Рішення № 95174953, 25.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2021 року м. Київ № 640/24943/19

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Центрального регіону України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової прокуратури Центрального регіону України (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить визнати бездіяльність військової прокуратури Центрального регіону України щодо не надання довідки про причини та обставини поранення ОСОБА_1 - протиправно; зобов`язати військову прокуратуру Центрального регіону України надати ОСОБА_1 довідку про причини та обставини поранення, що мало місце 04.01.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем безпідставно не надано довідку про травмування військовослужбовця.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, у якому зазначено, що довідку про поранення надати неможливо, оскільки документи знищено за терміном зберігання.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером Збройних Сил України та з жовтня 2012 року знаходиться на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

У період з 2010-2012 років проходив військову службу у військовій прокуратурі Центрального регіону України на посаді прокурора та старшого прокурора відділу. 04.01.2011 при виконанні службових обов`язків було вчинено на позивача напад злочинної групи внаслідок чого спричинені тілесні ушкодження, у зв`язку з чим ОСОБА_1 проходив лікування у Чернігівському військовому госпіталі у період з 06-14.01.2011. 14.01.2011 начальником медичної частини вказаного військового госпіталю до військової прокуратури Центрального регіону було направлено запит про надання довідки про травмування військовослужбовця.

Заявою від 30.09.2019 позивач звернувся з вимогою до відповідача про надання довідки про травмування.

Військова прокуратура Центрального регіону України надала відповідь листом №11-723вих-19 від 23.10.2019, відповідно до якої вбачається, що всі документи були здані в архів, а деякі знищені, в зв`язку з чим не вбачається за можливе надання довідки про травмування.

Перевіряючи правомірність дій відповідача у контексті із обставинами викладеними позивачем у адміністративному позові та встановленими судом у процесі розгляду справи, суд враховує, що відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» N2232-XII від 25.03.1992 зі змінами та доповненнями (далі - Закон N 2232-XII).

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 року №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України.

За змістом пункту 5 розділу І вказаного Порядку розслідування нещасних випадків, професійних захворювань, аварій проводиться відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 06.02.2001 №36, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за №169/5360.

Так, наказом Міністра оборони України від 06.02.2001 №36, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 №169/5360 затверджена Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України (далі - Інструкція).

Вказана Інструкція визначає порядок розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України (в тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України військовослужбовцями), військовозобов`язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті під час виконання обов`язків військової служби та аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України.

За змістом пункту 1 розділу ІІ Інструкції розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на військовослужбовця небезпечного фактора чи середовища під час виконання ним обов`язків військової служби, внаслідок чого зафіксовано шкоду здоров`ю, зокрема, від одержання ним поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного отруєння, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, отримання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрус, зсув, повінь, ураган, тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, комахами, іншими представниками флори і фауни, які призвели до звільнення від виконання обов`язків військової служби військовослужбовця на один день і більше, а також у випадку смерті військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби.

За змістом пункту 18 розділу ІІ Інструкції за результатами розслідування командир військової частини видає наказ, в якому зазначаються:

- дата, місце та обставини, за яких стався нещасний випадок;

- військове звання, ім`я, по батькові та дата народження потерпілого військовослужбовця;

- вид, характер і локалізація поранення, травми, контузії, каліцтва;

- коли стався нещасний випадок (під час виконання обов`язків військової служби чи ні);

- перебував чи ні потерпілий військовослужбовець в стані алкогольного сп`яніння або під впливом наркотичних чи інших отруйних речовин тощо;

- порушення нормативно-правових актів, що спричинили нещасний випадок або були супутніми факторами його настання, посадові особи, які допустили ці порушення;

- заходи з попередження подібних нещасних випадків у майбутньому;

- вжиті заходи дисциплінарного впливу щодо осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів, внаслідок яких стався нещасний випадок.

На підставі наказу командира військової частини складається довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) у двох примірниках за формою, визначеною додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за N 1109/15800.

Відповідно до п.3 розділу ІІ Інструкції нещасний випадок, про який не було своєчасно повідомлено командуванню військової частини або внаслідок якого втрата працездатності настала не відразу, розслідується згідно з цією Інструкцією протягом місяця з дня надходження рапорту потерпілого військовослужбовця або заяви особи, яка представляє його інтереси.

У разі переформування військової частини, у якій стався такий нещасний випадок, розслідування проводиться її правонаступником, а у разі ліквідації військової частини за відсутності її правонаступника встановлення факту настання нещасного випадку розглядається у судовому порядку.

Поряд з тим, у відповідності до частини 10 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).

Відповідно до абз. 7 п.1.3 Положення №402, основними завданнями військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.

Також, пунктами 21.7.-21.8 глави 21 Розділу 2 Положення №402 передбачено, що постанова ВЛК про причинний зв`язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за №169/5360 (зі змінами), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров`я Збройних Сил України).

З матеріалів справи встановлено, що за наслідками розгляду звернення позивача військова прокуратура Центрального регіону України розглянула її в порядку Закону України «Про звернення громадян».

У листі від 23 жовтня 2019 року № 11-723вих-19 повідомлено про неможливість надання такої довідки, оскільки після ліквідації у серпні 2012 році військової прокуратури Центрального регіону України усі документи з кадрових питань були здані до архіву. Документи з кадрових питань, які не підлягають здачі до Національного архівного фонду, були знищені за закінченням строку їх зберігання, що стверджується актом №2 від 04 липня 2018 року.

Відповідно до п.п. 3.7.1, 3.7.2 розділу 3 Інструкції з обліку кадрів в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України 02.02.2017 № 27 (на момент знищення документів, на які посилається відповідач) ведення особових справ військовослужбовців військових прокуратур здійснюється відповідно до Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 26.05.2014 № 333, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12.06.2014 за № 611/25388. Особові справи державних службовців обліковуються та формуються відповідно до вимог Порядку ведення та зберігання особових справ державних службовців, затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 22.03.2016 № 64, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2016 за № 567/28697 (надалі також - Порядок № 64).

Відповідно до п.5 розділу ІІІ Порядку № 64 після звільнення державного службовця з державної служби його особова справа залишається у службі управління персоналом і передається до архіву в порядку, визначеному відповідною інструкцією з діловодства. У графі 5 журналу обліку особових справ державних службовців зазначаються дата та підстава звільнення.

Згідно з приписами п.14.9 розділу 14 Інструкції з діловодства в органах прокуратури країни, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24.02.2016 № 103 установлюються такі граничні строки тимчасового зберігання документів в архіві прокуратури:

- для документів Генеральної прокуратури України - 15 років;

- для документів регіональних прокуратур - 10 років;

- для документів із кадрових питань (особового складу) - 75 років.

Після закінчення граничних строків зберігання документи, віднесені до НАФ, передаються на постійне зберігання відповідно до порядку, визначеного Правилами.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд наголошує, що довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. Як наслідок, така довідка не підлягає знищенню з підстав, на які посилається відповідач.

У відзиві відповідач зазначає, що за результатами опрацювання архівних документів установлено, що 1-й та 2-й примірники особової справи № 307 підполковника ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України № 601 від 26 липня 2012 року звільнено з військової служби у запас за п. «г» частини 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів), скеровано для обліку та зберігання до Печерсько-Голосіївського об`єднаного районного у м. Києві військового комісаріату 06.09.2012 (інвентарна справа № 3711 за 2012 рік прокуратури Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері).

Разом з тим, до суду не надано доказів долучення запитуваної довідки до особової справи позивача, як і встановлено відсутність такої довідки в госпіталі ВЛК.

При цьому, суд бере до уваги, що військові прокуратури в Україні як штатно-структурні одиниці функціонували у статусі спеціальних прокурорів (прокуратур) з 1992 по 2012 рік, але із прийняттям 13 квітня 2012 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» військові прокуратури у 2012 році були повністю ліквідовані як інститут.

Поряд з цим, після ліквідації у серпні 2012 року військову прокуратуру Центрального регіону України реорганізовано у прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України.

Відтак, за сукупністю наведених встановлених фактичних обставин, з урахуванням наведених чинних законодавчих положень, суд приходить до висновку, що встановлені судом фактичні обставини справи порушують охоронювані права та інтереси позивача.

Таким чином, ураховуючи відсутність здійснення належного дослідження обставин щодо події травмування у 2011 році, подану заяву відповідачу слід розглянути по суті, оскільки позивачем до такої заяви було надано всі наявні документи, які стосуються такого травмування, зокрема, запит в/ч АЗ 120, довідка прокуратури регіону, службове посвідчення, копія паспорта, довідка пре ідентифікаційний код, виписний епікриз, копія медичної книжки, копія посвідчення про відрядження, постанова про порушення кримінальної справи, вирок суду.

При цьому, обов`язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Вирішуючи питання про застосування ст. 13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак, це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Разом з тим, сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини»).

Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Отже, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача, як правонаступника в результаті перереформування органів військової прокуратури у 2012 році, розглянути заяву позивача від 30.09.2019 (вх. від 07.10.2019 № 11333) по суті та надати довідку про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) ОСОБА_1 .

При цьому, щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача, суд зазначає, що в даному випадку пасивної поведінки зі сторони державного органу судом не встановлено, зокрема, відповідачем розглянуто заяву позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян». А відсутність такої довідки про травмування в матеріалах особової справи є наслідком протиправної поведінки попереднього реорганізованого органу прокуратури.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору при поданні цього адміністративного позову на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 293, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати Військову прокуратуру Центрального регіону України розглянути заяву позивача від 30.09.2019 (вх. від 07.10.2019 № 11333) по суті та надати довідку про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва).

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова прокуратура Центрального регіону України (вул. Болбочана Петра, 8, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ 38347014)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко