Постанова № 9515880, 13.05.2010, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2010 року Справа № 7/243-09

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді Науменка І.М. –доповідача

суддів: Білецької Л.М., Джихур О.В.,

при секретарі судового засідання: Колесник Д.А.,

від позивача: Герасименко О.С., довіреність №2255 від 21.12.09, представник;

від відповідача представник у судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “АМО”, м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2010р. у справі №7/243-09

за позовом публічного акціонерного товариства “Місто Банк”, м.Одеса,

в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного

товариства “Місто Банк”, м.Дніпропетровськ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “АМО”,

м.Дніпропетровськ

про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості

за кредитним договором в сумі 2 437 553,10 грн.,

що еквівалентно 218 611,55 Євро.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2010р. (суддя Коваль Л.А.) у справі №7/243-09 позовні вимоги публічного акціонерного товариства “Місто Банк” задоволено частково.

Розірвано кредитний договір №29/Ю від 11.10.2007р., укладений між комерційним банком товариством з обмеженою відповідальністю “Місто Банк”, м.Одеса, в особі Дніпропетровської філії комерційного банку товариства з обмеженою відповідальністю “Місто Банк” та товариством з обмеженою відповідальністю “АМО”, м.Дніпропетровськ.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “АМО”, м.Дніпропетровськ, на користь публічного акціонерного товариства “Місто Банк”, м.Одеса, в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства “Місто Банк”, 2 373 709,42 грн., що станом на 02.02.2010р. еквівалентно 212 885,74 Євро.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “АМО”, м.Дніпропетровськ, на користь публічного акціонерного товариства “Місто Банк”, м.Одеса, в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства “Місто Банк”, 23 822,09 грн. державного мита та 229,82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з даним рішенням, скаржник звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій називає дане рішення таким, що прийнято за умов неповного з’ясування важливих для вирішення спору обставин, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи, 11.10.2007р. між сторонами був укладений кредитний договір №29/Ю, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 23.06.2008р., банк /позивач/ зобов’язався надати позичальникові /відповідач/ кредит у сумі 249 600, 00 Євро на період з 23.06.2008р. по 11.10.2010р. та кінцевим строком погашення 11.10.2010р. зі сплатою 15,5% відсотків річних.

Позичальник /відповідач/, в свою чергу, зобов’язався повернути банку одержаний кредит та своєчасно сплачувати нараховані за кредитом відсотки. (п.6.1. кредитного договору).

Згідно п.10.5 договору, строк дії останнього встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позичальником всієї наявної заборгованості за кредитним договором, у тому числі за кредитом, нарахованими відсотками за користування наданим кредитом, штрафних санкцій, тощо.

Порядок погашення кредитної заборгованості визначений, зокрема, п.3.4. договору та має відбуватись згідно графіку погашення кредиту до 30 числа поточного місяця з остаточним погашенням не пізніше 11.10.2010р.

Також, відповідно до п.7.1., п. 7.4. кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків по кредиту та належного виконання інших його зобов'язань за договором. У разі недотримання позичальником умов кредитного договору, банк має право розірвати даний договір і достроково стягнути кредит, нараховані відсотки, штрафні санкції (якщо вони мають місце), тощо, зазначені у договорі.

Отже, позивач свої зобов’язання за кредитним договором №29/Ю від 11.10.2007р. виконав належним чином, адже наявним у матеріалах справи меморіальним ордером №1201 від 12.10.2007р. підтверджується отримання відповідачем кредитних коштів на підставі зазначеного вище кредитного договору у сумі 249 600, 00 Євро.

Натомість, відповідач зобов’язання зі своєчасного погашення кредиту та відсотків за його користуванням належним чином не виконав, з огляду на що, 22.05.2009р. банк звернувся до нього з повідомленням за вих.№683-5 про порушення виконання кредитного зобов’язання.

Зокрема, у зазначеному повідомленні банк вимагав погашення позичальником у 30-денний термін з моменту вручення повідомлення /22.05.2010р./ погасити існуючу прострочену заборгованість у сумі 49 038, 98 Євро, тобто, поточні зобов'язання (кредит та проценти), згідно графіку, а також, нараховану пеню.

Таким чином, згідно наданому банком обґрунтованому розрахунку, сума заборгованості відповідача перед позивачем за зазначеним вище кредитним договором на дату звернення із позовом склала: 166 400,04 Євро /заборгованість за кредитом/, 35 654,57 Євро /заборгованість по відсотках/.

Окрім того, за неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, згідно п.9.2 договору, позивач вимагає сплати останнім штрафних санкцій у вигляді пені за порушення строків слати кредиту за період з 01.12.2008р. по 03.02.2010р. у розмірі 148 323,85 грн. та пені за порушення сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 36 288,63 грн. за період з 01.03.2009р. по 03.02.2010р.

Однак, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Між тим позивачем положення вищевказаної статті при розрахунках штрафних санкцій застосовані не були, з огляду на що, господарським судом першої інстанції цілком правомірно задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені за час прострочення погашення кредиту з 04.08.2009р. по 03.02.2010р. у розмірі лише 92 929, 20 грн., а також, 27 839,60 грн. за час прострочення сплати відсотків за кредитом за період з 04.08.2009р. по 03.02.2010р.

Слід також зазначити, що жодних доказів погашення заявленої позивачем кредитної заборгованості, у відповідності до вимог ст.ст.22, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідач суду не надав, доводи позивача не спростував. В свою чергу, викладені в апеляційній скарзі заперечення в ході апеляційного провадження свого підтвердження не знайшли, виявились безпідставними та необґрунтованими.

Зокрема, відсутнє документальне підтвердження заперечень відповідача щодо передачі ним позивачеві майнових прав за договором №29/Ю-П-З-2 від 11.10.2007р. в якості погашення кредитної заборгованості, більш того, законодавець, у разі незадоволення позивачем своїх вимог за рахунок заставлених майнових прав, жодним чином не позбавляє останнього права вимагати їх задоволення шляхом звернення до суду на підставі кредитного договору.

Такими, що не заслуговують на увагу колегія суддів вважає також твердження відповідача стосовно розірвання укладеного між сторонами кредитного договору з 22.06.2009р., оскільки письмова згода відповідача, як того вимагає чинне законодавство України, на його розірвання в матеріалах справи відсутня, частина ж 4 ст.188 Господарського кодексу України, у разі недосягненнями сторонами згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк, містить право звернення зацікавленої сторони задля вирішення даного спору до суду.

Голослівними виявились й заперечення скаржника щодо невірного визначення судом суми грошових коштів, що підлягає до стягнення, враховуючи ненадання останнім іншого розрахунку в обґрунтування вищевикладеного.

Що ж до зауважень скаржника стосовно неправомірної відмови суду у зменшенні суми штрафних санкцій, що підлягають до сплати відповідачем, судова колегія вважає за доцільне зауважити наступне:

дійсно, відповідно до ст.233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Проте, колегія суддів повністю відхиляє як такі, що не відповідають дійсності, твердження скаржника щодо неспричинення банку /позивач/ жодних збитків неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору та, в свою чергу, вважає за потрібне наголосити, що зменшення належних до сплати штрафних санкцій є виключно правом господарського суду, а не його обов’язком, яке суд використовує за власним переконанням, з огляду на обставини конкретної справи.

Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, апеляційна інстанція погоджується із думкою господарського суду Дніпропетровської області щодо визнання позовних вимог доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Окрім того, згідно ст.66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Зокрема, за ч.1 ст.67 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення позову здійснюється шляхом накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, тощо.

Отже, зважаючи на надані позивачем докази, як-то, заява кредитора до ліквідаційної комісії /а.с.126/ на підтвердження намірів боржника ліквідуватись, що безумовно, утруднить або взагалі унеможливить в подальшому виконання рішення суду, апеляційна інстанція вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає наявні в апеляційній скарзі заперечення відповідача безпідставними та необґрунтованими, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2010р. у справі №7/243-09 таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому, підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2010р. у справі №7/243-09 –залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “АМО”, м.Дніпропетровськ, –без задоволення.

Вжити заходи до забезпечення позову шляхом заборони Управлінню з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпропетровської міської ради та усім його державним реєстраторам вносити будь-які зміни до Єдиного державного реєстру реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про товариство з обмеженою відповідальністю “АМО” (код ЄДРПОУ 32998860, місцезнаходження: 49000, м.Дніпропетровськ, вул.Телевізійна, 12 кв.50) та робити запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Накласти арешт в межах суми позову на грошові кошти на всіх виявлених органами державної виконавчої служби при виконанні рішення суду поточних та депозитних рахунках, відкритих в банківських установах товариством з обмеженою відповідальністю “АМО” (код ЄДРПОУ 32998860).

          Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя                                         Л.М. Білецька

Суддя О.В. Джихур

Дата підписання повного тексту 17.05.2010р.