Рішення № 9514937, 12.05.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" травня 2010 р.Справа № 8/29-457           Господарський суд Тернопільської області

          у складі судді Гирили І.М.

Розглянув матеріали справи:

за позовом: Прокурора Підволочиського району, вул. Залізнична, 1, смт. Підволочиськ Тернопільської області в інтересах держави, в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, вул. Червоноармійська, 13/212, м. Київ

до відповідача: Фермерського господарства "Княжина", с. Староміщина Підволочиського району Тернопільської області

про: cтягнення заборгованості в сумі 39 569,21грн.

За участю представників сторін від:

Прокуратури: Марцун А. А. – прокурора відділу захисту майнових, інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури області, посвідчення № 61

Позивача: Барана В. С. –головного спеціаліста юриста, довіреність № 35 від 28.04.2010 р.

Відповідача: не з`явився.

В судовому засіданні прокурору та представнику позивача роз’яснено процесуальні права та обов’язки, передбачені ст. ст. 20, 29, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутністю відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи:

Прокурор Підволочиського району звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави, в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, м. Київ, надалі позивач, до Фермерського господарства "Княжина", с. Староміщина Підволочиського району Тернопільської області, надалі відповідач, про стягнення (з врахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 28.04.2010р.) 39 569грн. 21 коп. заборгованості за договором про надання фінансової підтримки фермерському господарству, з яких: 30 000грн. - сума неповернутої фінансової допомоги, 784грн. - пеня, 7 540 грн. –інфляційні нарахування та 1 245,21грн. -3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за договором № 26 від 09.06.2006 р. про надання фінансової підтримки фермерському господарству, а саме не в повному обсязі повернув позивачу частину коштів фінансової підтримки на поворотній основі, строк повернення яких настав 01.10.2009 року, внаслідок чого його заборгованість, станом на час звернення з позовом до суду, становить 30 000 грн., на яку у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства нараховано 784 грн. пені (п.5.2 Договору), 7 540 грн. –інфляційних нарахувань та 1245,21грн. - 3% річних (ст. 625 ЦК України). Відтак, просить стягнути заборгованість в загальній сумі 39 569,21грн.

В підтвердження викладеного надано: договір № 26 від 09.06.2006 р. про надання фінансової підтримки фермерському господарству, розрахунок суми заборгованості, платіжне доручення № 184 від 19.06.2006 р., листи № 53-4/60 від 30.01.2008 р., № 53-4/189 від 19.03.2008 р., № 53/4-373 від 25.07.2008 р., № 53-4/421 від 03.09.2008 р., а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Розгляд справи, призначений вперше на 10:40 год. 14.04.2010р., в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено до 11:20 год. 28.04.2010р., та, відповідно до 12:40 год. 12.05.2010р. у зв’язку із неявкою в судові засідання представника відповідача та неподання ним витребовуваних судом документів.

Представник позивача та прокурор в судове засідання прибули, позовні вимоги (з врахуванням уточнення (зменшення) позовних вимог від 28.04.2010р.) підтримали в повному обсязі.

Відповідач на розгляд справи не прибув, відзиву на позов не надав, хоча про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень –ухвал суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи.

Разом з тим, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов’язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, думку представника прокурора, оцінивши представлені докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:

Згідно вимог ст. 121 Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», ст. 29 Господарського процесуального кодексу України на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом. Прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. В силу ст. ст.20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру»при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб при наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Враховуючи, що Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції з реалізації державної політики з підтримки селянських (фермерських) господарств, майно Фонду є Державною власністю, видатки на забезпечення функціонування фонду регіональних відділень здійснюються за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету, а неповернення наданих господарствам фінансових допомог завдає шкоди інтересам держави, прокурор правомірно звернувся до суду з даним позовом.

09 червня 2006 року між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств (позивачем по справі) та Фермерським господарством “Княжина” (відповідачем по справі) укладено договір №26 про надання фінансової підтримки фермерському господарству, за умовами якого позивач зобов'язався надати фінансову підтримку на поворотній основі відповідачу в сумі 40 000 грн., а відповідач взяв на себе зобов'язання використати її за цільовим призначенням та повернути фінансову підтримку у визначений даним договором строк (розділ 1).

П.п.3.4.2. п.3.4. розділу 3 даного договору фермерське господарство зобов'язувалось повернути кошти Українському державному Фонду підтримки фермерських господарств згідно з графіком: до 01 жовтня 2007 року в сумі 10 000,00 грн.; до 01 жовтня 2008 року в сумі 10 000,00грн.; до 01 жовтня 2009 року в сумі 10 000,00 грн.; до 01 жовтня 2010р. в сумі 10 000,00грн.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов’язання, які за своєю правовою природою мають ознаки договору позики, згідно якого в силу ст. 1046 ЦК України, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідності до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.ст. 509, 525, 526 Цивільного кодексу України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання, або одностороння зміна його умов не допускається.

Як стверджує прокурор та вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов’язання згідно договору про надання фінансової підтримки №26 від 09.06.2006р. щодо надання фінансової підтримки відповідачу в сумі 40 000,00грн. виконав, про що свідчить платіжне доручення №184 від 19.06.2006р. на суму 40 000 грн., належним чином засвідчена копія якого знаходяться в матеріалах справи.

Однак, відповідач, в порушення умов договору №26 від 09.06.06р. (п.п.3.4.2) та вимог чинного законодавства, зобов’язання щодо повернення наданої допомоги, строк виконання якого настав 01.10.2009 року, в сумі 30 000грн., не виконав.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач неодноразово звертався до фермерського господарства з листами, в яких просив погасити заборгованість перед фондом та повернути отримані кошти, однак дані листи залишені останнім без відповіді та задоволення.

Відтак, станом на день заявлення позову та розгляду справи в заборгованість ФГ "Княжина" перед позивачем становить 30 000грн.

Відповідач на розгляд справи не прибув, не заперечив належними та допустимими доказами доводів позивача, як і не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили про виконання умов договору №26 від 09.06.2006р., зокрема щодо повернення частини коштів фінансової підтримки, строк сплати яких настав по 01.10.2009 року, включно.

За даних обставин, враховуючи, що факт надання відповідачу фінансової допомоги в сумі 40 000грн. підтверджено матеріалами справи, що відповідач без поважних причин на розгляд справи не прибув, не надав належним доказів своєчасного повернення отриманої фінансової допомоги, вимоги прокурора щодо стягнення з Фермерського господарства "Княжина", с. Староміщина Підволочиського району Тернопільської області 30 000,00грн. неповернутої фінансової допомоги, підлягають до задоволення як правомірно заявлені, документально підтверджені та не спростовані відповідачем.

Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 5.2. договору сторони визначили, що за несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки (допомоги) фермерське господарство сплачує Укрдержфонду пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення. Згідно поданого розрахунку відповідачу нараховано 784 грн. пені.

Судом проведено перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені, згідно якого правомірними та такими, що підлягають до задоволення є вимоги щодо стягнення пені в сумі 480,68грн..

Позов в частині стягнення 3,32грн. пені задоволенню не підлягає, оскільки в цій сумі пеня нарахована безпідставно (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).

Окрім того, ч.1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

На підставі даної статті, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 7 540 грн. –інфляційних нарахувань та 1 245 грн. 21 коп. -3% річних.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок, враховуючи приписи чинного законодавства, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7 540 грн. –інфляційних нарахувань обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають до задоволення в заявленій сумі.

Вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають до задоволення частково, в сумі 1242,54грн. В задоволенні вимог щодо стягнення 2,67грн. 3% річних задоволенню не підлягають, оскільки заявлені безпідставно (розрахунок проведений судом знаходиться матеріалах справи).

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Витрати по сплаті державного мита в сумі 395,63 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235,96 грн. згідно ст.ст. 44- 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44-49, 75,77, 78, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Фермерського господарства "Княжина", с. Староміщина Підволочиського району Тернопільської області (ідентифікаційний код 32146823) на користь Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, вул. Червоноармійська, 13/212, м. Київ (ідентифікаційний код 20029342):

- 30 000грн. заборгованості;

- 780 грн. 68 коп. пені;

- 1 242 грн. 54 коп. 3% річних;

- 7 540 грн. інфляційних нарахувань.

3.          Стягнути з Фермерського господарства "Княжина", с. Староміщина Підволочиського району Тернопільської області (ідентифікаційний код 32146823) в дохід Державного бюджету України на р/р 31111095700002 у ГУДК України у Тернопільській області, МФО 838012, ЄДРПОУ 23588119, одержувач УДК у м. Тернополі - 395 грн. 63 коп. державного мита.

4.          Стягнути з Фермерського господарства "Княжина", с. Староміщина Підволочиського району Тернопільської області (ідентифікаційний код 32146823) в дохід Державного бюджету України на р/р 31214259700002 у ГУДК України у Тернопільській області, МФО 838012, ЄДРПОУ 23588119, одержувач УДК у м. Тернополі - 235 грн. 96 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 грн. 32 коп. пені та 2 грн. 67 коп. 3% річних відмовити.

6.          Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

7.          Накази видати стягувачам після набрання судовим рішенням законної сили.

Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання –17.05.2010р.), через місцевий господарський суд.

Суддя