Ухвала суду № 95068369, 23.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

23 лютого 2021 року м. Житомир

справа № 240/2506/21

категорія 106030000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Горовенко А.В., перевіривши виконання вимог законодавства при поданні позовної заяви ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації та Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання неправомірними рішень, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- ухвалити рішення, яким змінити підставу звільнення голови Житомирської районної державної адміністрації ОСОБА_1 з роботи, зазначивши підставу звільнення п.5 ч.1 ст.41, замість п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України;

- визнати неправомірність рішень голови Житомирської обласної державної адміністрації, викладених у листах до Житомирської районної державної адміністрації від 28.08.2019 №18-3/1472 та 30.08.2019 №5610/2-19/36, відносно ОСОБА_1 щодо відмови в погодженні виплат надбавки в серпні 2019 року та матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби у 2019 році та зобов`язати Житомирську районну державну адміністрацію виплатити надбавку у розмірі 100% до заробітної плати в серпні 2019 року та матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби у 2019 році у розмірі середньомісячної заробітної плати в повному обсязі;

- визнати протиправною бездіяльність суб`єктів владних повноважень відносно ОСОБА_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, зобов`язати Житомирську районну державної адміністрації здійснити розрахунок та виплатити заборгованість по вихідній допомозі, відповідно до ст.44 КЗпПУ та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплат по день фактичного розрахунку.

Перевіряючи адміністративний позов на його відповідність вимогам статей 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що дана позовна заява не відповідає положенням вказаних статей з наступних підстав.

Відповідно до пункту 11 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у позовній заяві зазначаються власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Позивачем у позовній заяві не дотримано вимог пункту 11 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до вимог частин 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Приписами частин 4, 5 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

В порушення зазначених норм, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено не засвідчені належним чином копії додатків до позовної заяви.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб"єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб"єкта владних повноважень протиправними та зобов"язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб"єкта владних повноважень протиправною та зобов"язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб"єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб"єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Аналізуючи частину першу статті 5 КАС України, суд звертає увагу на те, що права, свободи або законні інтереси особи підлягають судовому захисту в адміністративному суді за наявності наступних обов"язкових умов безпосереднього порушення прав, свобод або законних інтересів особи, вчинення такого порушення законодавчо визначеним суб"єктом, а саме суб"єктом владних повноважень, та у разі порушення прав, свобод або законних інтересів особи у спосіб встановлений законодавством, а саме рішенням, дією чи бездіяльністю такого суб"єкта.

З цього приводу суд зазначає те, що захист прав позивача може відбуватись, виключно, внаслідок визнання відповідних рішення, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень протиправними.

За відсутності протиправних рішень дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень, відсутня одна з необхідних, визначених частиною 1 статті 5 КАС України умов, для судового захисту порушених прав позивача.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною 6 ст.161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Суд погоджується з доводами позивача, що під час розгляду справи про стягнення на користь осіб, які перебувають на публічній службі заробітної плати її складових, відповідно до вимог Кодексу законів про працю України, не застосовуються строк звернення до суду, однак суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту позовних вимог, позивач просить змінити підставу звільнення голови Житомирської районної державної адміністрації ОСОБА_1 з роботи, зазначивши підставу звільнення п.5 ч.1 ст.41, замість п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, що в свою чергу не пов"язано з вимогами щодо несвоєчасного розрахунку (стягнення заборгованості по заробітній платі), однак безпосередньо стосуються проходження публічної служби, тому підлягають застосуванню положення частини 5 ст.122 КАС України.

Матеріали позовної заяви свідчать, що підстава звільнення позивача, а саме п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України вказана безпосередньо у розпорядженні голови районної державної адміністрації №61 від 28.08.2019 "Про припинення повноважень", яке підписано ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, з 28.08.2019 позивач дізнався про порушення свого права, тому з вказаної дати починається відлік місячного строку для звернення до суду із позовною заявою у частині позовних вимог щодо оскарження підстав звільнення.

До суду за захистом порушеного права позивач звернувся лише 16.02.2021 (здав позовну заяву до відділення поштового зв"язку), тобто з пропуском місячного строку.

Заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач подав одночасно з позовною заявою, однак докази поважності причин його пропуску суду не надав.

З огляду на викладене, позивачу необхідно надати суду докази поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про зміну підстав звільнення.

Окрім того, згідно з частиною 3 статті 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Судовий збір за подання до суду позовної заяви слід обраховувати відповідно до розміру ставок, встановлених Законом України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI (в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII), (далі - Закон №3674-VI).

В порушення вищезазначеної норми позивачем до позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору за подання позовної заяви.

Суд враховує, що відповідно до змістом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, однак зазначає наступне.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України "Про оплату праці").

У рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" відносить до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Означена структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору та суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 і 3.9 Інструкції).

З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).

В постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер.

Згідно з пунктом 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (№ рішення в ЄДРСР 87952206) з урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та поставі Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16) з 01 вересня 2015 року працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, підстав для звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплат по день фактичного розрахунку немає.

Окрім того, на позовні вимоги про зміну підстав звільнення позивача не поширюються пільги, визначені пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки не стосуються ні поновлення позивача на роботі, ні стягнення заробітної плати.

З огляду на викладене позивачем заявлено три позовні вимоги немайнового характеру, з яких дві вимоги, а саме: зміна підстав звільнення та стягнення середнього заробітку підлягають оплаті судовим збором.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону №3674-VI визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2270 грн.

Таким чином, при зверненні до суду з даним позовом за одну позовну вимогу немайнового характеру позивачу необхідно було сплатити судовий збір у сумі розміром 1816 грн = (2270 грн х 0,4) х 2).

Частинами першою та другою статті 169 КАС України, визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків шляхом подання до суду:

- власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;

- засвідчених копій або оригіналів доказів, долучених до матеріалів позовної заяви, з урахуванням вже наданих належним чином засвідчених копій документів;

- уточненої позовної заяви (та її копій по кількості учасників справи), у якій слід уточнити зміст позовних вимог, викладених відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, із зазначенням обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

- доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про зміну підстав звільнення;

- документу про сплату судового збору за дві позовні вимоги немайнового характеру в сумі 1816 грн за платіжними реквізитами для перерахування судового збору.

Судовий збір необхідно сплатити за наступними реквізитами: ГУК у Жит.обл/ТГ м.Житомир/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37976485; банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA048999980313181206084006797; код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу *;101;(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Житомирський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).

При заповненні платіжного документа у графі Код платника платником судового збору - юридичною особою зазначається код ЄДРПОУ, а платником - фізичною особою - ідентифікаційний код, а при його відсутності, у зв`язку з релігійними переконаннями, зазначаються його паспортні дані.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд, -

ухвалив:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації та Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання неправомірними рішень, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - залишити без руху.

2. Встановити позивачу строк для усунення зазначених недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

3. Роз`яснити позивачу, що у випадку невиконання вимог ухвали у встановлений судом строк позовну заяву буде повернено.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя А.В. Горовенко