Ухвала суду № 95104413, 19.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

19 лютого 2021 р. Справа № 160/2217/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ільков В.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Петриківської селищної ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

15.02.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Петриківської селищної ради, третя особа: ОСОБА_2 , у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ПЕТРИКІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» № 1448 - 40 /УП від 20 жовтня 2020 року в частині п.25 Додатку до рішення №1448 - 40 VII від 20 жовтня 2020 року ОСОБА_2 АДРЕСА_1 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (га).

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів адміністративного позову вбачається, що 22 липня 2020 року Виконавчим комітетом ПЕТРИКІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ було прийнято рішення №80 «Про надання дозволу на розміщення тимчасової споруди».

Цим рішенням виконкому позивачу - ОСОБА_1 було надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди в АДРЕСА_2 та зобов`язано замовника отримати в секторі містобудування та архітектури Петриківської райдержадміністрації повідомлення про відповідність намірів замовника щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС, будівельним нормам та отримати в органі містобудування та архітектури паспорт прив`язки ТС, а також здійснити відповідно до паспорта прив`язки встановлення ТС.

Вказані обставини також підтверджуються рішенням Виконавчого комітету ПЕТРИКІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ № 80 «Про надання дозволу на розміщення тимчасової споруди» від 22 липня 2020 року.

Позивач в позові вказує, що на виконання зазначеного рішення виконкому, ним було отримано Повідомлення Сектору житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Петриківської райдержадміністрації Дніпропетровської області про відповідність намірів замовника щодо місця розташування тимчасової споруди № 07 від 07.08.2020 року.

На виконання вказаного вище рішення виконкому позивачем отримано Паспорт прив`язки на тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності адреса: АДРЕСА_2 від 12.08.2020 року.

Згідно схеми розміщення тимчасової споруди місцем її розміщення є земельна ділянка спеціально виділена для розміщення тимчасових споруд (торгових павільйонів): АДРЕСА_2 .

Розміщення тимчасової споруди узгоджено із Детальним планом частини смт.Петриківка, Дніпропетровська область 12-028-ПДИ.

Проте, як вказує позивач, всупереч плану забудови смт. Петриківка, Дніпропетровська область відповідачем 20 жовтня 2020 року було прийнято рішення «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» № 1448 - 40 /УП.

Цим рішенням, третій особі, ОСОБА_2 , було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,04 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: діяльності адреса: АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що вказане рішення порушує його права, є протиправним, не відповідає нормам Конституції України та нормам Земельного законодавства України, в зв`язку з чим це рішення підлягає скасуванню, а позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб`єкт владних повноважень” - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить суд, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення ПЕТРИКІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» № 1448 - 40 /УП від 20 жовтня 2020 року в частині п.25 Додатку до рішення №1448 - 40 VII від 20 жовтня 2020 року ОСОБА_2 АДРЕСА_2 0,04 Земельна ділянка (02.01.) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (га).

Суд зазначає, що прийняття цього рішення спричиняє настання правових наслідків, які породжують особисті майнові права та зобов`язання сторін, тобто підпадають під визначення приватноправових.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої).

Згідно із частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи вищенаведені положення норми права, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Така правова позиція була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №350/793/16-а провадження №11-1501апп18.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі “Сокуренко і Стригун проти України”) суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі ““Занд проти Австрії” (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.

При цьому, частиною сьомою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

На виконання вищенаведеної норми суд роз`яснює позивачеві, що заявлений до розгляду спір може бути розглянутий в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись статтями 4, 5, 19, 170, 242, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Петриківської селищної ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати позивачу разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачу, що цей спір може бути вирішено за правилами цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Петриківська селищна рада (51800, Дніпропетровська область, Петриківський район, селище міського типу Петриківка, пр. Калнишевського Петра, 69, код ЄДРПОУ 04339698).

Третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ).

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В Ільков