Ухвала суду № 95060977, 23.02.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9168/13-ц

Провадження 6/711/3/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Демчика Р.В.,

при секретарі Бузун Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси справу за заявою адвоката Топор Артема Ігоровича подану в інтересах ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа, поновлення строку пред`явлення виконавчого листа та заміну стягувача у виконавчому листя до відкриття виконавчого провадження,-

встановив:

18.06.2020 року заявниця ОСОБА_1 через свого представника адвоката Топор А.І. звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси із заявою, якою, з урахуванням поданих уточнень, просить суд: 1. Замінити сторону позивача (стягувача) у цивільній справі № 711/9168/13-ц з виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.10.2014 з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на правонаступника ОСОБА_1 ; 2. Видати виконавчі листи з виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.10.2014 у справі № 711/9168/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі Черкаської філії Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» 256 703,40 грн. заборгованості та судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 1720,05 грн.; 3. Поновити строк пред`явлення виконавчих листів з виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.10.2014 у справі № 711/9168/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 256703,40 грн. заборгованості та про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 1720,05 грн.

В обґрунтування поданої заяви представник заявника адвокат Топор А.І., як на підставу правонаступництва в порядку встановленому ст. 55 ЦПК України, послався на те, що ОСОБА_1 29 січня 2019 року уклала з ПАТ «Західінкомбанк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб договір купівлі-продажу майнових прав № 2018-12-06-000106, які випливають з кредитного договору № 200-ФО від 01.02.2008 року, який був укладений між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_3 , з договору поруки № 200-ПФО/1, який був укладений 01.02.2008 року між Банком та ОСОБА_5 , договору поруки № 200-ПФО/2, який був укладений 01.02.2008 року між Банком та ОСОБА_4

29 січня 2019 року на виконання вищевказаного Договору купівлі-продажу майнових прав № 2018-12-06-000106 був укладений похідний договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 1 лютого 2008 року № 200 ФО/ІР, який був укладений Банком з майновим поручителем іпотекодавцем ОСОБА_5 .

Вважає, що так як предметом рішення у цивільній справі № 711/9168/13-ц стало стягнення коштів з боржників ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором № 200-ФО від 01.02.2008 року, заявник ОСОБА_1 є правонаступником позивача та стягувачем у зазначеній цивільній справі.

18.08.2020 року з урахування доповнень від 02.09.2020 року представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 адвокат Ярмак Г.М. подав суду заперечення на подану заяву, у який послався на те, що право вимоги суми основного боргу на 465570,08 грн., яке є предметом договір купівлі-продажу майнових прав від 29 січня 2019 року № 2018-12-06-000106 на дату укладення договору було припиненим. В обґрунтування вказаного послався на судові рішення, які набули законної сили: на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 жовтня 2014 року, якою виконавчий лист у справі № 2-194/11 від 23 березня 2012 року про солідарне стягнення з боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано таким, що не підлягають виконанню в частині стягнення 357 000 грн.; ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 червня 2015 року, якою виконавчий лист № 2-194/1 від 23 березня 2012 року про солідарне стягнення з боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано таким, що не підлягають виконанню в частині стягнення 330 072,81 грн., а загалом визнано таким що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2-194/11 на суму 687072,81 грн..

Також послався на рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 9 лютого 2016 року по справі № 711/9299/15-ц за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_2 і ОСОБА_4 до ПАТ «Західінкомбанк», яким визнано припиненим солідарне грошове зобов`язання позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перед ПАТ «Західінкомбанк» в частині боргу на суму 357 000 грн. з 14.03.2013 року, в частині боргу на суму 330 072,81 грн. з 09.11.2013 року у зв`язку заліком взаємних зустрічних вимог.

У відповідності до норм чинного законодавства недійсна вимога не може бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав. Так як основне зобов`язання за кредитним договором № 200-ФО від 01.02.2018 року у сумі 465570,08 грн., яке є предметом договору купівлі-продажу майнових прав № 2018-12-06-000106 станом на дату його укладання - 29 січня 2019 року, було припинено, заява про вступ заявниці в якості правонаступника суперечить вимогам ст. 512-514 ЦК України.

Також у своїх запереченнях послався на те, що сторони договору купівлі-продажу майнових прав № 2018-12-06-000106 від 29 січня 2019 року предмет договору - обсяг та зміст права вимоги, визначили у Додатку № 1. Але в ньому крім продажу основного богу у сумі 465570,08 грн. не вказано про передачу будь-яких інших грошових вимог, які існують на дату його укладання. Тому, на його думку, майнові права, які випливають з рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 711/9168/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» у сумі 256 703,40 грн. заявнику ОСОБА_1 не передавалися.

Також послався на невідповідність укладеного заявником договору купівлі-продажу майнових прав № 2018-12-06-000106 від 29 січня 2019 року вимогам ст. ст. 512, 1054, 1077, 1079 ЦК України, за якими Банк, як фінансова установа і спеціальний суб`єкт, не має права відступити право вимоги на користь фізичної особи, яка такого статусу не має, і такий правочин за своєю правовою природою є договором факторингу.

Заявниця та її представник – адвокат Топор А.І. в судове засідання не з`явилися, належним чином були повідомлені про день та час розгляду заяви.

В судовому засіданні представник відповідачів (боржників) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 – адвокат Ярмак Г.М., просив відмовити в задоволенні вказаної заяви, посилаючись на обставини викладені в поданих ним запереченнях від 18.08.2020 та доповнень до них від 02.09.2020р.

Заслухавши пояснення представника відповідачів (боржників), вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні судом встановлено, що 01.02.2008 року між ПАТ “Західінкомбанк” та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 200-ФО, на виконання якового останній одержав кредит в сумі 500000 грн. з оплатою 23 % річних за користування кредитними коштами.

В цей же день в забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_3 між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 були укладені договори поруки №№ 200-ПФО/1, 200-ПФО/2, за умовами якого поручителі взяли на себе зобов`язання солідарно відповідати перед Банком за повернення ОСОБА_3 сум кредиту, процентів, неустойки та пені.

1 лютого 2008 року в забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 ОСОБА_2 уклала з Банком договір іпотеки № 200 ФО/ІР, за яким в забезпечення грошових зобов`язань в іпотеку була передана квартира, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

23.12.2011 року за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси у цивільній справі № 2-194 за позовом ПАТ «Західінкомбанк» до боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було стягнуто солідарно з 687 072,81 грн. боргу, в тому числі: 465 570,08 грн. основної заборгованості за кредитним договором, 204452,42 грн. несплачених процентів, 8697,61 грн. пені за прострочення сплати основного боргу, 379,61 грн. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, в сього 687 072,81 грн.

23.03.2012 року Придніпровським районним судом м. Черкаси було видано виконавчі листи по справі.

29.08.2012 року за постановою Центрального Відділу ДВС Черкаського районного управління юстиції за виконавчим листом № 2-194 від 23.03.2012 року відкрите виконавче провадження № 34061274 про стягнення з ОСОБА_4 687 072,81 грн.

03.04.2012 року Придніпровським відділом ДВС Черкаського районного управління юстиції було відкрите виконавче провадження № 32074706 на виконання виконавчого листа № 2-194 від 23.03.2012 року про стягнення з ОСОБА_3 687 072,81 грн.

03.04.2012 року Придніпровським відділом ДВС Черкаського районного управління юстиції постановою було відкрите виконавче провадження № 32075549 на виконання виконавчого листа № 2-194 від 23.03.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 687072,81 грн.

В подальшому загальний борг у сумі 687 072,81 грн. було повністю погашено поручителем ОСОБА_4 , що підтверджується наступним:

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 жовтня 2014 року, якою виконавчий лист у справі № 2-194/11 від 23 березня 2012 року про солідарне стягнення з боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано таким, що не підлягають виконанню в частині стягнення 357 000 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 червня 2015 року, якою виконавчий лист № 2-194/1 від 23 березня 2012 року про солідарне стягнення з боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 визнано таким, що не підлягають виконанню в частині стягнення 330 072,81 грн. Загалом визнано таким що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2-194/11 на суму 687072,81 грн., тобто повністю.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 9 лютого 2016 року по справі № 711/9299/15-ц за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_2 і ОСОБА_4 до ПАТ «Західінкомбанк» визнано припиненим солідарне грошове зобов`язання позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перед ПАТ «Західінкомбанк» в частині боргу на суму 357 000 грн. з 14.03.2013 року, в частині боргу на суму 330 072,81 грн. з 09.11.2013 року у

зв`язку із заліком однорідних зустрічних вимог.

У зв`язку із повним виконанням рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.12.2011 року по справі № 2-194/11 відкриті виконавчі провадження були закінчені стосовно боржника ОСОБА_2 за постановою Придніпровського ВДВС м. Черкаси за виконавчим провадженням № 32075549 від 12.10.2015 року, стосовно боржника ОСОБА_3 за постановою Придніпровського ВДВС м. Черкаси за виконавчим провадженням № 32074706 від 13.10.2015 року, стосовно боржника ОСОБА_4 за постановою Центрального ВДВС м. Черкаси за виконавчим провадженням № 34061274 від 14.01.2019 року.

29.10.2014 року рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 711/9168/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «Західінкомбанк» 256703,40 грн. боргу, в тому числі: сума несплачених процентів 194 263,82 грн.; пеня за прострочення погашення тіла кредиту у сумі 54 562,13 грн. та пеня за прострочення погашення нарахованих та несплачених процентів у суму 7877,54 грн.

У відповідності до п. 4 ст. 82 ЦПК, обставини, що встановлені вищенаведеними судовими рішеннями не підлягають повторному доказуванню у цій справі.

29 січня 2019 року між ПАТ «Західінкомбанк», управління яким як перехідним банком в процесі ліквідації здійснював Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Костенко Ігоря Івановича, та громадянкою ОСОБА_1 був укладений Договір № 2018-12-06-000106 купівлі-продажу майнових прав. У відповідності до п.п. 1.1. вказаного договору: за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором Продавець передає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають право вимоги до вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у Додатку № 1 до цього Договору (надалі Право вимоги).

Згідно п. 1 Додатку № 1 до вказаного договору Банк передає у власність покупцю ОСОБА_1 майнові права, які ґрунтуються на Кредитному договорі № 200-ФО з додатковими до нього, договорами (угодами), укладеному між Банком та ОСОБА_3 . У відповідності до умов даного кредитного договору Банк надав Боржнику кредит у розмірі 500000,00 грн. на умовах, визначених кредитним договором, зі сплатою 23 % річних.

Сторони визначили, що заборгованість за даним кредитним договором станом на 29.01.2019 року становить: основна сума боргу (тіло кредиту) 465 570,8 грн. 605 759,57грн., а також сума штрафів та пені тощо за невиконання умов кредитного договору.

Договорами, які є забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором є:

-договір іпотеки № 200ФО/ІР від 01.02.2008 року, укладений між Банком та майновим поручителем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук В.Я. та зареєстрований в реєстрі за № 400, відповідно до якого в іпотеку передано майно: трикімнатна квартира розташована за адресою АДРЕСА_1 ;

-договір поруки № 200-ПФО/1, укладений між Банком та поручителем ОСОБА_2 :

-договір поруки № 200-ПФО/2, укладений між Банком та поручителем ОСОБА_4 .

Оцінюючі надані сторонами доказі у сукупності з іншими матеріалами справи, суд дійшов висновку про застосування до встановлених правовідносин наступних норм права:

у відповідності до вимог ч. 3 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до вимог ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Судом встановлено, що у відповідності до п.п. 1.1. договору купівлі-продажу майнових прав № 2018-12-06-000106 від 29 січня 2019 року первісний кредитор продає (відступає) новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором № 200-ФО від 01.02.2008 року, а новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону кредитора у вказаному правовідношенні та приймає на себе його права та обов`язки.

Термін "право вимоги" сторони визначили в п.1.1. Додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав № 2018-12-06-000106 від 29 січня 2019 року, а саме, що права вимоги - це майнові права, які ґрунтуються на Кредитному договорі № 200-ФО з додатковими до нього, договорами (угодами), укладеному між Банком та ОСОБА_3 . Заборгованість за даним кредитним договором станом на 29.01.2019 року становить: основна сума боргу (тіло кредиту) 465 570,8 грн. 605 759,57 грн., а також сума штрафів та пені, тощо за невиконання умов кредитного договору.

Але як встановлено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 9 лютого 2016 року по справі № 711/9299/15-ц за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_2 і ОСОБА_4 до ПАТ «Західінкомбанк» заборгованість боржників перед Банком на зальну суму 687072,81 грн., до складу якої входить сума основного боргу (тіло кредиту) у сумі 465 570,80 грн., визнано припиненою у зв`язку із заліком в частині боргу на суму 357 000 грн. з 14.03.2013 року, в частині боргу на суму 330 072,81 грн. з 09.11.2013 року.

Іншого права вимоги із зазначенням його конкретного обсягу та змісту сторони у п.п. 1.1. Додатку № 1 до Договорі купівлі-продажу майнових прав № 2018-12-06-000106 від 29 січня 2019 року не визначили.

Таким чином, Договір купівлі-продажу майнових прав між Банком та ОСОБА_1 укладено відносно прав вимоги 465570,80 грн., яке було недійсним на момент укладення такого договору.

Додані заявником до своєї заяви документи, зокрема Додаток №1 до Договору, не містить інформації про заборгованість боржників на суму 256 703,40 грн, яка існувала на дату укладання Договору купівлі-продажу майнових прав (за рішенням суду у справі №711/9168/13-ц). Тобто не містить таких суттєвих умов договору, як обсяг та зміст прав, які існували на момент їх переходу, як того вимагає ст. 514 ЦК України.

Саме такий правовий висновок міститься у Постановах Верховного суду від 21 січня 2019 року, справа № 909/1411/13, від 05.07.2017, справа № 6-459цс-17 та № 752/8842/14-ц, від 26.09.2018, справа №756/9788/15-ц.

Зазначена у п. 1 Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги від 29 січня 2019 року сума заборгованості по тілу кредиту на 605 759,57 грн. є помилковою, так як за укладеним кредитним договором № 200-ФО від 1 лютого 2008 року кредит був виданий позичальнику ОСОБА_3 один раз у сумі 500 000 грн.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Сторонами договору купівлі-продажу майнових прав від 29 січня 2019 року є Банк – фінансова установа, та фізична особа ОСОБА_1 . Предметом договору є уступка права вимоги майнових прав по кредитному договору № 200-ФО від 1 лютого 2008 року.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, провадження № 14-222цс18, висловила правову позицію щодо законності відступлення права вимоги фінансовою установою на користь фізичної особи наступного, згідно якої «Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа».

Аналогічна позиція вже висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року (справа № 909/968/16).

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вищезазначений договір купівлі-продажу майнових прав від 29 січня 2019 року та договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 29 січня 2019 року суперечать вимогам ст. ст. 512 та 1054 ЦК України.

У відповідності до вимог частини 1 та 2 ст. 203 ЦК України укладений договір не є чинним, якщо його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу, а особа, яка вчиняє правочин, не має необхідного обсягу цивільної дієздатності.

ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу майнових прав від 29 січня 2019 року придбала у Банка право вимоги по 14 кредитним Договорам загальною номінальною вартістю 45 490 080,23 грн. які складаються з сум основного боргу та процентів на 9508052,12 грн., а також сум основного боргу та процентів по валютних кредитах на 1 305 615,57 доларів США.

Всього ОСОБА_1 куплено права за номінальною вартістю тіла кредиту і процентів на 9 078 572,69 грн. і 1 305 615,57 доларів США за 429 479,43 грн.

Тобто, ОСОБА_1 одержала плату за фінансування Банку у вигляді різниці суми номінальної вартості утуплених прав вимоги та реальною сумою, яка указана в договорі та сплачена Банку, не рахуючи прав вимоги до боржників у вигляді стягнення процентів, пені та штрафів, за фінансування банку під відступлення права вимоги.

Велика палата Верховного суду у Постанові від 11 вересня 2018 року по справі № 909/968/16, Провадження N 12-97гс18 визначила загальні критерії ознак договору факторингу та його від`ємність від договорів уступки права вимоги. Зокрема Велика палата зазначила:

п. 51. З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

52. Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

53. У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

54. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

55. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

56. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

57. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

58. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

59. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

60. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

61. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

62. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

63. Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

64. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

65. Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Таким чином, у договорі купівлі-продажу майнових прав від 29 січня 2019 року фактично ОСОБА_1 виступила у правовідносинах Фактором, який фінансує клієнта (Банк) під уступку права вимоги за винагороду. Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не є фінансовою установою, укладений договір суперечить нормам цивільного кодексу, зокрема ст. 1077, 1079 ЦК України, у відповідності до яких фактором може бути лише Банк чи інша фінансова установа, що є самостійною підставою для відмови у задоволення поданої заяви.

Стосовно вимоги в про видачу виконавчого листа та поновлення строку на його пред`явлення, суд зазначає, що діючим ЦПК України не передбачено ухвалення судового рішення з приводу видачі виконавчого листа, а клопотання про поновлення процесуального строку на пред`явлення виконавчого листа заявлено передчасно, так як може розглядатися судом лише після його фактичної видачі позивачу та зазначення дати його пред`явлення до виконання.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 447, 448, 449, 450, 451, 452, 453 ЦПК України суд, -

ухвалив:

В задоволенні заяви адвоката Топор Артема Ігоровича ( АДРЕСА_2 ) поданої в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання, зазначене у заяві: АДРЕСА_3 ) про видачу виконавчого листа, поновлення строку пред`явлення виконавчого листа та заміну стягувача у виконавчому листя до відкриття виконавчого провадження відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м. Черкаси протягом 15-ти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складено 22.02.2021 року.

Головуючий: Р. В. Демчик