Рішення № 95104525, 18.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року Справа № 160/16678/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14.12.2020 позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті недоодержаної суми пенсії ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплати ОСОБА_1 недоодержаної суми пенсії ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , як спадкоємцю та члену його сім`ї.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , якому була призначена пенсія за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ. На момент смерті чоловіка позивача, тобто на 07.12.2019 залишились неодержані суми пенсійних виплат. ОСОБА_1 вказано, що у зв`язку з відсутністю злагодженості між діями державних органів в частині віднесення чи не віднесення недоотриманих сум пенсії померлого чоловіка до складу спадщини, введення карантинних обмежень та обмеженою роботою під час карантину нотаріуса та відділу пенсійного фонду, остання фактично пропустила строк звернення за виплатою недоотриманих чоловіком сум пенсії, але це сталося виключно з поважних та незалежних від неї причин.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

26.01.2021 від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те що чоловік позивача - ОСОБА_2 отримував пенсію за вислугу років згідно Закону України № 2262-ХІІ до 07.12.2019 через смерть. 22.10.2020 на адресу ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_1 (дружини померлого ОСОБА_2 ) про повідомлення та сплату недоотриманої суми пенсії її чоловіка, на що листом від 06.11.2020 № 21708-21758/С -03/8-0400/20, позивачу було повідомлено про відсутність правових підстав для виплати відкладеної пенсії на підставі ст. 61 Закону України № 2262-ХІІ, оскільки пропущений шести місячний строк після смерті пенсіонера.

На думку відповідача, останній діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а отже свободи або законні інтереси позивача не є порушеними, а його вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

04.02.2021 від позивача надійшли пояснення по справі з урахуванням відзиву на позовну заяву відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За викладених обставин, відповідно до вимог ст. ст. 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримував пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

ОСОБА_1 згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 14.09.1985 є дружиною ОСОБА_2 .

31.01.2020 позивач звернулась до Першої криворізької державної нотаріальної контори з відповідною заявою, на підставі якої було заведено спадкову справу № 65437581.

01.07.2020 державним нотаріусом Шабліян Є.М. Першої криворізької державної нотаріальної контори отримано лист від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 0400-0302-6/45594 від 19.06.2020, в я кому роз`яснювалось, що відповідно до ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ суми пенсій, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися неодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сімї, які належать до осіб, що забезпечують пенсію у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на оскарження цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

17.10.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату недоотриманої пенсії померлого чоловіка та розміром сум які є неодержані за життя ОСОБА_2 .

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.11.2020 № 21708-21758/С-03/8-0400/20, позивачу було повідомлено про відсутність правових підстав для виплати неодержаних сум пенсії на підставі ст. 61 Закону України № 2262-ХІІ, оскільки пропущений шести місячний строк після смерті пенсіонера.

Не погодившись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся з позовом до суду.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, померлий чоловік позивача отримував пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII): суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

ОСОБА_1 на день смерті свого чоловіка проживала разом із ним, що підтверджено довідкою виданою виконавчим комітетом Центрально-Міської районної у місті ради від 12.10.2020 за № 5264

Отже, оскільки позивач був членом сім`ї померлого пенсіонера і на день смерті проживав разом з ним, він відповідно до вимог ст. 61 Закону №2262-XII має право на одержання нарахованих але невиплачених померлому пенсіонеру сум.

Проте, відповідач відмовив позивачу у виплаті недоотриманої її чоловіком пенсії, оскільки сплив шестимісячний термін з дня смерті останнього для звернення за такою виплатою.

Суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач приймав активні дії для отримання сум нарахованої, але невиплаченої пенсії.

Судом встановлено, що в межах шестимісячного строку після смерті чоловіка, позивач звернулась до Першої криворізької державної нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини (спадкова справа № 65437581 від 31.01.2021)

01.07.2020 державним нотаріусом Першої криворізької державної нотаріальної контори Шабліян Є.М. був отриманий лист від Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області № 0400-0302-6/45594 від 19.06.2020, в якому роз`яснювалось положення ст. 61 Закону України №2262-XII

Після отримання цієї інформації позивач 17.10.2020 позивач самостійно звернулась до відповідача з письмовою заявою в якій просила повідомити, яка грошова сума пенсії залишилась неодержаною за життя ОСОБА_2 , з одночасним наданням розрахунку, просила виплатити суми пенсій неодержаних її чоловіком у зв`язку зі смертю.

Листом від 06.11.2020 № 21708-21758/С-03/8-0400/20, позивачу було повідомлено про відсутність правових підстав для виплати відкладеної пенсії на підставі ст. 61 Закону України № 2262-ХІІ, оскільки пропущений шести місячний строк після смерті пенсіонера.

Відповідь на питання розміру грошової суми пенсії позивачу не надано.

Отже, позивачем вживались необхідні заходи для встановлення підстав для звернення до відповідача із заявою про виплату їй коштів у шестимісячний строк, однак у зв`язку з тим що орган нотаріату звернувся до пенсійного органу з пропуском шестимісячного строку, що не залежало від позивача остання була позбавлена об`єктивної можливості дізнатися про порядок виплати сум нарахованої пенсії та подати відповідну заяву до Пенсійного фонду в межах шестимісячного строку як наполягає відповідач.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач своєчасно вжив заходів для отримання інформації про порядок звернення для отримання нарахованих сум пенсій її померлого чоловіка шляхом звернення до нотаріального органу, а відповідач надав нотаріусу належну інформацію тільки вже після спливу шести місяців з дня смерті особи, позбавлення позивача права на одержання цих сум через незначне порушення шестимісячного терміну подання відповідної заяви, є протиправним.

Судом також враховано, що згідно вимог ч. 2 ст. 55 №2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішенням, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія А. 303-А; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 54 та тексті свого рішення у справі «Пічкур проти України» від 07 лютого 2014 року (заява № 10441/06) різниця в поводженні, є порушенням статі 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10), перша і найбільш важлива вимога ст. 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов`язки (див., серед багатьох інших органів влади, «Колишній король Греції та інші проти Греції» [GC], заяви № 25701/94, § § 79 і 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Одночасно із заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови їй у виплаті недоодержаної суми пенсії померлого чоловіка.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Суд зазначає, що у даному випадку відсутня бездіяльність відповідача, щодо відмови позивачу у виплаті недоодержаної суми пенсії її померлого чоловіка, оскільки пенсійним органом було вчинено активні дії, а саме надано відповідь від 06.11.2020 за № 21708-21758/С-03/8-0400/20, у якій було повідомлено позивача про підстави відмови.

Разом з тим позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплатити недоодержаної суми пенсії її померлого чоловіка, як спадкоємцю та члену його сім`ї.

З цього приводу суд зазначає, що відповідач оскаржує надану відповідь відповідача на підстав ст. 61 Закону України 2262-ХІІ, яка містить в собі регулюючі норми отримання сум пенсії саме членами сім`ї, питання виплати сум пенсії позивачу в якості спадкоємця померлого чоловіка не було предметом звернення позивача до Пенсійного органу, а тому, з урахуванням наведеного, ефективним способом захисту, який забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам є зобов`язання відповідача виплатити позивачу недоотриману після смерті її чоловіка пенсію як члену його сім`ї.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 даної статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до суду в сумі 840,80 грн., відповідно до квитанції № 1245362 від 09.12.2020, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ: 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті недоодержаної суми пенсії ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплати ОСОБА_1 недоодержаної суми пенсії ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ: 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко