-правовим актом вищого рівня, яким встановлений обов`язок органів Пенсійного фонду України не відновлювати позивачу виплату його пенсії.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідачем не доведена, а позивачем навпаки підтверджена, правомірність невиплати заборгованості пенсії за з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019 року.

Отже, заявлені позивачем вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, у позовній заяві позивач просить стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500 грн.

Згідно акта прийому-передачі надання правничої допомоги від 14.08.2019 № 1/19, складеного відповідно до договору від 04.07.2019, та розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, адвокатом Хомич І.О.. надано ОСОБА_1 наступні послуги: консультація з правових питань (1000,00 грн.), правова оцінка та аналіз судової практики (1000,00грн.); збір доказів та документів (2000,00 грн..) написання позовної заяви (3000,00 грн), підготовка процесуальних документів до відправки в суд(500,00.).

Крім того, позивачем разом із позовною заявою надано докази сплати ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, а саме квитанцію на суму 7500,00 грн. проплачену через термінал Приватбанку від 05.07.2019р.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу).

Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу).

Суд погоджується з позицією відповідачів, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7500,00 грн, є нерозумним та неспівмірним зі складністю даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та витраченим часом на такі послуги, відтак суд вважає належною сумою, що підлягає стягненню витрат на професійну правничу допомогу 5000,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови у виплаті заборгованості з пенсія ОСОБА_1 в сумі 145980,00 грн. за період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019;

2.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська,40 код ЄДРПОУ 22933548) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість з пенсії в сумі 145980 (сто сорок п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят) грн.,00 коп. за період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2018 року та з 1 жовтня 2018р. по 31 травня 2019.

3.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська,40 код ЄДРПОУ 22933548).

4.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень00 коп.. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська,40 код ЄДРПОУ 22933548).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська