Рішення № 95105792, 23.02.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2021 року № 320/6968/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянув у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Березаньпродтовари" до Управління соціального захисту населення та праці виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області про визнання протиправними та скасування постанови, припису та акту,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Березаньпродтовари" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення та праці виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області в якому просить суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог: визнати незаконною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ 11/1382/АВ/П/ПТ/МГ/ІП-ФС від 04.10.2018.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у відповідача були відсутні правові підстави притягнення позивача до відповідальності, оскільки зазначені в акті перевірки порушення позивачем не відбувалися та спростовані наявними в матеріалах справи документами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.03.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 зупинено провадження у справі за обґрунтованим клопотанням сторони до 09.04.2019.

09.04.2019 судом відкладено розгляд питання про поновлення провадження у справі до 08.05.2019.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем правомірно і у відповідності до вимог чинного законодавства. Стверджує, що доводи позивача, викладені в позовній заяві є безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2019 поновлено провадження у справі.

В судовому засіданні 08.05.2019 судом протокольною ухвалою закрито підготовче засідання та почато розгляд справи по суті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 08.05.2019 зупинено провадження у справі за обґрунтованими клопотаннями сторін до 28.05.2019.

Питання про поновлення провадження у справі 28.05.2019 відкладено за обґрунтованим клопотанням сторони до 18.06.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 поновлено провадження у справі.

18.06.2019 всі учасники справи подали клопотання в яких просили подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження без їхньої участі.

У зв`язку з поданими клопотаннями та на підставі ст.194 КАС України суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Березаньпродтовари", зареєстроване як юридична особа 20.10.1995, номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 13521200000000044.

В період з 11 вересня 2018 року по 12 вересня 2018 року на ПрАТ «Березаньпродтовари» начальником відділу - інспектором праці відділу з питань праці управління соціального захисту населення та праці виконавчого комітету Березанської міської ради Качановим І.В. було проведено інспекційне відвідування з питань своєчасності та у повному обсязі оплати праці з додержанням мінімальних гарантій в оплаті праці по працівниках позивача за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2018 року.

В результаті проведеного інспекційного відвідування було складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № КВ11/1382/АВ від 12 вересня 2018 року та Припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю № КВ 11/1382/АВ/П від 12 вересня 2018 року.

Згідно з вищезазначеним Актом та Приписом, інспектором були виявлені наступні порушення: ч.1, 2 ст. 115 Кодексу Законів про працю, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці»; ч.6 ст. 95 Кодексу Законів про працю, ст. 33 Закону України «Про оплату праці»; ч.3 ст. 24 Кодексу Законів про працю, постанова Кабінету міністрів України від 17 червня 2015 року №413; ч.3 ст. 115 Кодексу Законів про працю, ч.3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

На підставі Акту Управлінням соціального захисту населення та праці Виконавчого комітету Березанської міської ради було винесено Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ 11/1382/АВ/П/ПТ/МГ/ІП-ФС від 04 жовтня 2018 року. Відповідно до Постанови накладено на позивача штраф у розмірі 152643,00 грн.

Позивач не погоджуючись із постановою, звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону № 877-V, державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною 4 статті 2 Закону № 877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21 частини третьої статті 22 цього Закону (ч.5 ст.2 Закону № 877-V).

Згідно з частиною 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі - Порядок №295), визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Так, згідно з п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Під час інспекційного відвідування відповідач встановив порушення позивачем ч.1, 2 ст. 115 Кодексу Законів про працю, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці»; ч.6 ст. 95 Кодексу Законів про працю, ст. 33 Закону України «Про оплату праці»; ч.3 ст. 24 Кодексу Законів про працю, постанова Кабінету міністрів України від 17 червня 2015 року №413; ч.3 ст. 115 Кодексу Законів про працю, ч.3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Зазначені висновки були покладені в основу постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ11/1382/АВ/П/ПТ/МГ/ІП-ФС від 04.10.2018, якою встановлено порушення позивачем законодавства про працю, а саме: частини 6 статті 95, статті 115 Кодексу Законів про працю України, частини 1 статті 24, статті 33 Закону України «Про оплату праці».

Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені строкові трудові договори 01.03.2017 та 01.02.2017. Відповідно до даних договорів дані особи приймались на посаду охоронця. Особливості режиму робочого часу - неповний робочий день, за сумісництвом. Заробітна плата виплачувалась згідно відпрацьованих годин. Крім того, по даним особам позивачем надано до суду довідки про доходи.

Після прийняття даних осіб на роботу, позивачем було направлено до податкового органу повідомлення про прийняття працівника на роботу від 18.09.2018.

За період з 01.02.2017 по 01.03.2018 позивачем було надано до суду штатний розклад товариства, який підтверджує наявність працюючого персоналу на товаристві та їх заробітну платну.

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).

У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим. Судом встановлено, що на підприємстві позивача працюють робітники за сумісництвом.

Відповідно до ст. 102-1 Кодексу законів про працю працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Також норма щодо оплати фактично виконаної роботи сумісників дублюється п. 2 постанови від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»,п. 5 Положення «про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» затвердженого Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 № 43 та ст. 19 Закону України «Про оплату праці»: «Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу».

Оплата праці на підприємстві здійснювалась на підставі штатного розкладу згідно відпрацьованим годинам. Умови оплати праці затверджені у трудовому договорі.

Заробітна плата працівникам виплачена своєчасно і в повному обсязі за фактично виконану роботу заборгованості по зарплаті перед працівниками немає.

Заробітна плата працівникам на підприємстві позивача не є основним джерелом доходів працівників-сумісників, є додатковим заробітком на відміну від зарплати за основним місцем роботи.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивач не підпадає під норми статті 115 Кодексу законів про працю України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» та має право виплачувати її один раз на місяць (по мірі надходження коштів за оренду, які є основним джерелом фінансування підприємства).

Викладені обставини виключають можливість притягнення позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю, оскільки факт допуску працівників до роботи без укладення трудового договору відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.

Поряд з цим, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

В абзаці четвертому частини другої статті 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Статтею 18 зазначеного Закону передбачено, що індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій.

Відповідно до статті 95 КЗпП України, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

За змістом статті 33 Закону України "Про оплату праці", в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Таким чином, суд приходить до висновку, що індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац 4 частини другої статті 265 КЗпП України).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №1340/5964/18.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2013 №1078. (далі - Порядок № 1078).

Згідно з п. 1 Порядку № 1078, цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно з абз. 2, 3 Порядку № 1078, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Згідно з абзацом восьмим пункту 5 Порядку №1078, нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.

Абз. 1 п. 7 Порядку № 1078, особі, котра працює за сумісництвом, видається на її вимогу довідка з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, і проіндексованого доходу. На підставі цієї довідки здійснюється індексація оплати праці за сумісництвом у межах різниці між прожитковим мінімумом для працездатних осіб і сумою проіндексованої зарплати за основним місцем роботи. Заробітна плата за сумісництвом може індексуватися за умови, якщо сума проіндексованої зарплати за основним місцем роботи менше прожиткового мінімуму, установленого для працездатних осіб. Адже саме в його межах індексується оплата праці.

Довідки з основного місця роботи працівниками позивачу не надавались.

Заробітна плата за основним місцем роботи працівників була вище за прожитковий мінімум, індексація зарплати працівників за основним місцем роботи проводилась, тому Позивач не повинен був проводити індексацію.

На вимогу позивача у листопаді 2018 року та підтвердження вище зазначеного працівниками: ОСОБА_2 , ОСОБА_1. , ОСОБА_3 були надані довідки із основного місця роботи які до того часу не надавались позивачу.

Директор підприємства ОСОБА_4. отримує пенсію, що є основним джерелом доходу, розмір якої вище за прожитковий мінімум, тому додатковий дохід у вигляді заробітної плати на ПрАТ «Березаньпродтовари» не повинен підлягати індексації.

Отже, висновки про ненарахування працівникам індексації заробітної плати спростовуються матеріалами справи.

Щодо твердження відповідача, що працівники позивача допускалися до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по наступних працівниках: ОСОБА_2., ОСОБА_1., ОСОБА_3, ОСОБА_4., то дане твердження спростоване матеріалами справи.

Позивачем подано до Баришевсько-Березанського відділення Броварської ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області повідомлення про прийняття працівника на роботу від 18.09.2018 року. Дане повідомлення прийнято останнім, що підтверджується штампом про отримання Баришевсько-Березанським відділенням Броварської ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність порушення з боку позивача вимог частини 6 статті 95, статті 115 Кодексу Законів про працю України, частини 1 статті 24, статті 33 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Критерії оцінки адміністративним судом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до положень якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони а саме: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень не відповідають критеріям, визначеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у контролюючого органу були відсутні підстави для призначення позапланової перевірки, відповідачем не було надано доказів обізнаності позивача про початок проведення перевірки, що зумовило не вирішення позивачем питання допуску посадових осіб відповідача до перевірки та як наслідок - проведення перевірки у відсутність уповноважених осіб позивача, а Акт інспекційного відвідування позивача від 09.11.2018 № КВ1408/1062/АВ розглянуто за відсутності відомостей про повідомлення суб`єкта господарювання про дату, час та місце його розгляду.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1762,00 грн.. Враховуючи задоволення позовних вимог судові витрати позивача підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ 11/1382/АВ/П/ПТ/МГ/ІП-ФС від 04.10.20185.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Березаньпродтовари" (ідентифікаційний код 00378603) судові витрати у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят два) грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Управління соціального захисту населення та праці виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області (ідентифікаційний код 42016510).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.