Рішення № 95156912, 20.10.2020, Каховський міськрайонний суд Херсонської області

Справа № 658/571/19

(провадження № 2/658/82/20)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року м.Каховка

Каховський міськрайонний суд Херсонської області у складі:

головуючого – судді Подіновської Г.В.,

за участю: секретарів - Берднікової С.В., Марчук В.І., Півкач Д.М., Яковлєвої А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Каховці Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет позову: ОСОБА_5 , Відділ державної реєстрації Каховської міської ради Херсонської області, про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя і його поділ та про визнання незаконним рішення,

встановив:

13 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати об`єктом права спільної сумісної власності житловий будинок номер АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку «А», загальною площею 72,0 кв.м. у тому числі житловою площею 50,3 кв.м., та з господарських і побутових будівель та споруд, а саме: прибудова «а1», ганок з козирком «а2», погріб з шийкою «В», сарай «Г», гараж «К», навіс «Л», сарай «М», сарай «Н», гараж «О», сарай «П», навіс «Р», душ «С», сарай «Т», вбиральня «У», споруди №1,2,5-7, № І, 3, 4, який збудований на земельній ділянці площею 1326,00 кв.м., та визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного будинку, який в цілому належить на праві власності ОСОБА_3 , а також визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Каховського міськрайонного управління юстиції в Херсонській області №16471232 від 14.10.2014 року; реєстрацію речового права (номер запису в реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 7329315) на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 ; свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 серії СТА 040657 від 14.10.2014 року на ім`я ОСОБА_3 ..

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з 15.02.2003 року по 13.04.2018 року вона з ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей. У період з 2012 по 2014 роки сім`я проживала без реєстрації в орендованому будинку АДРЕСА_2 . Прав власності на вказаний будинок ні позивач, ні відповідач не набували. З метою благоустрою орендованого житла сторони за спільні кошти, отриманні від ведення спільного підсобного господарства, здійснили капітальний ремонт вказаного будинку, проте частина коштів для здійснення ремонту в сумі 2000 дол.США була позичена позивачкою у її матері ОСОБА_6 , тому позивачка вважає ці кошти її особистою приватною власністю, використаною на поліпшення житла, у якому проживало подружжя.

Після 2014 року за попередньою домовленістю з матір`ю відповідача – третьою особою ОСОБА_5 , яка в період з 2011 по 2015 роки рахувалася як господарка будинку АДРЕСА_1 , позивач з родиною переселилася у вказаний будинок, а право власності на будинок АДРЕСА_3 році було оформлене на ОСОБА_5 .

У 2018 році позивачка дізналася, що рішенням державного реєстратора №164712232 від 14.10.2014 року право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за відповідачем.

Позивачка вважає, що оскільки у період з 2012 по 2014 роки сторони вели спільне господарство та робили капітальний ремонт, в тому числі за власні кошти позивача, будинку АДРЕСА_2 , який на даний час належить матері позивача, а з 2014 по 2018 роки як сім`я створювали належні умови для проживання, ведення господарства, виховання дітей у житловому будинку АДРЕСА_1 , вказаний будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу у відповідності до СК України, а державна реєстрація права власності на вказане майно на відповідача та видача свідоцтва про право власності здійснені без достатніх правових підстав та підлягають скасуванню.

У зв`язку з тим, що права позивачки порушені, а іншими засобами вирішити спір неможливо, вимушена звернутися до суду для захисту своїх законних прав та інтересів.

У судовому засіданні позивачка та її представник – адвокат Черноморченко М.М. позовні вимоги підтримали з підстав, наведених в позові, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та його представник – адвокат Ярова С.В., заперечували проти задоволення позову з підстав, наведених у письмовому відзиві на позовну заяву, свою позицію обґрунтували тим, що спірний будинок АДРЕСА_1 не входить до складу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а факт реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачем не порушує прав та законних інтересів позивачки, тому просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа – ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась судом належним чином, письмові пояснення не подавала.

Представник третьої особи Відділу державної реєстрації Каховської міської ради Херсонської області в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій вказав, що при розгляді справи покладається на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засідані встановлено, що 15 лютого 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено шлюб, про що Тавричанською сільською радою Каховського району Херсонської області складено актовий запис за №4. Після укладання шлюбу прізвище позивачки змінене на ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.9).

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 13 квітня 2018 року у справі №658/304/18, шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 14.05.2018р.(а.с.31).

Згідно копії акту від 10.12.1973 року, складеного у складі директора радгоспу «Асканійський» Найдьонової В.А., голови профкому Олійник В.І., голови сільської ради Пестрецова Л.І. за участю голови родини переселенців ОСОБА_9 (батька позивача), який прибув у відповідності до переселенського квитка № НОМЕР_2 на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР «Про пільги по переселенню» № 364 від 31.03.1973р., переселенцю ОСОБА_9 передано житловий будинок та надвірні споруди, побудований в селі Тавричанка в 1972 році розміром 45 м.кв. при якому малися надвірні будівлі – сарай 2х3, вартістю 2500 рублів (а.с.61).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 від 16.05.2003 року (а.с.62).

Виходячи з характеристик будівель та споруд, визначених в технічному паспорті станом на 30.09.2014р. (інвентаризаційна справа № 196), спірний житловий будинок «А» побудовано в 1972 році, що узгоджується з вищезазначеним актом від 10.12.1973р., інші будівлі та споруди, а саме: прибудова «а», ганок з козирком «а2», погріб з шийкою «В», сарай «Г», гараж «К», навіс «Л», сарай «М», сарай «Н», гараж «О», сарай «П», навіс «Р», душ «С», сарай «Т», вбиральня «У», огорожа №1,2,5-7 та споруди № І, 3, 4 побудовано до 05.08.1992 року, про що в технічному паспорті міститься відповідна примітка (а.с.28).

З відомостей погосподарського обліку по домогосподарству АДРЕСА_1 за період з 1972 року по 2018 рік, підтверджених листом за підписом сільського голови ОСОБА_10 за вих.№04-09-749/0/18/700-04.03 від 08.10.2018р. вбачається, що головою господарства до 10.05.2003 року був ОСОБА_9 , разом із ним проживали та були зареєстровані: дружина – ОСОБА_5 (знята з реєстрації в 2015 році), донька – ОСОБА_11 (знята з реєстрації в 1987 році), донька – ОСОБА_12 (знята з реєстрації в 1995 році), син – ОСОБА_3 .. Станом на 2020 рік згідно по господарського обліку в будинку зареєстровані – господар ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_13 , донька ОСОБА_3 (а.с.18-19).

Згідно стор.12-13 паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Каховським РВ УМВС України в Херсонській області 04 серпня 2003 року, ОСОБА_1 була зареєстрована в с. Дудчани Каховського району Херсонської області з 11.05.2004р. по 27.12.2014р., з 27.12.2014 року позивачка, як член сім`ї власника, зареєстрована за адресою: буд. АДРЕСА_1 (а.с.34).

Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_1 , складного комісією у складі сільського голови Тавричанської сільської ради Ю.А. Гречки, начальника відділу праці та соціального захисту населення М.К. Петренко, депутата сільської ради Л.Ф. Кіло 22.08.2018 року також підтверджено, що станом на момент складання акту позивачка разом з відповідачем та спільними дітьми зареєстрована та проживає за адресою спірного будинку, що не суперечить довідці щодо місця проживання за №1169 виданої сільським головою Тавричанської сільської ради 08.08.2018р. (а.с.16, 14).

Згідно довідки вих.№22 від 09.01.2019р. за підписом сільського голови Тавричанської сільської ради Гречка Ю.А. ОСОБА_1 проживала без реєстрації місця проживання в АДРЕСА_2 з 2012 по 2014 р.р. і до складу її сім`ї входили: чоловік ОСОБА_3 , син ОСОБА_13 , донька ОСОБА_3 (а.с.12).

Згідно договору купівлі-продажу від 25.12.2014 року серії НАК 514358, посвідченого приватним нотаріусом Каховського районного нотаріального округу Херсонської області Тоткало О.А. та зареєстрованого в реєстрі за №1814 ОСОБА_14 , від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_15 , передав, а ОСОБА_5 прийняла у власність 42/100 частки житлового будинку номер АДРЕСА_2 , загальною площею 58,1 кв.м., розташованого на земельній ділянці 0,0705 га за ціною 3389,26 грн.(а.с. 63-64).

Пунктом 1.4. вказаного договору купівлі-продажу передбачено, що на момент відчуження частки будинку прав третіх осіб як в межах так і за межами України щодо відчужуваної частки будинку немає, відносно вказаного майна не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування іншими особами (в т.ч. за договорами оренди, найму тощо).

Згідно розписки від 14 липня 2011 року ОСОБА_6 передала у борг ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 2000,00 доларів США на здійснення капітального ремонту житлового будинку по АДРЕСА_2 , строком на п`ять років. Вказана розписка підписана позикодавцем ОСОБА_6 , позичальником ОСОБА_1 та засвідчена свідками ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , про що свідчать їх підписи (а.с.13).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.10.2014 року житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 72 кв.м., житловою площею 50,3 кв.м. на праві приватної власності належить ОСОБА_3 (а.с.32).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 28086254, сформованого 14.10.2014 року вбачається, що підставою внесення запису про право власності на будинок номер АДРЕСА_1 є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 16471232 від 14.10.2014 року (а.с.31).

Допитана в ході судового розгляду свідок ОСОБА_17 пояснила, що вона особисто бачила як ОСОБА_6 передавала кошти ОСОБА_1 в сумі 2000,00 доларів США на ремонт півбудинку по АДРЕСА_2 , який потім сторони по справі придбали у власність. Передача грошей відбувалась вдома у позикодавця, відповідача в цей час не було, документу ніякого щодо передачі коштів не складали.

Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні пояснила, що сторони за спільні кошти робили ремонт в будинку по АДРЕСА_2 , проте сам ремонт вона не бачила. Також свідок повідомила, що власником зазначеного будинку зараз є мати відповідача ОСОБА_5 .

Свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які є сусідами сторін по справі, повідомили, що сім`я ОСОБА_8 після одруження проживала разом з батьками відповідача в будинку АДРЕСА_1 , потім переїхали в будинок по АДРЕСА_2 , в якому робили ремонт за рахунок того, що тримали корів, птицю, здавали молоко, мали підсобне господарство. Свідкам відомо, що будинок по АДРЕСА_1 оформлено на відповідача, а будинок по АДРЕСА_2 – на його матір.

Відповідно до статей 60, 61 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено порядок проведення державної реєстрації прав.

Згідно ч.1, ч.3 ст.19 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону № 1253-VІІ від 06.08.2014р. (що діяла на момент реєстрації права власності), державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Для здійснення державної реєстрації прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, проведення технічної інвентаризації не потребується. Документом, що замінює технічний паспорт у разі його відсутності, є виписка з по господарської книги, яка надається виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган не створений, - сільським головою) або відповідною архівною установою.

Державна реєстрація прав власності, з подальшою видачею свідоцтва про право власності, на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, щодо яких раніше не здійснювалась державна реєстрація прав власності, для осіб, за якими закріплені особові рахунки в погосподарських книгах відповідних сільських рад, здійснюється на підставі поданої заяви та виписки із зазначених книг, наданої виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган не створений, - сільським головою) або відповідною архівною установою, а також інших документів, визначених у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У частині першій статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Як вбачається з рішення державного реєстратора реєстраційної служби Каховського міськрайонного управління юстиції в Херсонській області №16471232 від 14.10.2014р. та копій матеріалів реєстраційної справи, реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 проведена на підставі заяви ОСОБА_3 та інших поданих документів, передбачених законодавством (а.с.83-97).

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у ряді рішень зазначав, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Отже, умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна.

Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин, зокрема, мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості, крім того, збільшення вартості майна має бути пов`язане із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами.

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №214/6174/15-ц.

Суд вважає доведеним той факт, що спірний житловий будинок номер АДРЕСА_1 не є об`єктом права спільної сумісної власності, через те, що не був набутий сторонами у період шлюбу, зокрема з належних та допустимих доказів вбачається, що будинок наданий ОСОБА_9 (батьку відповідача) в 1973 році, а закінчений будівництвом спірний будинок в строк до 05.08.1992р., тобто до моменту вступу сторін у шлюб.

Доказів того, що позивачка приймала участь в будівництві спірного будинку до 05 серпня 1992 року суду не надано, а відтак суд вважає що у ОСОБА_1 відсутнє право вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора від 14.10.2014 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок та як похідної визнання недійсною самої реєстрації права власності на спірний будинок та свідоцтва про право власності серії НОМЕР_5 від 14.10.2014 року, виданого на ім`я відповідача.

Суд вважає, що рішення державного реєстратора не впливає на майнові права та обов`язки позивачки, через те, що вона не являється потенційним набувачем права власності на будинок, оскільки на час закінчення будівництва будинку вона не перебувала в шлюбі з відповідачем, не була членом сім`ї титульного володільця будинку, не проживала та не була зареєстрована в будинку на час закінчення будівництвом та не є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_9 .

Таким чином, вимоги позивачки щодо визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора від 14.10.2014 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , визнання недійсною самої реєстрації права власності на спірний будинок та свідоцтва про право власності серії НОМЕР_5 від 14.10.2014 року, виданого на ім`я відповідача ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивачка мала довести та надати відповідні докази, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Суд не бере до уваги розписку від 14.07.2011 року, складену ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про отримання останньою у борг грошових коштів у сумі 2000,00 доларів США, так як наданий суду доказ не стосується предмету доказування - факту виникнення права спільної сумісної власності сторін саме на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Доводи позивачки щодо внесення її особистих майнових та фізичних затрат в здійснення поліпшення майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_2 , в результаті чого остання вважає, що у неї виникло право власності на інший об`єкт нерухомого майна, судом також до уваги не приймаються, оскільки доказів, які б належним чином підтверджували право користування або право власності сторін на будинок АДРЕСА_2 період з 2012 по 2014 роки не надано, також не надано й доказів на підтвердження витрат на проведення капітального ремонту вказаного будинку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством не передбачений правовий механізм визнання майна (в даному випадку буд. АДРЕСА_1 ) об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за рахунок здійснення збільшення вартості іншого (чужого) майна, яке не належало на праві особистої власності будь-кому з подружжя.

Враховуючи, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у збільшення вартості спірного будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання цього будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, підстави для визнання буд. АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачкою права власності на Ѕ частину вказаного домоволодіння відсутні.

На підставі ст.ст. 57, 60, 61, 62, 63, 66, 67, 68,70 СК України, керуючись ст.ст. 6-15, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ОСОБА_3 ( місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 ), треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет позову: ОСОБА_5 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_8 ), Відділ державної реєстрації Каховської міської ради Херсонської області (місцезнаходження: вул.. В.Куликовська, буд. 103, м. Каховка Херсонської області, 74800, ЄДРПОУ 26433050) про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя і його поділ та про визнання незаконним рішення – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Херсонського апеляційного суду через Каховський міськрайонний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Г. В. Подіновська