Рішення № 95165219, 23.02.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 753/23099/18

Провадження № 2/752/1068/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.02.2021 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.

за участю секретаря - Воробйова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання іпотечного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2018 позивач звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до АТ «Укрсоцбанк» про визнання іпотечного договору недійсним.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28.01.2019 матеріали цивільної справи № 753/23099/18 (провадження № 2/753/2487/19) за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк» про визнання іпотечного договору недійсним направлено до Голосіївського районного суду м. Києва за підсудністю.

В червні 2019 вищезазначена цивільна справа надійшла на адресу Голосіївського районного суду м. Києва.

В обґрунтування позову позивач вказував, що 11.10.2007 ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» уклали іпотечний договір № 02-10/3461, предметом якого є передача в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором кредиту № 10-29/4387 від 11.10.2007, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності позивачу. Позивач вважає, що іпотечний договір № 2-10/3461 від 11.10.2007 укладено з порушенням ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що призвело до порушення її прав як споживача фінансових послуг.

Враховуючи наведене, позивач просить визнати іпотечний договір № 02-10/3461 від 11.10.2007, укладений між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 недійсним.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21.06.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21.10.2020 року замінено сторону відповідача у цивільній справі № 753/23099/18 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання іпотечного договору недійсним, а саме відповідача Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» на його правонаступника Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (ідентифікаційний код: 23494714; місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100). Закрито підготовче провадження та призначити справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання іпотечного договору недійсним до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, просив врахувати подано до суду заяву про збільшення позовних вимог у справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, свого представника не направив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Будь-яких заяв не надав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (ч. 2 Постанови пленуму ВСУ від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним відмовити в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 11.10.2007 ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» уклали іпотечний договір № 02-10/3461, предметом якого є передача в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором кредиту № 10-29/4387 від 11.10.2007, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.2. заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 556600,00 грн.

Вартість предмету іпотеки, який зареєстрований за № 6527, відповідно до Довідки-характеристики № 1276030, виданої 13.09.2007 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» становить 25368,22 грн.

Відповідно до свідоцтва, посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 17.10.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 14902, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з: однокімнатної квартири АДРЕСА_1 щодо якого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстрація права не проводилась, яке придбане ОСОБА_2 за 654900,01 грн, що раніше належало ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності від 13.01.1999, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Харківської районної державної адміністрації м. Києва, реєстровий номер 6527.

В силу приписів ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Положеннями ч. 2 ст. 626 ЦК України встановлено, що договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України).

Проте, аналіз норми ч. 4 ст. 42 Конституції України, надає підстави для висновку, що участь у договорі споживача як слабшої сторони, підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, яка звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями ст. 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюється дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовується положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, на зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витрат за договором, крім відсоткової ставки.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02.12.2015 у справі № 6-1341цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Разом з тим, позивач, пред`явивши позов про визнання недійсним договору виклав обставини і посилання на наведені правові норми, не надавши належних та допустимих доказів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Як роз`яснено у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 за № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами на підтвердження позовних вимог, що призвело порушення її прав як споживача фінансових послуг, тому правових підстав для визнання договору недійсним суд не вбачає.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, у зв`язку ухваленням судом рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання іпотечного договору недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва у строки, встановлені статтею 354 ЦПК України.

Суддя: Ю.Ю. Мазур