Постанова № 9513685, 21.04.2010, Харківський окружний адміністративний суд

КОПІЯ< Текст >

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21.04.2010 р. № 2а- 44841/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янової Я.В.

При секретарі: Басової Н.М.

За участю представників сторін:

Позивача: Бєлєвцова О.С.

Відповідача: Пазюра О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Приватного підприємства "Золота Нива 1" до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про часткове скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство "Золота Нива 1" (далі - ПП «Золота нива 1»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Ізюмської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000252320/0 від 07.08.2009р., №0000252320/1 від 31.08.09р., №0000252320/2 від 30.09.09р., №0000252320/3 від 11.12.09р. в частині нарахування основного платежу податку на додану вартість в сумі 207379,0 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції з податку на додану вартість в сумі 103690,0 грн., винесених на підставі акту планової виїзної перевірки від 27.07.2009р. №1227/2320/33897138 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.03.2008р. по 31.03.2009р.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що укладений ПП «Золота нива 1» з ТОВ «Грандис» договір постачання схвалений його сторонами шляхом виконання договірних зобовязань, відповідає вимогам законодавства та є чинним, спірні податкові накладні виписані ТОВ «Грандис» по реальній господарській операції, містять підпис уповноваженої особи, засвідчену печаткою підприємства, на момент укладення договору постачання та виконання договору і виписки податкових накладних постачальник був зареєстрований платником податку на додану вартість, тому суми податку на додану вартість по цим податковим накладним правомірно включені позивачем до податкового кредиту, а завищення податкового кредиту відсутнє.

На думку позивача включення до податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 237285,00грн. за серпень 2008р. не суперечить пп.7.2.1, 7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач частково погодився із донарахуванням відповідачем податкових зобовязань, визначених в податковому повідомленні-рішенні від 07.08.2009р. №0000252320/0, в частині податку на додану вартість в сумі 38140,00грн. та сплатив зазначені кошти до бюджету відповідно до платіжного доручення №931 від 26.08.2009р.

Представник відповідача, Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі - Ізюмська ОДПІ), проти позову заперечує в повному обсязі, просить в задоволенні позову відмовити. На думку відповідача, позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними особою, не уповноваженою платником податку (ТОВ «Грандис») та оформлені з порушенням вимог податкового законодавства, тому такі податкові накладні не можуть вважатися оформленими відповідно до затвердженого порядку та п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначені порушення призводять до заниження податкових зобовязань звітного періоду як продавця, так і завищення податкового кредиту покупця.

Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог відповідач зазначив, що правочин, вчинений ТОВ «Грандис» з ПП «Золота нива 1» є нікчемним, в порушення вимог п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 237285,00грн. за серпень 2008року. Тому Ізюмською ОДПІ правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення, що оспорюється.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, встановив таке.

На підставі направлень від 12.06.09р. №314, від 13.07.09р. №387, виданих Ізюмською ОДПІ, відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПП «Золота нива 1» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2008р. по 31.03.2009р., валютного законодавства за період з 01.04.2008р. по 31.05.2009р., іншого законодавства за період 3 01.03.2008р. по 31.03.2009р. За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 27.07.09р. №1227/2320/33897138.

Як зазначено в п.4 висновків акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, пп..7.4.1, пп.7.4.5, п.7.4. ст.7 Закону України від 03.04.1997року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» щодо визнання правочину між ПП «Золота нива 1» та ТОВ «Грандис» нікчемним, та завищення ПП «Золота нива 1» податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 237285,00грн., в т.ч. по періодам: серпень 2008 року 237285,00грн.

На аркушах 11-16 акту перевірки зазначено, що ТОВ «Грандис» за юридичною та фактичною адресами не знаходиться, про що ВПМ Приморського району м.Одеси складено акт від 20.09.08р.; за інформацією УПМ ДПА в Луганській області директор товариства ОСОБА_3 знаходиться в розшуку; декларації Товариства з податку на додану вартість, з податку на прибуток, уточнені розрахунки до них за січень-грудень 2008 року прийняті ДПІ у Приморському районі м.Одеси з позначкою «до відома»; Товариство має відносини з ТОВ «Рибагросервіс», проти якого порушено кримінальну справу. Договір поставки від 04.08.08р. №04/08-1 на думку Ізюмської ОДПІ є нікчемним, тому сума ПДВ у розмірі 237285,00грн., віднесена ПП «Золота нива 1» до складу податкового кредиту в податковій декларації за серпень 2008 року за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину, і у відповідності до ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», підлягає коригуванню в сторону зменшення, податковий кредит податку на додану вартість в сумі 237285,00грн. за серпень 2008 року завищено, оскільки ПП «Золота нива 1» неправомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними особою, не уповноваженою ТОВ «Грандис» - ОСОБА_4

ПП «Золота нива 1» із такими висновками податкового органу не погодилося та направило до Ізюмської ОДПІ заперечення від 30.07.2009р. №30-07/юр до акту перевірки від 27.07.2009р. №1227/2320/33897138.

Відповідач на заперечення позивача листом від 04.08.2009р. №3923/10/23-044 повідомив, що не має підстав враховувати зазначені заперечення при винесенні податкового повідомлення-рішення.

На підставі акту перевірки відповідач направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 07.08.2009р. №0000252320/0, згідно з яким позивачу донараховано суму податку на додану вартість у розмірі 245519,00 грн. та фінансову санкцію в розмірі 103690,00 грн., а всього 349209,00 грн. і яким доведено до платника граничні строки сплати податкового зобовязання.

Податкове повідомлення-рішення від 07.08.2009р. №0000252320/0 ПП «Золота нива 1» оскаржило на підставі ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ і Положення про порядок подання та розгляду скарг платників органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України від 11.12.1996р. №29, звернувшись до Ізюмської ОДПІ із первинною скаргою від 14.08.2009р. №286.

Рішенням за результатами розгляду первинної скарги від 21.08.2009р. №4246/10/25-020 Ізюмською ОДПІ у Харківській області залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 07.08.2009р. №0000252320/0, а скаргу платника податків - без задоволення.

Позивач частково погодився із донарахуванням відповідачем податкових зобовязань, визначених в податковому повідомленні-рішенні від 07.08.2009р. №0000252320/0, в частині податку на додану вартість в сумі 38140,00грн., сплативши зазначені кошти до бюджету відповідно до платіжного доручення №931 від 26.08.2009р.

В іншій частині позивач не погодився із рішенням відповідача, прийнятим за вищезазначеною скаргою і подав до Державної податкової адміністрації у Харківській області повторну скаргу від 31.08.2009р. №297 на рішення Ізюмської ОДПІ у Харківській області за результатами розгляду первинної скарги і податкове повідомлення-рішення №0000252320/0 від 07.08.2009р.

На підставі рішення за результатами розгляду первинної скарги від 21.08.2009р. №4246/10/25-020 Ізюмської ОДПІ, відповідачем було направлено позивачу податкове повідомлення-рішення №0000252310/1 від 31.08.2009р., відповідно до якого підприємству донараховано суму податку на додану вартість у розмірі 245519,00грн. та фінансову санкцію в розмірі 103690,00 грн., а всього на суму 349209,00 грн., і яким доведено до платника нові граничні строки сплати податкового зобовязання.

08.09.2009р. до ДПА у Харківській області позивачем було подано скаргу №307 від 07.09.2009р. на податкове повідомлення-рішення від 31.08.2009р. №0000252310/1. Листом від 24.09.2009р. №4814/10/23044 Ізюмська ОДПІ у Харківській області повідомила позивача, що податкове повідомлення-рішення від 31.08.2009р. №0000252310/1 слід читати як податкове повідомлення-рішення від 31.08.2009р. №0000252320/1.

ДПА у Харківській області рішенням від 16.09.2009р. №3840/10/25-203 за результатами розгляду повторної скарги залишено без змін податкове повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ від 07.08.2009р. №0000252320/0 і від 31.08.2009р. №0000252320/1 та рішення Ізюмської ОДПІ від 21.08.2009р. №4246/10/25-020, прийняте за розглядом первинної скарги, а повторну скаргу позивача від 31.08.2009р. №297 - залишено без задоволення.

Листом від 28.09.2009р. №3997/10/25-203 «Про розгляд скарги» ДПА в Харківській області повідомила позивача про результати та порядок адміністративного оскарження рішень ДПІ.

Рішення від 16.09.2009р. №3840/10/25-203 ДПА у Харківській області позивач оскаржив до Державної податкової адміністрації України та просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.08.2009р. №0000252320/0 і від 31.08.2009р. №0000252320/1 в частині основного платежу 207379грн. та фінансової санкції 103690грн.

На підставі рішення ДПА у Харківській області від 16.09.2009р. №3840/10/25-203, 02.10.2009р. відповідач направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 30.09.2009р. №0000252320/2 про донарахування суми податку на додану вартість у розмірі 245519,00грн. та фінансової санкції в розмірі 103690,00 грн., а всього на суму 349209,00 грн.

Рішенням ДПА України про результати розгляду повторної скарги №12452/6/25-0515 від 02.12.2009р. залишено без змін податкове повідомлення-рішення Ізюмської ОДПІ від 07.08.2009р. №0000252320/0, від 31.08.2009р. №0000252320/1, рішення ДПА у Харківській області від 16.09.2009р. №3840/10/25-203, податкове повідомлення-рішення від 30.09.2009р. №0000252320/2, а скаргу без задоволення.

Ізюмською ОДПІ на підставі рішення ДПА України про результати розгляду повторної скарги №12452/6/25-0515 від 02.12.2009р. було направлене позивачу податкове повідомлення-рішення №0000252320/3 від 11.12.2009р. про донарахування суми податку на додану вартість у розмірі 245519,00грн. та фінансової санкції в розмірі 103690,00 грн., а всього на суму 349209,00 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки від 27.07.2009р. №1227/2320/33897138 та податковим повідомленням-рішенням №0000252320/0 від 07.08.2009р., №0000252320/1 від 31.08.2009р., №0000252320/2 від 30.09.2009р., №0000252320/3 від 11.12.2009р. в частині нарахування основного платежу в сумі 207379,00грн. та штрафної санкції в сумі 103690,00грн. позивач звернувся із адміністративним позовом до суду в межах строків апеляційного узгодження податкових зобовязань.

Відповідач стверджує, що за інформацією ДПІ Приморського району м.Одеси ТОВ «Грандис» не має складських приміщень, чисельність складає 1 чол., на підставі чого зроблено висновок, що договір постачання позивача з ТОВ «Грандиc» від 04.08.2008р. про поставку товару є таким, що не створює правових наслідків. На думку відповідача позивачем до складу податкового кредиту неправомірно віднесено податковий кредит за операціями, проведеними з ТОВ «Грандис», код 35502330 (попередня назва «ТОВ Фортуна Фьючер 2007») у серпні-вересні 2008 року ПДВ в загальній сумі 964833,00 грн. Відповідач вважає, що податкові накладні отримані позивачем в цей період від ТОВ «Грандис», засвідчені підписом не уповноваженої особи ТОВ «Грандис» ОСОБА_4 Одночасно, згідно електронних відомостей від відділу державних реєстраторів Одеської міської Ради директором підприємства є ОСОБА_3

Проте позивач надав суду копію протоколу №2 загальних зборів учасників ТОВ «Фортуна Фьючер 2007» від 20.11.2007р., відповідно до якого загальними зборами учасників вирішено звільнити ОСОБА_3 від виконання обовязків директора товариства та обрати директором товариства ОСОБА_5 Згідно з наказом №5 від 12.12.2007р. директор ТОВ «Фортуна Фьючер 2007» ОСОБА_5 призначив ОСОБА_4 на посаду виконуючого обовязки директора та надав йому право здійснювати від імені та в інтересах ТОВ «Фортуна Фьючер 2007» будь-які фінансово-господарські операції. З чого випливає, що податкові накладні на загальну суму 5789000,00грн. з ПДВ, виписані в серпні та вересні 2008 року уповноваженою особою ТОВ «Фортуна Фьючер 2007», яке змінило назву на ТОВ «Грандис» та оформлені із додержанням вимог пп..7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» і п.18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165.

Як вбачається з матеріалів справи 04.08.2008р. між ПП «Золота нива 1» та ТОВ «Фортуна Фьючер 2007» (ТОВ «Грандис») укладено договір постачання №04/08-1 з додатковими угодами від 01.12.2008р. і від 12.12.2008р., відповідно до якого ТОВ «Грандис» зобовязалося передати у власність позивача товар - тканину в асортименті та кількості і за ціною, що обумовлені договором. П.2.3 договору постачання визначено умови постачання: DDP, місце постачання м.Одеса, склад «Збутснабспецсервіс» у відповідності до Міжнародних правил «Інкотермс 2000». Відповідно до видаткової накладної №15120810 від 15.12.2008р. ТОВ «Грандис» передало у власність ПП «Золота нива 1» товар на загальну суму з ПДВ 1423709,50грн. Як свідчать банківські виписки по платіжним операціям за серпень і вересень 2008 року, надані позивачем до матеріалів справи, ПП «Золота нива 1» сплатило на користь ТОВ «Фортуна Фьючер 2007» вартість товару в загальній сумі з ПДВ 5789000,00грн.

За наслідками зазначеної господарської операції ТОВ «Фортуна Фьючер 2007» були надані позивачу податкові накладні №2814 від 28.08.2008р., №1839 від 18.08.2008р., №1521 від 15.08.2008р., №1416 від 14.08.2008р., №1318 від 13.08.2008р., №124 від 12.08.2008р., №0812 від 08.08.2008р., №0716 від 07.08.2008р., №0615 від 06.08.2008р., №26090831 від 26.09.2008р., №29090817 від 29.09.2008р., виписані виконуючим обовязки директора на підставі наказу №5 від 12.12.2007р. ОСОБА_4

Суд не погоджується з позицією відповідача, що факти наявності та зберігання тканини не підтверджено, з огляду на таке.

Згідно договору відповідального зберігання №01/12-1 від 01.12.2008р. позивач зберігав в ТОВ «Збутснабспецсервіс» тканини, придбані у ТОВ «Грандис», про що свідчать видаткова накладна №ПМ-15/12 від 15.12.2008р. про передання на зберігання товару, видаткова накладна про повернення з відповідального зберігання №ПМ-14/04 від 14.04.2009р. та акт виконаних робіт від 14.04.2009р. по договору відповідального зберігання №01/12-1 від 01.12.2008р.

Суд зазначає, що договір відповідального зберігання відповідає вимогам ст.ст.936-955 Цивільного кодексу України та загальним вимогам, додержання яких у відповідності до ст.203 ЦК України є необхідним для чинності правочину, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Первинні документи, оформлені за договором зберігання, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні» та профільного законодавства. Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

Згідно договору №13/04-1 від 13.04.2009р. та специфікації №1 від 13.04.2009р. ПП «Золота нива 1» реалізувало тканини, придбані у ТОВ «Грандис», на користь ВАТ Цюрупинська швачна фабрика «Юність», про що була підписана видаткова накладна №10 від 14.04.2009р. (довіреність №61 від 14.04.2009р.) та податкова накладна від 14.04.2009р. №66. Банківські виписки від 16.04.2009р., від 23.04.2009р., від 08.05.2009р. свідчать про сплату вартості товару покупцем позивачу.

Відповідно до договору транспортного експедирування №13/04Тр від 13.04.2009р. товар - тканини, придбані позивачем у ТОВ «Грандис» був перевезений ФО-П ОСОБА_6 з м. Одеси до м.Цурюпинськ, про що свідчить акт виконаних робіт від 14.04.2009р. Зазначені витрати з перевезення були сплачені позивачем згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №6 від 15.04.2009р.

Таким чином, факт постачання, зберігання, оплати і транспортування товару підтверджується копіями договорів та первинними документами, що містяться в матеріалах справи. Проте відповідачем не доведено суду, що договір постачання №04/08-1 від 04.08.2008р. не створює правових наслідків.

Отже, позивачем доведено товарний характер господарських операцій із ТОВ «Грандис» та ТОВ «Збутспецснабсервіс» і надано докази їх виконання, що не було спростовано відповідачем.

Ознак нікчемності договору, укладеного позивачем із ТОВ «Грандис» не вбачається, оскільки зміст договору постачання №04/08-1 від 04.08.2008р. не суперечить актам цивільного законодавства. В судовому процесі не були виявлені обставини, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання угоди.

З огляду на викладене суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що невиконання законодавчо встановлених обовязків по сплаті податку на додану вартість доводить факт порушення інтересів держави та суспільства на отримання належних сум податку на додану вартість при тому, що контрагенти ТОВ «Грандис» отримали податкову вигоду шляхом формування «штучного» податкового кредиту по ланцюгу, а саме ПП «Золота нива 1». Інших доводів щодо нікчемності договору, окрім як посилання на порушення ТОВ «Грандис» своїх податкових зобовязань, відповідач в судовому процесі на навів.

Як відображено відповідачем в акті перевірки, ТОВ «Грандис» відповідно до свідоцтва серії НБ №391382 від 16.11.2007р. N100077909 було зареєстроване платником податку на додану вартість. Згідно даних сайту Державної податкової адміністрації України вказане свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Грандис» анульовано з 09.06.2009року з причин: інші випадки, передбачені законодавством.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин, суд дійшов висновку, що на момент складання податкових накладних ТОВ «Грандис» було юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Як вбачається з матеріалів справи, надані копії податкових накладних відповідають вимогам, встановленим пп. 7.2.1. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, позивачем були надані копії документів, що додатково підтверджують здійснення тих або інших операцій.

Суд вважає за необхідне зауважити на те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не повязує віднесення платником податку (покупцем) сум податку на додану вартість до податкового кредиту із фактом прийняття «до відома» декларацій з податку на додану вартість податковим органом продавця.

Ст.67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно із п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

П.10.2. ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту. Ця норма визначає, що відповідальність за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону покладається на продавця. Тому покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (не відображення податкових зобовязань у податкових деклараціях) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Враховуючи вищенаведений аналіз чинного законодавства України, суд вважає, що суми податку на додану вартість за вищевказаними податковими накладними підлягають зарахуванню до податкового кредиту позивача, не зважаючи на факт прийняття ДПІ у Приморському районі м.Одеси декларацій з податку на додану вартість, податку на прибуток ТОВ «Грандис» за січень-грудень 2008 року з позначкою «до відома», оскільки покупці не можуть позбавлятися права на податковий кредит в разі недобросовісної поведінки продавців.

Відповідачем надано до матеріалів справи статут ТОВ «Фортуна Фьючер 2007», запити до ДПІ у Києво-Святошинському районі, ДПІ у Приморському районі м.Одеси та відповіді на зазначені запити щодо відомостей про контрагентів позивача, проте зазначені документи не підтверджують висновки Ізюмської ОДПІ в запереченнях на позов, матеріалів зустрічної перевірки ТОВ «Грандис» суду не надано.

Окрім того, на час укладання ПП «Золота нива 1» договору постачання №04/08-1 від 04.08.2008р. з ТОВ «Грандис» та виписки податкових накладних у період з 06.08.2008року по 29.09.2008року, ТОВ «Грандис» було зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №100077909 від 16.11.2007р.

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Грандис» ДПІ у Києво-Святошинському районі за актом №133 від 09.06.09р. само по собі не призвело до недійсності зазначеного вище договору та не позбавило правового значення виданих за цим договором податкових накладних. Один лише факт скасування свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість не є безумовним свідченням укладення ТОВ «Грандис» будь-якої угоди з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Позивачем надано до матеріалів справи докази вжиття заходів щодо встановлення інформації по контрагентам. Відповідно до витягів з ЄДР від 30.07.2009р. №696977 по ТОВ «Грандис» та від 30.07.2009р. №696975 по ТОВ «Збутснабспецсервіс» статус відомостей про юридичну особу по зазначеним підприємствам підтверджено, стан юридичної особи по зазначеним підприємствам зареєстровано. На запит позивача від 05.08.2009р. №98 щодо надання розяснення стосовно прийняття «до відома» податкових декларацій ТОВ «Грандис» ДПІ у Приморському районі повідомила, що передача такої інформації про платників податків іншим особам забороняється.

Крім того, визначення органом державної податкової служби юридичної особи, як такої, що створена з метою приймання участі в схемі ухилення від сплати податків, само по собі не означає, що всі правочини, укладені такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Наявність мети сторін, зокрема покупця по договору, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства відповідачем не доведено. Самі по собі факти скасування платника податку на додану вартість чи перебування директора у розшуку не тягнуть за собою недійсність чи нікчемність всіх угод і не позбавляє правового значення податкових накладних, виписаних продавцем до моменту його виключення з платників податку на додану вартість.

Слід зазначити, що невиконання контрагентом позивача зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість до бюджету не є підставою для позбавлення покупця права на включення до податкового кредиту цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови для включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити на таке.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд зазначає, що в акті перевірки відсутні посилання на наявність обставин та документів, які є доказами того, що вищевказані правочини суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Висновки акту ґрунтуються виключно на особистих припущеннях фахівців податкового органу, що проводили перевірку без урахування наступного.

Необхідно зазначити, що для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівників позивача та його контрагента на момент укладання правочину. Такими доказами має бути вирок суду за кримінальною справою, пояснення свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання (при розгляді адміністративної та цивільної справи), якщо така справа розглянута судом та рішення набуло законної сили.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що правові наслідки укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені не нормами спеціальних законів з оподаткування, а виключно нормами ч.1 ст.208 ГКУ. При цьому, зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт не визначення податкових зобовязань або несплати податків, зборів (обов'язкових платежів) однією із сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Відповідальність за несплату податків передбачена спеціальним законом з оподаткування Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”№2181 від 21.12.2000 р. та у відповідних випадках Кримінальним Кодексом України.

В акті перевірки відсутні посилання на докази, які підтверджують, що позивачу було відомо про порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства.

Отже, будьякі умисні дії підприємства, а також посадових осіб юридичної особи, стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину відсутні.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно з нормами чинного законодавства, у разі якщо договір не спрямований на реальне створення правових наслідків, зумовлених ним, укладений лише про людське око, то такий договір є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочин не віднесено законом до нікчемного, також відсутні судові рішення про визнання вказаного договору недійсними.

З огляду на зазначене, у відповідача відсутнє право без відповідного рішення суду стверджувати, що вищевказані договори вчинені без наміру створення правових наслідків, тобто є фіктивними.

Приписами ст.19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до норм Закону України “Про систему оподаткування” за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання (стаття 9) та не визначено право (стаття 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Таким чином, позивач мав усі законодавчі підстави для відображення податкового кредиту по податковим накладним, отриманих від свого контрагента, а викладені у акті перевірки висновки є такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні фахівцями та посадовими особами органу державної податкової служби норм чинного законодавства та не можуть вважатися підставою для донарахування податку на додану вартість.

Отже, висновки відповідача, викладені в акті перевірки та рішеннях податкових органів за результатами розгляду скарг позивача є необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведений аналіз норм податкового законодавства суд дійшов висновку про те, що формування податкового кредиту ПП «Золота нива 1» у серпні-вересні 2008 року відповідає вимогам чинного законодавства, тому відсутні підстави для донарахування позивачу податкових зобовязань в частині нарахування основного платежу податку на додану вартість в сумі 207379,0 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції з податку на додану вартість в сумі 103690,0 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0000252320/0 від 07.08.2009р., №0000252320/1 від 31.08.09р., №0000252320/2 від 30.09.09р., №0000252320/3 від 11.12.09р.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятих ним податкових повідомлень-рішень до суду не надано.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Адміністративний позов ПП „Золота Нива 1” до Ізюмської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області про часткове скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені Ізюмською обєднаною державною податковою інспекцією у Харківській області №0000252320/0 від 07.08.2009р., №0000252320/1 від 31.08.09р., №0000252320/2 від 30.09.09р., №0000252320/3 від 11.12.09р. в частині нарахування основного платежу податку на додану вартість в сумі 207379,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції з податку на додану вартість в сумі 103690,0 грн., всього в сумі 311069,00 грн.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 26.04.2010р.

Суддя підпис< Текст >П'янова Я.В.

Постанова не набрала чинності. Оригінал знаходиться в матеріалах справи.< Текст >

З оригіналом згідно< Текст >

Суддя Я.В. П*янова< Текст >

Секретар О.В. Нікітіна< Текст >