Ухвала суду № 95170909, 24.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

24 лютого 2021 р. Справа №200/131/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А.,

за участі секретаря судового засідання - Гуменної В.П.,

представниці позивача - Савченко Т.В.,

розглянувши у підготовчому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 30 травня 2014 року № 320 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства “Автокразбанк” до категорії неплатоспроможних", стягнення матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України про визнання протиправними та скасування постанови Правління Національного банку України від 30 травня 2014 року № 320 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства “Автокразбанк” до категорії неплатоспроможних", а також постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 2014 року № 537 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства “Автокразбанк”.

Перед початком підготовчого засідання, представницею позивача, через відділ документообігу та архівної роботи надано заяву про зміну позовних вимог, шляхом доповнення позовної вимоги до первісної позовної заяви та викладення прохальної частини позовної заяви у наступній редакції:

« 1. Визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 30 травня 2014 року № 320 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства “Автокразбанк” до категорії неплатоспроможних.

2. Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди».

Вказана заява відповідає приписам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а тому протокольною ухвалою суд прийняв її до розгляду.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Мотивуючи необхідність залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Національного Банку України без розгляду відповідач зазначив, що в провадженні Донецького окружного адміністративного суду знаходилась справа № 805/7246/14, в якій ідентичні сторони, а також предмет та підстави позову. Разом з тим, Національний Банк України посилається на порушення процедури, передбаченої ст.ст. 384-391 КАС України. А саме, відповідач вважає, що учасник справи у втраченому судовому провадженні, у якому не завершений судовий розгляд, має право на подачу іншого позову лише після винесення судом в рамках втраченого судового провадження ухвали про відмову в його відкритті та відповідного роз`яснення в такій ухвалі права на звернення до суду з новим позовом.

Натомість згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, в рамках провадження № 805/7246/14 ухвала про відмову у його відкритті та відповідного роз`яснення в такій ухвалі права на звернення до суду з новим позовом не виносилась. В зв`язку з чим відповідач вважає, що позовну заяву у справі № 200/131/21-а слід залишити без розгляду.

Представниця позивач заперечувала проти задоволення вказаного клопотання з огляду на те, що оскільки законодавство України чітко визначає відмову у відкритті провадження за заявою про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, а позивачу достовірно відомо, що у справі № 805/7246/14 рішення не постановлялось, то формальне звернення з такою заявою не дасть результатів та не призведе до жодних наслідків.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про залишення його без задоволення, з огляду на наступне.

Відомості, наявні в програмному забезпеченні «Діловодство спеціалізованого суду» та Єдиному державному реєстрі судових рішень України, свідчать, що в провадженні Донецького окружного адміністративного суду дійсно перебувала адміністративна справа № 805/7246/14 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство “Автокразбанк” про визнання протиправними та скасування постанови Правління Національного банку України від 30 травня 2014 року № 320 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства “Автокразбанк” до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 травня 2014 року № 40 “Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації".

У зв`язку з захопленням представниками незаконних озброєних формувань ДНР приміщення Донецького окружного адміністративного суду під час проведення антитерористичної операції, адміністративна справа № 805/7246/14, яка знаходилась на розгляді суду, втрачена.

Відповідно до ст. 388 КАС України, суд відмовляє у відкритті провадження за заявою про відновлення втраченого судового провадження у випадках: подання заяви про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду.

Отже, імперативною нормою чинного законодавства України передбачено обов`язкову відмову у відкритті провадження за заявою про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, тобто до постановлення рішення у справі.

Довід відповідача щодо відсутності в рамках судового провадження № 805/7246/14 ухвали про відмову у відкритті втраченого судового провадження та відповідного роз`яснення в такій ухвалі права на звернення до суду з новим позовом, то таке провадження не можна вважати завершеним, а отже має місце одночасне існування двох судових проваджень з тими самими сторонами з тим самим предметом і з тих самих підстав, суд вважає помилковим, з огляду на наступне.

Так, листом № 09-13/516/20 від 06.10.2020 голова Донецького окружного адміністративного суду повідомив позивачу, що матеріали адміністративної справи № 805/7246/14 знаходяться в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, б. 17, яке було захоплено невідомими особами.

Отже, суду достовірно відомо, що адміністративна справа № 805/7246/14 була втрачена.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

На переконання суду, звернення особи із заявою про відновлення втраченого судового провадження, знаючи про те, що суд зобов`язаний відмовити у відкритті провадження з відновлення через відсутність остаточного рішення суду, є проявом надмірного формалізму та позбавляє особу права на судовий захист.

Суд звертає увагу на невід`ємний зв`язок між правом на доступ до суду і принципом верховенства права в демократичному суспільстві, зауважуючи зокрема, що верховенство права не існує без можливості отримати доступ до суду, адже принцип, відповідно до якого спір характеру може бути переданий до суду, належить до числа основоположних принципів права, що повсюдно визнаються. Вказане стосується й принципу міжнародного права, який забороняє відмову в правосудді.

Крім того, на думку суду, кожна особа, що звернулась до суду має право отримати законне та обґрунтоване рішення по суті своїх вимог. Втрата матеріалів адміністративної справи не може бути підставою для порушення право особи на суд.

Враховуючи вищевикладене, з метою дотримання принципів адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що клопотання представника Національного банку України про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.

Поряд з цим, відповідачем заявлено клопотання про передачу за територіальною підсудністю цієї справи до Окружного адміністративного суду м. Києва. Вказане клопотання вмотивовано тим, що позивачем помилково подано даний адміністративний позов до Донецького окружного адміністративного суду, оскільки відповідно до частини першої статті 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи - позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Виходячи з аналізу позову, вбачається, що ОСОБА_1 просить визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України, прийняту відносно ПАТ «Автокразбанк» (місцезнаходження якого до ліквідації було в м. Кременчук, Полтавської обл.), а не по відношенню до себе. А отже, представник Національного Банку України вважає, що даний позов подано з порушенням територіальної підсудності, оскільки мав буди поданий до суду за місцезнаходженням відповідача.

Представниця позивача заперечувала проти задоволення вказаного клопотання з підстав, які виклала у письмовій заяві. Так, остання зазначає, що посилання відповідача на те, що спірна постанова не є індивідуальним актом відносно ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки територіальна підсудність визначається правовою природою оскаржуваного акту, як індивідуального, а не тим, щодо кого він постановлений - позивача чи іншої особи.

Розглядаючи вказане клопотання, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), № № 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).

При цьому, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».

У п.п. 107-109 рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» (що зазначалось вище) Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

Юрисдикційна складова права на «суд, встановлений законом» перебуває у тісному взаємозв`язку з такими процесуальними інститутами, як от: компетенція судів щодо розгляду справ, підсудність та склад суду.

За загальним правилом, якщо інше не визначено КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Тобто, якщо КАС України не визначає територіальної підсудності адміністративної справи, така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача.

Позивач вважає, що спірною постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2014 року № 320 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства “Автокразбанк” до категорії неплатоспроможних" порушені його права як власника істотної участі банку, а тому він звернувся до суду за місцем його реєстрації.

Дійсно, судом встановлено, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта позивача.

Отже, на переконання суду, Донецький окружний адміністративний суд, є «судом, встановленим законом», в розумінні ст.6 Конвенції, адже його юрисдикція поширюється на територію всієї Донецької області.

Посилання відповідача на те, що спірна постанова винесена відносно ПАТ «Автокразбанк», суд не приймає до уваги, адже на переконання позивача, вказаною постановою порушені його особисті права. Суд не вправі порушувати право особи на доступ до суду, а отже вибір підсудності за місцем реєстрації позивача жодним чином не суперечить вимогам КАС України.

Крім того, стаття 25 КАС України встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений в одному з двох і більше судів. Суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.

З огляду на вищевикладене, клопотання представника Національного банку України про передачу за територіальною підсудністю справи до Окружного адміністративного суду м. Києва підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 КАС України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках:

1) визначених пунктами 1-3, 5 ч. 2 ст. 205 цього Кодексу;

2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни позивача, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача;

3) в інших випадках, коли питання, визначені ч. 2 ст. 180 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

З урахуванням наведених нормативно-правових приписів, беручи до уваги те, що питання, які мають бути вирішені в підготовчому провадженні, не можуть бути розглянуті у даному засіданні, суд дійшов до висновку щодо необхідності відкладення підготовчого засідання.

Керуючись статтями 29, 118-123, 240, 294, 388 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Національного банку України про залишення позовної заяви без розгляду, - залишити без задоволення.

Клопотання представника Національного банку України про передачу за територіальною підсудністю справи до Окружного адміністративного суду м. Києва, - залишити без задоволення.

Відкласти підготовче засідання по адміністративній справі до 13-45 год 18.03.2021.

Повний текст ухвали складено 25.02.2021.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили негайно після її проголошення.

Суддя В.А. Голуб