Рішення № 95069216, 15.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа№380/11215/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Петлюк В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Думич І.І.,

представника відповідача Лазорко І.І.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в:

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, із вимогами (з урахуванням уточнення):

- визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області розглянути подані ОСОБА_1 документи та видати довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Ухвалою судді від 20.12.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство внутрішніх справ України (01601, м.Київ, вул.Академіка Богомольця, 10).

Відповідно до позиції позивача, яка висловлена в позові, відповіді на відзив, він стверджує, що відповідачем було необґрунтовано відмовлено йому у видачі довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Позивач зазначає, що він проходив службу в Державній службі охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області й у травні 2014 року був відряджений у складі групи працівників правоохоронних органів на територію Луганської області на 15 діб для забезпечення порядку та для вжиття заходів по протидії агресії проти України. З 02.05.2014 року позивача, який прибув у м. Луганськ до обласного управління міліції, здійснював заходи по обороні адміністративної будівлі, гарантування безпеки, протидії неправомірній діяльності третіх осіб. Для цього позивачеві було видано зброю (яка не здавалася у чергову частину), ним виконувалися заходи з укріплення території, спорудження перешкод, виставлялися бойові розрахунки, відбувалося чергування для відбиття нападів, постійно мали місце команди готовності №1 «зайняти бойові позиції». На даній території в той час проводилися бойові дії (в районі Луганського аеропорту, штурмувався незаконними збройними формуваннями міський військкомат).

15.05.2014 року позивач та інші працівники міліції вибули з окупованого сепаратистами м. Луганська, що супроводжувалося постійною небезпекою бойових зіткнень, потрапляння в полон.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що він брав участь у бойових діях, відповідно, має право на офіційне визнання такого статусу. У зв`язку з чим, позивач звертався до відповідача про надання йому статусу учасника бойових дій, однак, отримав відмову. Такі дії відповідача він оцінює як протиправні, оскільки їх було вжито з формальних підстав і без врахування всіх обставин справи та норм чинного законодавства України.

Позивач також зазначає, що ряд правоохоронців, із якими він перебував у відрядженні на території АТО, також зверталися про надання статусу учасника бойових дій та їм було відмовлено в цьому. Зазначене стало приводом для звернення таких осіб за захистом до суду й відповідними судовими рішеннями було визнано факт їх участі у бойових діях на території проведення АТО (рішення щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ). Після чого, таких працівникам правоохоронних органів, які разом із позивачем перебували у відрядженні, було видано довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України й присвоєно статус учасника бойових дій.

А тому, ОСОБА_1 стверджує, що дії відповідача по відношенню до нього в частині відмови в наданні довідки на підтвердження участі в АТО є протиправними, у зв`язку з чим відповідача слід зобов`язати вчинити необхідні дії, від чого він безпідставно ухилився.

Відповідно до позиції відповідача, яка ним висловлена у відзиві, він вважає вимоги позивача безпідставними.

А саме, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 дійсно був відряджений разом із іншими працівниками правоохоронних органів до м. Луганська у травні 2014 року. Однак, таке відрядження не передбачало його безпосередньої участі в антитерористичній операції, а позивачем виконувалися заходи з охорони громадського порядку та охорони адміністративних будівель міліції.

Зокрема, щодо позивача не було прийнято відповідного рішення керівництва Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, керівництва оперативного штабу з управління антитерористичною операцією тощо.

Також відповідач вважає, що позивач, який працює у Службі судової охорони, повинен звертати свої вимоги не до управління Міністерства внутрішніх справ, а до відповідної комісії, що створена при Службі судової охорони.

Таким чином, відповідач стверджує про те, що його дії та рішення є повністю правомірними, а вимоги позивача не базуються на приписах закону. У зв`язку з чим, відповідач не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Третьою особою було надано до суду пояснення, в яких викладено аргументи, аналогічні запереченням відповідача, стверджено про безпідставність заявленого позову та необхідність прийняття рішення про відмову в позові.

У судових засіданнях позивач, представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просили позов задовольнити.

Відповідач та третя особа у судових засіданнях участі не взяли, про причини суд не повідомили.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, розглянувши доводи та заперечення всіх учасників справи, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити повністю, виходячи з наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ. А саме, станом на травень 2014 року займав посаду молодшого інспектора СГЗ Червоноградського МВ УДСО при ГУМВС України у Львівській області в званні старшини міліції.

Установлено, що міністром внутрішніх справ 28.04.2014 року видано наказ №402 «Про переведення органів і підрозділів внутрішніх справ і Національної гвардії на посилений варіант оперативно-службової діяльності», яким із 30.04.2014 року по 29.05.2014 року підпорядкований особовий склад переведено на посилений варіант оперативно-службової діяльності.

На виконання наказу МВС України від 28.04.2014 року №402 начальником Департаменту ДСО при МВС України надано вимогу (електронний лист) від 01.05.2014 року №11/2-1784/Нз/еп «Про відрядження працівників», якою, зокрема, постановлено відрядити особовий склад УДСО, ВДСО, УМВС України в форменому одязі, зі спорядженою вогнепальною автоматичною та табельною зброєю, засобами індивідуального захисту та активної оборони до ГУМВС України у Луганській області.

Наказом Управління державної служби охорони ГУМВС України у Львівській області від 01.05.2014 року «Про відрядження особового складу ДСО при ГУМВС України у Львівській області в м. Луганськ» було наказано 02.05.2014 року відрядити особовий склад підрозділів ДСО при ГУМВС України у Львівській області у форменому одязі та з озброєнням до м. Луганська.

Згідно з п. 1 наказу Управління державної служби охорони ГУМВС України у Львівській області від 01.05.2014 року №67-в «Про службове відрядження до ГУМВС України в Луганській області» було відряджено, зокрема, старшину міліції ОСОБА_1 , молодшого інспектора СГЗ Червоноградського МВ УДСО при ГУМВС України у Львівській області. Окрім того, за цим же наказом відряджено було: інспектора ВКЗ УДСО при ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_2 , міліціонера з охорони об`єктів Бродівського МРВ УДСО при ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_3 , командира взводу СВГЗ Трускавецького міського відділення УДСО при ГУМВС України у Львівській області Іванова С.Ю., старшого інспектора ВОС УДСО при ГУМВС України у Львівській області Сеничича В.М., молодшого інспектора СРГЗ батальйону №1 полку міліції охорони УДСО при ГУМВС України у Львівській області Думанського О.Б.

Відповідно до п. 2 наказу від 01.05.2014 року №67-в строк відрядження установлено тривалістю в 15 діб.

Судом установлено, що на підставі наказу від 01.05.2014 року №67-в ОСОБА_1 видано посвідчення про відрядження №192, місце призначення – м. Луганськ, термін відрядження – 16 днів, мета – посилення охорони об`єктів, що охороняються за договорами. Позначками на посвідченні про відрядження №192 засвідчено вибуття позивача з м. Львова 01.05.2014 року, прибуття до м. Луганська 02.05.2014 року, вибуття з м. Луганська 15.05.2014 року, прибуття до м. Львова 16.05.2014 року.

Таким чином, встановлено, що ОСОБА_1 як працівник внутрішніх справ (разом із іншими особами) був відряджений із 01.05.2014 року по 16.05.2014 року у м. Луганськ і таке відрядження було ним виконане.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому позивачем та іншими працівниками правоохоронних органів, які перебували у відрядженні, неодноразово зверталися з вимогами щодо оформлення статусу учасника бойових дій, оскільки, м. Луганськ на час тривання відрядження перебувало в зоні проведення антитерористичної діяльності, відряджені працівники міліції в підпорядкуванні керівництва органу міліції здійснювали заходи з оборони адміністративної будівлі МВС, ними створювалися бойові позиції для відбиття нападу на будівлю (мішками з піском, укріплено віконні пройоми, влаштовано барикади у внутрішніх проходах, виставлено бойові розрахунки). Увесь час відрядження зброя цілодобово знаходилася з працівниками поліції для відбиття нападу та в чергову частину не здавалась. На території м. Луганська, під час відрядження, відбувалися бойові дії в районі Луганського аеропорту, незаконними збройними формуваннями штурмувався міський військкомат, здійснювалася окупація міста силами сепаратистів.

Однак, на звернення щодо надання статусу учасника бойових дій до органів державної влади та державних служб з питань проведення АТО від працівників, які були відряджені за наказом від 01.05.2014 року №67-в до м. Луганська, їм було надано відмови.

Указане стало приводом для звернення за захистом до суду. Зокрема, як встановлено судом: рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.03.2019 року в справі №442/1160/19 було встановлено факт участі та залучення до проведення антитерористичної операції ОСОБА_4 в період з 02.05.2014 року до 15.05.2014 року, пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Луганській області; рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 05.11.2018 року в справі №445/1240/18 було встановлено факт участі та залучення до проведення антитерористичної операції ОСОБА_3 в період з 02.05.2014 року по 15.05.2014 року пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Луганській області; рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 05.11.2018 року в справі №445/1239/18 було встановлено факт участі та залучення до проведення антитерористичної операції ОСОБА_2 в період з 02.05.2014 року по 15.05.2014 року пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Луганській області; рішенням Франківського районного суду м. Львова від 21.10.2019 року в справі №465/613/19 було встановлено факт участі та залучення до проведення антитерористичної операції ОСОБА_6 в період з 02.05.2014 року по 15.05.2014 року пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Луганській області; рішенням Турківського районного суду Львівської області від 04.11.2019 року в справі №458/116/19 було встановлено факт участі та залучення ОСОБА_5 до проведення антитерористичної операції в період з 02.05.2014 року до 15.05.2014 року, пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Луганській області. Указані рішення судів набрали законної сили.

Матеріалами справи також засвідчується, що вказаним особам Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області було видано довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (довідки від 30.08.202019 року, 17.04.2019 року) й у подальшому присвоєно статус учасника бойових дій.

У той же час, за позивачем такого права не визнано та відмовлено в оформленні документів, що необхідні для присвоєння статусу учасника бойових дій, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

У зв`язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України (ст. 65 Конституції України).

Стаття 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» також закріплює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначено, що учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Механізм надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абз. 1 п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначений Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413.

Відповідно до п. 2 Порядку №413, статус учасника бойових дій надається: військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Згідно з п. 4 Порядку №413, підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).

Відповідно до п. 5 Порядку №413, рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається: утвореними в Міноборони, МВС, Мін`юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС; міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, – у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Підстави для відмови в наданні статусу учасника бойових дій визначені п. 4 розділу ІІ Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.05.2019 року №395, якими є: 1) відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій, статусу учасника війни; 2) надання недостовірних даних про осіб, зазначених у пункті 2 розділу I цього Положення; 3) подання документів державними органами, військовими частинами (органами, підрозділами) або підприємствами, установами та організаціями, матеріалів службових перевірок та інших документів, що встановлюють факт недостовірної інформації про участь особи в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх проведення, або подання недостовірних даних про особу; 4) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.

Суд зазначає, що у відповідності до п. 3 Порядку №413, наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 року №33/6/а «Про визначення районів антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено райони та терміни проведення антитерористичної операції, а зокрема, територія Луганської області з 07 квітня 2014 року.

Як установлено судом, у період з 01.05.2014 року по 15.05.2014 року ОСОБА_1 перебував на території м. Луганська, де в складі працівників правоохоронних органів здійснював заходи з охорони громадського порядку, охорони будівель, підготовки до відсічі нападів та агресії, створював бойові позиції, ніс чергування тощо, виконуючи службове відрядження, куди був скерований відповідно до рішень міністра внутрішніх справ, керівників державної служби охорони, його територіального підрозділу. Позивачеві у відрядженні на постійній засаді були надані формений одяг, бойова зброя, засоби захисту та оборони.

Суд також відзначає, що відповідно до ч. 3 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, слід узяти до уваги загальновідомі обставини щодо подій на сході України в час, коли позивач перебував у м. Луганську в складі правоохоронних органів відряджених МВС України для забезпечення правопорядку.

Окрім того, рішеннями судів, які набрали законної сили, а саме, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.03.2019 року в справі №442/1160/19, Золочівського районного суду Львівської області від 05.11.2018 року в справі №445/1240/18, Золочівського районного суду Львівської області від 05.11.2018 року в справі №445/1239/18, Франківського районного суду м. Львова від 21.10.2019 року в справі №465/613/19, Турківського районного суду Львівської області від 04.11.2019 року в справі №458/116/19 було встановлено факти участі та залучення до проведення антитерористичної операції в період з 02.05.2014 року до 15.05.2014 року, пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Луганській області, правоохоронців, які були разом із ОСОБА_1 відряджені за наказом Управління державної служби охорони ГУМВС України у Львівській області від 01.05.2014 року №67-в «Про службове відрядження до ГУМВС України в Луганській області».

Зокрема, суди встановили, що особи, відряджені за наказом від 01.05.2014 року №67-В «Про службове відрядження до ГУМВС України в Луганській області», були безпосередньо залучені до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, зокрема, в м. Луганську ними здійснювалася оборона адміністративної будівлі міліції, ними створювались бойові позицій для відбиття нападу на будівлю, а саме: мішками з піском укріпляли віконні пройоми, барикадували внутрішні проходи - коридори, виставляли бойові розрахунки. Постійно були команди готовності №1 «зайняти бойові позиції». Весь час відрядження цілодобово зброя знаходилась з працівниками поліції для відбиття нападу, зброя в чергову частину не здавалась. На території м. Луганська, під час перебування відряджених працівників, проводилися бойові дії в районі Луганського аеропорту, а також штурмувався незаконними збройними формуваннями міський військкомат. 15.05.2014 року працівники поліції вибули з окупованого сепаратистами м. Луганська під супроводом працівників спецслужб та небезпекою потратити у полон. Проїздили через блокпости на яких були встановлені прапори Російської Федерації та які контролювалися незаконними збройними формуваннями і російськими солдатами. За час перебування в м. Луганську на весь склад зведеного загону чинився психологічний тиск щодо передачі зброї сепаратистам та перехід на їх сторону. Однак, увесь склад цього зведеного загону гідно виконали своє завдання та повернулися до місця дислокації у Львівську область.

Таким чином, обставини, встановлені судами при розгляд цих справ, стосуються також і позивача й засвідчують його участь та залучення до проведення антитерористичної операції в період з 02.05.2014 року до 15.05.2014 року, пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Луганській області.

Слід також зауважити, що правопорядок в Україні повинен базуватися на засадах правової визначеності та верховенства права. При цьому, суд оцінює як таку, що не відповідає даним засадам, ситуацію, коли за більшістю працівників державної служби охорони було визнано право на статус учасника бойових дій (і відповідач погодився з цим та оформив необхідні документи для надання такого статусу), у той же час за ОСОБА_1 таке право заперечується, незважаючи на те, що вони були спільно відряджені до регіону проведення АТО та спільно виконували аналогічні службові завдання. Більш того, не встановлено та відповідач не доводить факту ухилення позивача від виконання обов`язку зі захисту держави чи інших обставин, які би могли слугувати підставою для відмови в наданні статусу учасника бойових дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем не доведено правомірність своїх дій та рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним і підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

У зв`язку з чим, суд розподіляє обґрунтовані та підтверджені судові витрати на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (код ЄДРПОУ 08592247; м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3) розглянути подані ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) документи та видати довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (код ЄДРПОУ 08592247; м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн.. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.02.2021 року.

Суддя Сасевич О.М.