Рішення № 95114918, 16.02.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9704/19

Провадження № 2/344/554/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи без самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького Володимира Васильовича про визнання виконавчого напису №255444 від 31.10.2017 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, таким що не підлягає виконанню, стягнення витрат за надання правової допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи без самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького Володимира Васильовича про визнання виконавчого напису №255444 від 31.10.2017 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, таким що не підлягає виконанню, стягнення витрат за надання правової допомоги. Позовні вимоги мотивував тим, що 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем вчинено виконавчий напис про стягнення заборгованості, що виникла по Договору відновлюваної кредитної лінії № 261-22/341 від 22 червня 2007 року, боржником за яким є ОСОБА_1 . Вважає, що виконавчий напис № 255444 від 31.10.2017 вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. винесено з порушенням умов вчинення виконавчих написів, передбачених ст. 88 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якого нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані окремі документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вчинив оспорюваний виконавчий напис з порушенням встановленого ст. 88 Закону України «Про нотаріат» трьохрічного строку, оскільки право вимоги у банку за кредитним Договором відновлюваної кредитної лінії № 261-22/341 від 22 червня 2007 року в сумі 71280 дол. США виникло станом на 09 вересня 2009 року. Борг стягується на підставі виконавчого листа № 2-1626/2010 виданого 30.12.2010 року суддею Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Горейко М.Д. Кредитний Договір відновлюваної кредитної лінії № 261-22/341 від 22 червня 2007 року припинив свою дію ще 09.09.2009 року коли ПАТ «Укрсоцбанк» надіслав ОСОБА_1 вимогу № 48- 01/966-105 про дострокове погашення боргу.

Вищенаведені факти не були враховані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., чи приховані від нього ПАТ «Укрсоцбанк», що призвело до порушення при вчиненні виконавчому напису № 255444 від 31.10.2017.

За Вимогою про вчинення виконавчого напису банк звернувся тільки у жовтні 2017 року, тобто через 8 років після дати виникнення боргу (09 вересня 2009 року). В порушення вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 3.1, 3.3, 3.4 глави 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженого наказом Мінюсту від 22,02,2012 р. №296/5 нотаріусом вчинено нотаріальний напис від 31.10.2017 р. № 255444 поза межами строків встановлених чинним законодавством.

26.10.2020 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позову (а.с.119-122).

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просив задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні позову оскільки приватним нотаріусом виконавчий напис вчинено правомірно на підставі належних документів, жодного подвійного стягнення немає.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не порвідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Беручи до уваги пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 22.06.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір відновлюваної кредитної лінії № 261-22/341 (а.с.10).

Відповідно до додаткової угоди №2 до Договору відновлюваної кредитної лінії № 261-22/341 від 22 червня 2007 року сплата процентів за користування Кредитом, нарахованих за період з грудня 2008р. по квітень 2009р. сплачується Позичальником не пізніше 20.08.2009 року (а.с.18).

В зв`язку з несвоєчасним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань по Договору, 09.09.2009 р. Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк” звернувся до ОСОБА_1 з Вимогою № 48-01/966-105 про дострокове погашення заборгованості по Договору відновлюваної кредитної лінії № 261-22/341 від 22.06.2007 р. (а.с.22-23).

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2010 року по справі № 2-1626/2010 р. позов Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат — задоволено(а.с.24-27).

Приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицьким Володимиром Васильовичем відкрито виконавче провадження № 56323102 з виконанням виконавчого листа № 2-1626/2010 виданого 30.12.2010 року Івано-Франківський міським судом (а.с. 30-31).

31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем вчинено виконавчий напис №25444 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , що виникла по Договору відновлюваної кредитної лінії № 261-22/341 від 22 червня 2007 року (а.с.6).

Постановою приватного виконавця виконачого округу Івано-Франківської області Витвицьким В.В. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 255444 виданого 31.10.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором відновлюваної кредитної лінії № 261-22/341 від 22 червня 2007 року за період з 01.08.2015р. по 12.09.2017р.в загальній сумі 166 343,26 доларів США ( а.с.20).

Відповідно дост. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (надалі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому ст. 50 Закону передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Однак відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»).

Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Умови вчинення виконавчого напису визначені п.3.1. Глави 16 розділу ІІ Порядку, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи:

-якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

-за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Отже одна із двох умов вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017р. №6-887цс17.

Так, позивач, обґрунтовуючи зміст позовних вимог, зазначає, що приватним нотаріусом під час вчинення оспорюваного виконавчого напису не було перевірено безспірність вимог, та відповідачем було пропущено строк звернення з вимогою про погашення заборгованості.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Таким чином нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку №1172, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов`язання,чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.

З урахуванням вищезазначеного, під час розгляду справи, судом встановлено, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не дотримано вимог щодо безспірності заборгованості, у виконавчому написі нотаріуса зазначено період стягнення, який не обґрунтовується та не доводиться жодним доказом, щодо меж позовної давності.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, відповідно до Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», прийнятого на підставі Постанови ВССУ № 2 від 07 лютого 2014 року, вказано, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом №3424-ХІІ. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07 лютого 2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

З урахуванням вищезазначеного, на підтвердження факту безспірності заборгованості відповідач мав би надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того у матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості.

Отже у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

Другою умовою вчинення виконавчого напису нотаріуса, визначеною пунктом 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України є дотримання строку звернення за його вчиненням.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат» та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України «Про нотаріат», підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Відповідач пропустив передбачений законом трирічний строк для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, оскільки банк надіслав вимогу про дострокове погашення кредиту ОСОБА_1 ще 09.09.2009 року (а.с.22-23).

Встановлення судом факу вчинення виконавчого напису після спливу строку звернення за його вчиненням також є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, оскільки в судовому засіданні підтвердилась та обставина, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 р., оскільки на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису вимоги відповідача до позивача не були безспірними, а також внаслідок спливу строків давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати в розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 128, 141, 247 ЦПК України, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи без самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького Володимира Васильовича про визнання виконавчого напису №255444 від 31.10.2017 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, таким що не підлягає виконанню, стягнення витрат за надання правової допомоги - задоволити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем 31.10.2017 року, зареєстрований у реєстрі №255444.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» , місцезнаходження якого: 03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄРДПОУ 23494714 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 — 768,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 24.02.2021 року.

Суддя Пастернак І.А.