Рішення № 95069857, 04.02.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 лютого 2021 року м. Рівне №460/4610/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С. за участю секретаря судового засідання Чирук С.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: Кордяк С.В., представник Столяр М.В.,

відповідача: представник Кузьмич Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення №90-О від 05.06.2020; зобов`язання поновити з 06.06.2020 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно-перевірочної роботи, контролю за обігом марок акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Рівненській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.06.2020 по день поновлення на посаді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2010 року позивач працював державним службовцем у фіскальних органах України, однак з травня 2020 року у позивача суттєво погіршилися робочі відносини з безпосереднім керівником. Повідомлено, що 04.06.2020 позивача, який перебував на лікарняному з 01.06.2020, було викликано для неофіційного спілкування з керівником. Вказано, що в ході такого спілкування на позивача здійснювали психологічний тиск та змусили піти у відділ кадрів і написати заяву за власним бажанням та/або згодою сторін. Наголосив, що оскільки заява на звільнення написана позивачем не за його бажанням, то у ній навмисно не було зазначено дати її підписання та неправильно вказана назва посади позивача. Крім того, повідомив, що подав відповідачу заяву про відкликання вказаної заяви про звільнення, у зв`язку з небажанням звільнятися з посади. Однак, після виходу з лікарняного (15.06.2020) позивач дізнався, що з 05.06.2020 він рахується звільненим за згодою сторін, а наказ про звільнення направлений йому поштою. Вважає, наказ про звільнення від 05.06.2020 необґрунтованим, неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, позаяк не висловлював бажання звільнитися, а його заява не містить всіх необхідних реквізитів для її реалізації, зокрема, дати її підписання та дати, з якої погоджено звільнення. За таких обставин, просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 30.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 26.08.2020 (18-20).

31.07.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву ГУ ДПС у Рівненській області (а.с.24-28), у якому відповідач позовні вимоги не визнав. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що в червні 2020 року позивачем подано заяву про звільнення та припинення державної служби відповідно до п.3 ч.1 ст.83, ст.86 Закону України “Про державну службу” та п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін). Повідомлено, що після накладення резолюції начальником ГУ ДПС у Рівненській області та реєстрації в системі документообігу заяву позивача передано до відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу та на підставі вказаної заяви прийнято наказ про звільнення позивача з посади. Вважає оспорюваний наказ таким, що прийнятий в межах повноважень та на підставі чинного законодавства України, оскільки підставою для його прийняття була особиста заява позивача, що містила прохання звільнити його з займаної посади. З огляду на це, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

26.08.2020 підготовче засідання у справі не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді у щорічній відпустці. Наступне підготовче засідання призначено на 15.09.2020.

Ухвалою від 11.09.2020 у зв`язку з участю судді в період з 14 по 18 вересня 2020 року у підготовці суддів окружних судів для підвищення кваліфікації підготовче засідання відкладено на 08.10.2020 (а.с.42).

В підготовчому засіданні 08.10.2020 судом протокольною ухвалою задоволено клопотання позивача про виклик свідків, закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 17.11.2020.

В судовому засіданні 17.11.2020 представник позивача в обґрунтування позовних вимог надав пояснення, аналогічні тим, що зазначені у позові. Просив позов задовольнити повністю. Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві на позов, та просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Допитана в судовому засіданні 17.11.2020 свідок ОСОБА_2 , начальник кадрового забезпечення та розвитку персоналу ГУ ДПС у Рівненській області, повідомила суду, що 05.06.2020 ОСОБА_1 прийшов до відділу кадрів та написав заяву на звільнення. На уточнююче запитання представника позивача сказала, що не пам`ятає чи телефонувала позивачу напередодні, а також підтвердила, що позивач писав заяву про звільнення під її диктовку, а дата на заяві зі штрихкодом - це дата, яка проставляється автоматично системою вхідної кореспонденції при реєстрації заяви. На запитання суду зазначила, що не запитувала у позивача причини написання вказаної заяви.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , начальник відділу організації документування і роботи з документами управління забезпечення роботи ГУ ДПС у Рівненській області, повідомила суду, що 05.06.2020 в приймальні від секретаря отримала заяву ОСОБА_1 про звільнення, на якій вже була проставлена резолюція начальника ГУ ДПС у Рівненській області, адресована начальнику кадрового забезпечення та розвитку персоналу ГУ ДПС у Рівненській області, та передала її для реєстрації у системі документообігу. Вказала, що друковані дати на заяві позивача (05.06.2020) є датою реєстрації цієї заяви в системі документообігу податкового органу.

Судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 17.12.2020 для забезпечення можливості позивачу надати пояснення по справі особисто.

Ухвалою суду від 17.12.2020 розгляд справи відкладено до 05.01.2021 з підстав, визначених п.2 ч.2 ст.205 КАС України (а.с.126-127).

В судовому засіданні 05.01.2020 судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 12.01.2021 у зв`язку з необхідністю отримання додаткових доказів.

Ухвалою суду від 12.01.2021 у відповідача витребувано докази та відкладено розгляд справи до 28.01.2021 (а.с.138-139).

Ухвалою суду від 28.01.2021 судом повторно зобов`язано відповідача надати додаткові докази, що витребовувалися ухвалою суду від 12.01.2021 та оголошено перерву в судовому засіданні до 05.02.2021 (а.с.148-150).

В судовому засіданні 05.02.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

З січня 2010 року ОСОБА_1 перебував на державній службі на посадах ГУ ДПС в Рівненській області, остання посада - головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно-перевірочної роботи, контролю за обігом марок акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Рівненській області (а.с.7-9, 77-81).

В період з 01.06.2020 по 15.06.2020 позивач перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АДЧ №535321 (а.с.12).

04.06.2020 ОСОБА_1 був викликаний з лікарняного на роботу для бесіди, за результатами якої ним написана заява про звільнення з займаної посади та припинення державної служби (а.с.29). При цьому, як свідчить її зміст, остання не містить дати її підписання позивачем та/або дати, з якої позивач бажає звільнитися, а найменування посади, яку займав позивач, вказано неправильно.

05.06.2020 начальником ГУ ДПС у Рівненській області відповідно до п.3 ч.1 ст.83, ч.3 ст.86 Закону України “Про державну службу” на підставі вказаної заяви прийнято наказ №90-О про припинення державної служби та звільнення з 05.06.2020 ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно-перевірочної роботи, контролю за обігом марок акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Рівненській області за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.10).

Цього ж дня згідно з супровідним листом №5895/10/17-00-11-113 від 05.06.2020 наказ про звільнення ОСОБА_1 направлений на адресу позивача поштою. Вказаним листом також повідомлено позивача про необхідність з`явитися до відділу кадрового забезпечення та розвитку персоналу ГУ ДПС у Рівненській області для ознайомлення з наказом, отримання трудової книжки та здачі службового посвідчення(а.с.31).

12.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ ДПС у Рівненській області з листом, у якому повідомив, що 04.06.2020 ним написано заяву про звільненням за власним бажанням, однак дана заява написана під психологічним тиском та без добровільного наміру залишити посаду, що підтверджується тим, що в заяві позивач не зазначив дати та навмисно неправильно вказав свою посаду. У зв`язку з тим, що не знає чи заява зареєстрована, позаяк таку не подавав до канцелярії на реєстрацію, на виконання вимог ст.38 КЗпП України засвідчує факт відкликання даної заяви в 14-денний термін її написання (а.с.11).

Однак, 15.06.2020, вийшовши по закінченню лікарняного на роботу, ОСОБА_1 дізнався, що звільнений за угодою сторін на підставі наказу від 05.06.2020.

Вважаючи наказ про звільнення від 05.06.2020 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пунктом 3 ч.1 ст. 83 Закону № 889-VIII встановлено, що державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Статтею 86 Закону №889-VIII визначено підстави припинення державної служби за ініціативою державного службовця та за угодою сторін.

Так, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення (ч.1 ст.86 Закону №889-VIII).

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом (ч.2 ст.86 Закону №889-VIII).

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (ч.3 ст.86 Закону №889-VIII).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є угода сторін.

Таким чином, Законом №889-VIII визначено дві окремі підстави припинення державної служби: 1) припинення державної служби з ініціативи державного службовця за власним бажанням та 2) припинення державної служби за угодою сторін.

Основними умовами припинення державної служби за ч.1 ст.86 Закону №889-VIII є наявність заяви працівника на звільнення саме із зазначенням бажаної дати звільнення, що є істотною умовою для припинення державної служби за власним бажанням. Водночас, визначення дати звільнення є обов`язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб`єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч.1 ст.86 Закону №889-VIII, оскільки частина друга вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого ч.1 ст.86 Закону №889-VIII.

Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 03.12.2020 у справі №140/3179/19.

Суд враховує, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Відтак, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін), слід з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 у справі №826/3388/18.

Водночас, в п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

Таким чином, обов`язковими умовами для припинення державної служби за ч.2 ст.86 Закону №889-VIII є: 1) досягнення між роботодавцем та працівником взаємної згоди щодо припинення трудових відносин та 2) визначення за згодою сторін дати звільнення працівника. Недосягнення між сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення державного службовця за угодою сторін.

Такого ж висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 06 лютого 2019 року у справі №816/1389/16, від 14 травня 2020 року у справі №815/5173/17, від 03 червня 2020 року у справі №815/7063/16, від 09 липня 2020 року у справі №815/7236/16, від 29 жовтня 2020 року у справі №826/3388/18.

Зміст наказу ГУ ДПС у Рівненській області від 05.06.2020 №90-О свідчить, що його прийнято відповідно до п.3 ч.1 ст.83 та ч.3 ст.86 Закону №889-VIII про припинення державної служби та звільнення з 05.06.2020 ОСОБА_1 з посади за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Як зазначалося судом раніше, підставою для припинення державної служби відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII є ініціатива державного службовця або угода сторін (стаття 86 цього Закону).

При цьому, в силу вимог ч.3 ст.86 Закону №889-VIII суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Разом з тим, як свідчить зміст заяви ОСОБА_1 , остання не містить ні дати, з якої позивач має намір звільнитися, ні дати її підписання.

Друкована дата, вказана у ній (05.06.2020), - дата реєстрації заяви у системі діловодства ГУ ДПС у Рівненській області, що підтверджується показаннями свідків та не заперечується учасниками справи.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не визначив у поданій ним заяві строк звільнення з держаної служби, то у відповідача не виникло обов`язку для реалізації такої заяви у відповідності до вимог ч.3 ст.86 Закону №889-VIII, посилання на яку містить спірний наказ.

Жодних правових підстав вважати, що позивач подав заяву про звільнення з посади з власної ініціативи відповідно ч.1 та ч.2 ст.86 Закону №889-VIII судом також не встановлено та матеріали справи не містять.

Так, у випадку звільнення на підставі ч.1 ст.86 Закону №889-VIII позивач повинен був попередити роботодавця про звільнення не пізніше, ніж за 14 днів до дня звільнення.

У разі звільнення до закінчення двотижневого строку, в інший строк, на підставі ч.2 ст.86 Закону №889-VIII, позивач міг бути звільнений з державної служби лише за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, заява позивача про звільнення з посади реалізована відповідачем 05.06.2020, тобто на наступний день її фактичного написання.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 повідомила суду, що заява ОСОБА_1 надійшла до відділу організації документування і роботи з документами управління забезпечення роботи ГУ ДПС у Рівненській області без зазначення дати її підписання, однак з резолюцією безпосереднього керівника ОСОБА_1 .

Позивач в ході судового розгляду справи наголошував, що вказана заява була написана ним під психологічним примусом, наміру звільнятися зі служби позивач не мав, а тому не вказав у ній ні дати підписання, ні дати, з якої його слід звільнити та навмисно зазначив неправильне найменування його посади.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 підтвердила, що ОСОБА_1 писав заяву під диктовку, а дата на заяві - дата реєстрації вказаної заяви у системі діловодства ГУ ДПС у Рівненській області. Також ОСОБА_2 повідомила, що не пам`ятає чи телефонувала до ОСОБА_1 та просила написати заяву про звільнення. На уточнююче запитання суду “Не пам`ятаєте чи такого не було?” відповіла “не пам`ятаю”.

Таким чином, оскільки у заяві про звільнення (вх №К/233335/інше/17-00 від 05.06.2020) позивачем не вказано дату, з якої він бажає звільнитися, та дату її підписання, то правові підстави вважати, що між позивачем та відповідачем досягнуто взаємної згоди (домовленості) щодо дати припинення трудових відносин за угодою сторін та взагалі факту згоди на їх припинення з боку позивача відсутні.

При цьому, як свідчить зміст спірного наказу від 05.06.2020, який прийнятий зокрема відповідно до ч.3 ст.86 Закону №889-VIII, позивача звільнено із державної служби з 05.06.2020, тобто із зазначенням відповідачем дати такого звільнення на власний розсуд, що суперечить положенням ч.3 ст.86 Закону №889-VIII, якою встановлено обов`язок суб`єкта призначення звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві.

Крім того, судом встановлено, що 12.06.2020 позивач направив на ім`я начальника ГУ ДПС у Рівненській області лист, у якому повідомив, що 04.06.2020 ним написано заяву про звільненням за власним бажанням, дана заява написана під психологічним тиском та без добровільного наміру залишити посаду, що підтверджується тим, що в заяві позивач не зазначив дати та навмисно неправильно вказав свою посаду. У зв`язку з тим, що не знає чи заява зареєстрована, позаяк таку самостійно не подавав до канцелярії на реєстрацію, на виконання вимог ст.38 КЗпП України засвідчує факт відкликання даної заяви в 14-денний термін її написання (а.с.11).

Таким чином, навіть у разі ймовірного досягнення згоди при написанні заяви про звільнення, позивач вжив всіх належних заходів анулювання такої попередньої домовленості щодо припинення трудових відносин.

Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявна у матеріалах справи заява ОСОБА_1 про звільнення не могла бути реалізована відповідачем ні шляхом прийняття наказу про звільнення за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, відповідно до п.3 ч.1 ст. 83, ч.3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", позаяк не містила дати, з якої позивач висловив згоду (чи сторони досягли обопільної згоди) на припинення його державної служби, ні шляхом прийняття наказу про звільнення позивача за власним бажанням - оскільки не містить дати її підписання позивачем, з якої можливий початок відліку 14-денного строку, визначеного ч.1 ст. 86 Закону України "Про державну службу".

Отже, звільнення позивача відбулося без належних та те підстав і всупереч вимог КЗпП України та Закону №889-VIII.

Жодних належних та допустимих доказів існування правових підстав для припинення державної служби позивача за угодою сторін за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України та ч. 3 ст. 86 Закону №889-VIII відповідачем суду не надано, матеріали справи не містять і судом не здобуто.

Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що відповідач, приймаючи наказ №90-О від 05.06.2020 про звільнення ОСОБА_1 , діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені чинним законодавством, а відтак спірний наказ не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, є протиправним і підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді, з якої його звільнено, а саме: на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно-перевірочної роботи, контролю за обігом марок акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Рівненській області.

У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.

Оскільки днем звільнення позивача відповідно до змісту оскаржуваного наказу є 05.06.2020, то позивача слід поновити на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто з 06.06.2020.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24 березня 1995 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Згідно з довідкою ГУ ДПС у Рівненській області №64/17-00-13-30 від 16.11.2020 середньоденна заробітна плата позивача становить 678,42 грн. (а.с.76).

Таким чином, з урахуванням факту перебування позивача на оплачуваному лікарняному в період з 01.06.2020 по 15.06.2020, кошти за які йому виплачені у встановленому порядку (а.с.152-157), на користь позивача підлягає стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.06.2020 по 04.02.2021 в сумі 110582, 46 грн. (163 робочі дні х 678,42 грн.).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Суд пам`ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Правові підстав для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12, м.Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Рівненській області від 05 червня 2020 року №90-о про звільнення ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління ДПС у Рівненській області поновити ОСОБА_1 з 06 червня 2020 року на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, моніторингу та аналітичного супроводження контрольно-перевірочної роботи, контролю за обігом марок акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Рівненській області.

Стягнути з Головного управління ДПС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.06.2020 по 04.02.2021 у загальній сумі 110582,46 (сто десять тисяч п`ятсот вісімдесят дві) грн. 46 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 17 лютого 2021 року, з урахуванням часу перебування головуючого судді у відпустці з 11.02.2021 по 15.02.2021.

Суддя Н.С. Гудима