Рішення № 95140376, 24.02.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1328/20

провадження 2/201/350/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії аграрних наук України, Державної установи Інститут зернових культур Національної академії аграрних наук України і Дослідного господарства «Дніпро» Державної установи Інститут зернових культур Національної академії аграрних наук України, треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіна Вікторія Віталіївна і ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, скасування наказу про призначення, поновлення на роботі, стягнення зарплати за час вимушеного прогулу і скасування змін до державного реєстру,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07 лютого 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідачів Національної академії аграрних наук України (НААНУ), Державної установи Інститут зернових культур НААН України і Дослідного господарства «Дніпро» Державної установи Інститут зернових культур НААН України про скасування наказу про звільнення, скасування наказу про призначення, поновлення на роботі, стягнення зарплати за час вимушеного прогулу і скасування змін до державного реєстру, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилалися на те, що наказом Національної академії аграрних наук України № 22-к від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з посади директора з 30 січня 2020 року у зв`язку з погіршенням показників фінансово-господарської діяльності ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН, зокрема, іcтотного відхилення фактичного показника планового, суттєвого зменшення поголів`я основних свиноматок, зменшення обсягу реалізації вирощеної живої ваги, збільшення кредиторської заборгованості за 2019 рік, а також керуючись ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року у справі №175/4545/19 за звинуваченням ОСОБА_1 . При цьому наказом НААН України № 24-к від 29 січня 2020 року виконуючим обов`язки директора ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН було призначено ОСОБА_2 .. Позивач вважає, що звільнення ОСОБА_1 було проведене з грубим порушенням чинного законодавства, накази про звільнення та про встановлення особи виконуючого особи виконуючого директора були винесенні незаконно та підлягають скасуванню.

Зокрема, позивачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року в справі № 175/4545/19. Крім того, вказана ухвала не є процесуальним документом, яким може бути вирішено обвинувачення по суті, досліджено докази, встановлено обставини справи тощо. Крім того, між ОСОБА_1 та ДУ Інститут сільського господарства степової зони НААН України було укладено контракт 22 січня 2013 року строком до 31 грудня 2015 року, термін дії якого продовжувався додатковими угодами до 31 грудня 2021 року. Позивач вважає, що його звільнення і припинення дії контракту відбулось без порушення ним умов Контракту.

У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених в контракті, але не передбачених чинним законодавством, згідно п. 21 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 19 березня 1994 року, та п.п.16,17 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» звільнення проводиться за п. 8 ст. 36 КЗпП України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

Також позивач посилається на порушення роботодавцем ст. 47, 116 КЗпП України - обов`язку видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок у встановлені законом строки; наполягає на тому, що роботодавець не повідомляв його про звільнення, станом на 04 лютого 2020 року ОСОБА_1 не був звільнений, внаслідок чого наказ про його звільнення від 29 січня 2020 року, а також наказ НААН України № 24-к від 29 січня 2020 року про призначення на посаду виконуючого обов`язки директора ОСОБА_3 , підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі.

Крім визнання незаконним звільнення та поновлення на посаді позивача, для відновлення його прав необхідним є скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31 січня 2020 року №1203107002900045 та додаткової угоди до контракту.

Отже, позивач вважає вказаний наказ незаконним, оскільки не було правових підстав для його винесення, так як він працював законно і сумлінно, без порушень трудового законодавства; укладений з ним контракт фактично був безстроковим трудовим договором, даний наказ про звільнення порушує його права та законні інтереси. Звільнення позивача з роботи, на його думку, підлягає визнанню судом незаконним і не може вважатися таким, що відбулося з дотриманням норм Кодексу законів про працю України. Позивач вважає своє звільнення з роботи незаконними, та такими, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку звільнення робітника, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому його так звільнено, відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просив визнати незаконним таке звільнення, скасувати вказаний наказ і поновити його на роботі, скасувати призначення і запис до реєстру, стягнути зарплату за час вимушеного прогулу і витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представники відповідачів НААН України, ДУ Інститут зернових культур НААН України і ДГ «Дніпро» Державної установи Інститут зернових культур НААН України наданим відзивом на позов, позовні вимоги не визнали, позовні вимоги вважають безпідставними та не можливими до задоволення, не заперечували проти розгляду справи без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних відповідачів згідно ст. 223 ЦПК України.

Треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіна В.В. і ОСОБА_2 та/або їх представники судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, в зверненні до суду позовні вимоги вважають безпідставними та не можливими до задоволення, не заперечували проти розгляду справи без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних третіх осіб.

З`ясувавши думку сторін, третіх осіб, дослідивши добуті та надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обгрунтованою і не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Погодження керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначено Порядком погодження з Головою Ради міністрів Автономної республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818. Цим Порядком № 818 передбачено, що повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом із карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 14 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи. У разі, коли протягом 14 днів повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації не надіслані, пропозиція вважається погодженою.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно наказом НААН України № 22-к від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з посади директора з 30 січня 2020 року у зв`язку з погіршенням показників фінансово-господарської діяльності ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН, зокрема, іcтотного відхилення фактичного показника планового, суттєвого зменшення поголів`я основних свиноматок, зменшення обсягу реалізації вирощеної живої ваги, збільшення кредиторської заборгованості за 2019 рік, а також керуючись ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року у справі №175/4545/19 за звинуваченням ОСОБА_1 . При цьому наказом НААН України № 24-к від 29 січня 2020 року виконуючим обов`язки директора ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН було призначено ОСОБА_2 ..

Позивач вважає, що звільнення ОСОБА_1 було проведене з грубим порушенням чинного законодавства, накази про звільнення та про встановлення особи виконуючого особи виконуючого директора були винесенні незаконно та підлягають скасуванню. Зокрема, позивачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року в справі № 175/4545/19. Крім того, вказана ухвала не є процесуальним документом, яким може бути вирішено обвинувачення по суті, досліджено докази, встановлено обставини справи тощо. Також, між ОСОБА_1 та ДУ Інститут сільського господарства степової зони НААН України було укладено контракт 22 січня 2013 року строком до 31 грудня 2015 року, термін дії якого продовжувався додатковими угодами до 31 грудня 2021 року. Позивач вважає, що його звільнення і припинення дії контракту відбулось без порушення ним умов Контракту.

У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених в контракті, але не передбачених чинним законодавством, згідно п. 21 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 19 березня 1994 року, та п.п.16,17 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» звільнення проводиться за п. 8 ст. 36 КЗпП України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

Позивач посилається на статтю 654 ЦК України, згідно з якою зміна або розірвання трудового договору вчиняється в тій самій формі, що і договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, у зв`язку з чим, на думку позивача, звільнення особи, що працювала за контрактом передбачає обов`язкове розірвання контракту у відповідній письмовій формі, у вигляді додаткової угоди тощо.

Також позивач посилається на порушення роботодавцем ст. 47, 116 КЗпП України - обов`язку видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок у встановлені законом строки; наполягає на тому, що роботодавець не повідомляв його про звільнення, станом на 04 лютого 2020 року ОСОБА_1 не був звільнений, внаслідок чого наказ про його звільнення від 29 січня 2020 року, а також наказ НААН України № 24-к від 29 січня 2020 року про призначення на посаду виконуючого обов`язки директора ОСОБА_3 , підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі.

Крім визнання незаконним звільнення та поновлення на посаді позивача, для відновлення його прав необхідним є скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31 січня 2020 року №1203107002900045 та додаткової угоди до контракту.

В даному випадку, на думку позивача, є підстави говорити про дискримінацію, яка виражається в упередженому відношенні з боку керівництва, прискіпливому ставленню та вчиненні перепон щодо реалізації його законного права на працю.

Відповідно до ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Отже, позивач вважає вказаний наказ незаконним, оскільки не було правових підстав для його винесення, так як він працював законно і сумлінно, без порушень трудового законодавства; укладений з ним контракт фактично був безстроковим трудовим договором, даний наказ про звільнення порушує його права та законні інтереси. Звільнення позивача з роботи, на його думку, підлягає визнанню судом незаконним і не може вважатися таким, що відбулося з дотриманням норм Кодексу законів про працю України. Позивач вважає своє звільнення з роботи незаконними, та такими, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку звільнення робітника, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому його так звільнено, відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просив визнати незаконним таке звільнення, скасувати вказаний наказ і поновити його на роботі, скасувати призначення і запис до реєстру, стягнути зарплату за час вимушеного прогулу і витрати. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За загальновідомими правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04 лютого 1994 року ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16 травня 1995 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.

Згідно ч. 2 ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Як неодноразово зазначалось судами під час розгляду аналогічних спорів, у наказі про звільнення, накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення закону, трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про звільнення з роботи повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто відповідач повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого позивач звільняється чи притягується до дисциплінарної відповідальності.

Дійсно наказом НААН України № 22-к від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з посади директора з 30 січня 2020 року у зв`язку з погіршенням показників фінансово-господарської діяльності ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН, зокрема, іcтотного відхилення фактичного показника планового, суттєвого зменшення поголів`я основних свиноматок, зменшення обсягу реалізації вирощеної живої ваги, збільшення кредиторської заборгованості за 2019 рік, а також керуючись ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року у справі №175/4545/19 за звинуваченням ОСОБА_1 . При цьому наказом НААН України № 24-к від 29 січня 2020 року виконуючим обов`язки директора ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН було призначено ОСОБА_2 ..

Позовні вимоги ОСОБА_1 полягають у: скасуванні наказу Національної академії аграрних наук України № 22-к від 29 січня 2020 року про звільнення, скасуванні наказу Національної академії аграрних наук України № 24-к від 29 січня 2020 року про призначення виконуючим обов`язки директора ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН ОСОБА_2 , поновленні на роботі, стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасуванні реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31 січня 2020 року № 1203107002900045.

Позов обґрунтований тим, що наказом НААН України № 22-к від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 був незаконно звільнений з посади директора з 30 січня 2020 року у зв`язку з погіршенням показників фінансово-господарської діяльності ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН, зокрема, іcтотного відхилення фактичного показника планового, суттєвого зменшення поголів`я основних свиноматок, зменшення обсягу реалізації вирощеної живої ваги, збільшення кредиторської заборгованості за 2019 рік, а також керуючись ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року у справі № 175/4545/19 за звинуваченням ОСОБА_1 .

Своє звільнення позивач вважає незаконним, проведеним з грубим порушенням контракту, чинного законодавства, зокрема, ч. 8 ст. 36, ст. 47, 116 КЗпП України, ст. 654 ЦК України, Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 19 березня 1994 року та постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності».

Позивач вважає належним і ефективним способом захисту своїх прав скасування наказу НААН України № 24-к від 29 січня 2020 року про призначення виконуючим обов`язки директора ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН Овсюка О.Ф., та скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31 січня 2020 року №1203107002900045.

Згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що мають значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. В предмет доказування по даній цивільній справі входять: факт порушення умов контракту позивачем, з якими роботодавець пов`язує звільнення позивача; факт порушення права позивача на працю, за захистом якого він звернувся до суду; співмірність порушеного права позивача обраним ним способам захисту.

Позовні вимоги про: скасування наказу НААН України № 24-к від 29 січня 2020 року про призначення виконуючим обов`язки директора ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН Овсюка О.Ф. і про скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31 січня 2020 року №1203107002900045 не пов`язані з трудовими правами позивача, і фактично є втручанням в господарську компетенцію органу управління майном і державним підприємством, і визначаються як корпоративні відносини.

З урахуванням рішення КСУ № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК, порушення прав учасника на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства, за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами (Постанова Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 220/1813/18-ц).

Позиція позивача про застосування до процедури розірвання контракту з керівником державного підприємства 654 ЦК України або субсидіарно інших норм Цивільного кодексу України, що регулюють укладення і припинення договорів, не заснована на законі і є хибною. Так, у постанові від 22 травня 2019 у справі № 757/49315/16-ц Верховний Суд вкотре підкреслив, що трудовий договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України і на трудові договори не поширюються норми законодавства щодо чинності правочину та правових наслідків недійсності правочину, оскільки «предметом трудового договору є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема, статтями 3, 7, 9, 9-1, 44 КЗпП)».

У відповідності з частиною 3 статті 21 Кодексу законів про працю України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з частиною 4 статті 65 Господарського кодексу України у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» було затверджено Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників. Згідно п.п. 4, 5 цього Положення, контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на забезпечення умов для проявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, підвищення взаємної відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника.

Згідно зі статтею 9 КЗпП України «умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними». Проте це правило містить виняток. Саме на нього вказує Верховний Суд у Постанові від 01 червня 2020 року у справі № 487/79/18-ц. Цим винятком є контракт - особлива форма договору, спрямована на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, яка, зокрема, передбачає покладення на працівника підвищеної відповідальності.

Контракт може містити положення, які погіршують становище працівника, зокрема додаткові підстави для звільнення чи відповідальності: «на контрактну форму трудового договору не поширюється положення статті 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними».

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року № 1255-VII було внесено зміни в тому числі до КЗпП та ЦК України, які дозволяють захистити майно засновника підприємства від неефективного управління. Зазначений закон був покликаний забезпечити адаптацію українського законодавства до законодавства Європейського Союзу в частині захисту прав інвесторів, надати позитивний сигнал для інвесторів (внутрішніх та зовнішніх), підвищити позицію України у рейтингу Doing Business, покращити інвестиційний клімат та імідж України, дерегуляції та зменшення кількості точок дотику бізнесу та держави.

Зокрема, з 2014 року відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Згідно пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Тлумачення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України свідчить, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність підприємства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.

Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством. При цьому передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.

Наказом Національної академії аграрних наук України від 29 січня 2020 року №22-к за підписом В.о.президента М.В. Гладія було звільнено ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Дніпро» Державної установи Інституту зернових культур України НААН у зв`язку з порушенням показників фінансово-господарської діяльності ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН», зокрема, істотного відхилення фактичного показника урожайності озимих сільськогосподарських культур (ячменю озимого) в порівнянні до планового, суттєвого зменшення поголів`я основних свиноматок, зменшення обсягу реалізації вирощеної живої ваги, збільшення кредиторської заборгованості за 2019 рік, а також керуючись ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року у справі № 175/4545/19 за обвинуваченням директора ДП «ДГ «Дніпро» ДУ ІЗК НААН України ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, у зв`язку з порушенням п. 6.4. Контракту на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом від 05 лютого 2020 року «Про внесення доповнень до наказу НААН України від 29 січня 2020 року № 22-к було внесено зміни до розпорядчої частини наказу шляхом їх викладення у наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Дніпро» Державної установи Інститут зернових культур України», код ЄДРПОУ300093529, з 29 січня 2020 року, у зв`язку з порушенням пункту 6.4. Контракту, укладеного з директором ДП «ДГ «ДНІПРО» ІЗК НААН» код ЄДРПОУ 300093529, від 22 січня 2013 року (з урахуванням додаткових угод до нього), на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України».

В рамках щорічного фінансового звітування на початку 2020 року ДП «ДГ «Дніпро» ІЗК НААН» подало Звіт про фінансовий стан (баланс) і Пояснювальну записку до фінансової звітності станом на 01 січня 2020 року саме за результатами аналізу Пояснювальної записки роботодавцем було встановлено суттєве погіршення показників фінансово-господарської діяльності ДП «ДГ «Дніпро» ІЗК НААН», зокрема, істотне відхилення фактичного показника урожайності озимих сільськогосподарських культур (ячменю озимого) в порівнянні до планового, суттєвого зменшення поголів`я основних свиноматок, зменшення обсягу реалізації вирощеної живої ваги, збільшення кредиторської заборгованості за 2019 рік.

Згідно Звіту про фінансовий стан (балансу) дебіторська заборгованість ДП «ДГ «ДНІПРО» ДУ ІЗК НААН» за 2019 рік зросла на 203 000 грн. і склала 664 000 грн., кредиторська заборгованість збільшилась на 10 333 000 грн. та становила 19 201 000 грн..

Відповідно до п. 6.4. Контракту, підставами для розірвання контракту з позивачем є: систематичне невиконання директором дослідного господарства без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом; допущення зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості; коли у трьох звітних кварталах протягом календарного року спостерігається зростання обсягів дебіторської заборгованості підприємства, яке за загальним підсумком зазначених кварталів не супроводжується відповідним зростанням обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства; у разі неефективного використання земельних ресурсів, основних фондів і іншого державного майна, розбазарювання майна господарства; у разі грубого порушення (навіть одноразового) директором дослідного господарства законодавства чи обов`язків.

Відповідно до п. 2.2. Контракту до обов`язків директора дослідного господарства відноситься постійне збільшення виробничих показників в рослинництві та тваринництві до науково обґрунтованого рівня у даному регіоні, але не нижче від середніх показників Академії за попередній рік. Недопущення зменшення обсягів виробництва продукції рослинництва та тваринництва, а також скорочення поголів`я тварин.

Порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. № 203. В цьому нормативно-правовому документі, зокрема зазначається, що у контракті з керівником, крім загальних вимог, враховуються передбачені річним фінансовим планом підприємства показники ефективності використання державного майна і прибутку, а також показники майнового стану підприємства згідно з додатком 1 до цієї постанови. Контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.

Згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Таким чином, припинення трудового договору з позивачем було здійснено роботодавцем правомірно, за належних підстав.

Крім підстав, передбачених статтею 40 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами (п. 1 ч. 1 КЗпП України); припинення повноважень посадових осіб (п. 5 ч. 1 КЗпП України).

У контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця (п.10 Положення).

У випадку, коли звільнення позивача відбулось на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, таке звільнення не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту. Тому до спірних правовідносин не застосовуються ст.148, 149 КЗпП України (постанова Верховного Суду від 01 червня 2020 року № 357/11936/18).

Таким чином з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлення вини керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу що виключає можливість задоволення вимоги про його скасування (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2018 року у справі справа № 463/3091/15, провадження № 61-32076св18, постанова ВС від 30 серпня 2018 у справі № 463/3091/15).

В постанові Верховного Суду у справі № 760/9300/17-ц від 29 квітня 2020 року суд прийшов до таких висновків: «звільнення правлінням товариства начальника філії (…) від виконання його обов`язків є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння керівника задля унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством». Таким чином, Верховний Суд зробив два ключові висновки: по-перше, відніс до кола посадових осіб начальника філії та, по-друге, розглянув звільнення будь-якої посадової особи через призму корпоративних правовідносин.

ОСОБА_1 як директору Державного підприємства «Дослідне господарство «Дніпро» Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366 КК України (КП 12018040000000372 від 29 березня 2018 року), а саме у зловживанні своїм службовим становищем та службовому підробленні, тобто внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що заподіяло матеріальну шкоду інтересам держави в особі Служби автомобільних доріг у Дніпропетровській області в сумі 18207391.86 грн., що у 33 937 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2019 року в справі № 202/5613/19 у зв`язку з кримінальним провадженням ОСОБА_1 був відсторонений від займаної посади директора ДП «ДГ «ДНІПРО» ДУ ІЗК НААН.

В Ухвалі Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року в справі № 175/4545/19 встановлено: «У судовому засіданні встановлено, що діяння, які поставлені в провину останньому, дійсно мали місце, діяння містить склад злочину, передбаченого за ч. 2 ст.367 КК України».

Стосовно не доведення позивачу наказу про його звільнення. Матеріали справи містять Акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з копією наказу про звільнення від 31 січня 2020 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Незаконність звільнення не завжди має наслідком поновлення на роботі. Зокрема, Верховний суд, визнаючи звільнення незаконним, не поновлює працівника на роботі, а переносить дату звільнення (аналогічний підхід у таких же справах і у спорах щодо інших «нейтральних» підстав для звільнення, як то п. 1 ч. 1 ст. 36 та п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП, ВС застосував у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17, від 08 липня 2020 року у справі № 752/11686/18, від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18).

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (ст. 47 КЗпП України). При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст.116 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст.117 КЗпП України). Звертає на себе увагу і те, що велика кількість обставин, якими позивач обґрунтовує свій позов, не стосується предмета доказування у справі і не має відношення для правильного вирішення спору.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» серія A. 303-A від 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorijav. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Порядок укладення контрактів із керівниками підприємств, установ та організацій державної форми власності визначений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності».

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 передбачено, що з керівниками підприємств, раніше обраними чи призначеними на посаду, також укладаються або переукладаються контракти. У разі відмови міністерства або іншого підвідомчого Кабінету Міністрів України органу виконавчої влади укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. У разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Крім того, Порядком укладення контракту визначено, що закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року № 401/2531/17.

Позивачем протягом строку дії контракту щорічно надавалися звіти про його виконання за відповідною формою. Процедурі укладення контракту та його пролонгації (продовження терміну дії) передували заяви позивача, у яких жодного разу позивачем не було висловлено будь-яких зауважень або пропозицій щодо контракту, а заяви про його пролонгацію свідчать про виявлення ініціативи позивачем щодо продовження саме строкового трудового договору (контракту).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року, справа № 757/19256/15-ц, виходячи і з якої: «Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України».

Згідно з пунктами 10, 11 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця. Підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом (пункт 8 статті 36 КЗпП України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Оскільки на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини за трудовим договором, як виняток, встановлений для цієї форми трудового договору, їх трудовий договір може бути припинено й з інших підстав, передбачених законодавством (статті 36, 39-41 КЗпП України).

Враховуючи вищенаведене та відповідно до ч. З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Натомість позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували викладені у позові доводи та вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу.

Згідно з п. 2 ст. 26 Європейської соціальної хартії: «з метою забезпечення ефективного здійснення права всіх працівників на захист їхньої гідності на роботі Сторони зобов`язуються, консультуючись з організаціями роботодавців і працівників поглиблювати поінформованість, поширювати інформацію про систематичні непорядні або явно негативні та образливі дії щодо окремих працівників на робочому місці або у зв`язку з виконанням роботи, сприяти запобіганню таким діям і вживати всіх відповідних заходів для захисту працівників від такої поведінки».

Відповідно до пп. b п. 1 ст. 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять N 111 від 24 червня 1975 року, відповідно до мети цієї Конвенції термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевага, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять і визначається відповідним членом Організації після консультації з представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі є, та з іншими відповідними органами.

Вказані обставини були враховані відповідачем при виданні оскаржуваного наказу.

У відповідності до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України закріплено поняття «Заробітна плата», а саме: Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторона відповідача заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Тобто, позивач або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права відповідача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.

Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується. Суд вважає не правомірними позовні вимоги про порядок, який відповідачем був застосований при видачі вказаних спірних наказів та інш., оскільки вони не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні: порушення законодавства з боку відповідача неправомірність дій по відношенню до позивача судом не встановлено.

Твердження представника позивача відносно протиправності дій відповідача є лише його оціночним судженням, що не може бути витлумачене, як таке, що містить фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які використовує в своєму позові позивач.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до НААН України, ДУ Інститут зернових культур НААН України і ДГ «Дніпро» Державної установи Інститут зернових культур НААН України, треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіна В.В. і ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, скасування наказу про призначення, поновлення на роботі, стягнення зарплати за час вимушеного прогулу і скасування змін до державного реєстру відмовити.

Таким чином суд вважає, що обставини позовних вимог не знайшли своє об`єктивного підтвердження в ході судового засідання, позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, скасування наказу про призначення, поновлення на роботі, стягнення зарплати за час вимушеного прогулу і скасування змін до державного реєстру в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 21, 22, 36, 39-1, 40, 47, 48, 147, 149, 221, 232, 233, 235 КЗпП України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Національної академії аграрних наук України, Державної установи Інститут зернових культур Національної академії аграрних наук України і Дослідного господарства «Дніпро» Державної установи Інститут зернових культур Національної академії аграрних наук України, треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіна Вікторія Віталіївна і ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, скасування наказу про призначення, поновлення на роботі, стягнення зарплати за час вимушеного прогулу і скасування змін до державного реєстру відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Поний текст рішення складено 24 лютого 2021 року.

Суддя -