Ухвала суду № 95059101, 17.02.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/7773/12

Провадження № 4-с/752/94/21

У Х В А Л А

іменем України

17 лютого 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, заінтересовані особи: ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_2 , -

в с т а н о в и в:

в вересні 2020 року заявник звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:

- визнати неправомірними рішення та дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. по виконавчому провадженню № 61340057 щодо виставлення на продаж квартири ОСОБА_1 предмета іпотеки - двокімнатної квартири, загальною площею 47,60 м2, житловою площею - 30,2 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на електронних торгах ДП «Сетам», лот № 440969;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. по виконавчому провадженню № 61340057 припинити продаж квартири ОСОБА_1 предмета іпотеки - двокімнатної квартири, загальною площею , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на електронних торгах ДП «Сетам», лот № 440969.

В обґрунтування скарги посилався на те, що дії приватного виконавця щодо передачі квартири боржника на реалізацію є неправомірними, оскільки він не має у власності іншого нерухомого майна і на ці правовідносини поширюються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Вважав, що приватний виконавець не мала права призначати оцінку майна у даному виконавчому провадженні, так як дана квартира вважається предметом іпотеки згідно з Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, зазначав, що цільове призначення кредитних коштів відповідно до кредитних договорів № 003-2008-337 від 20.02.2008 року та № 003-2008-342 від 20.02.2008 року - споживчі потреби, та виконання зобов`язань за зазначеними договорами забезпечується іпотекою об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_2 .

Вказав, що у нього (заявника) на праві власності перебуває лише дана квартира, яка використовується ним для постійного проживання та є його єдиним житлом, у вказаній квартирі він має зареєстроване місце проживання. Враховуючи зазначене, просив скаргу задовольнити.

Заявник в судове засідання з`явився, обґрунтування скарги та доповнення до неї підтримав в повному обсязі, виходячи з чого просив скаргу задовольнити в повному обсязі.

Представник приватного виконавця в судовому засіданні проти вимог скарги заперечила, просила суд відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, шо на виниклі правовідносини вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не розповсюджуються з огляду на те, що у власності божника окрім квартири АДРЕСА_3 наявне інше майно, останній є суб`єктом Закону «Про запобігання корупції». Крім того, посилалась на результати перевірки діяльності приватного виконавця у виконавчому провадженні № 61340057, за наслідками якої невідповідності вимогам Закону в її діях не встановлено.

Представник стягувача в судовому засіданні підтримав доводи представника приватного виконавця, виходячи з чого просив у задоволенні скарги відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст. 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29.09.2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає можливість реалізації предмета іпотеки за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 8 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом встановлено, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09.07.2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28.01.2014 року, задоволено позов ПАТ «Універсал банк». Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість за кредитним договором № 003-2008-337 від 20.02.2008 року в сумі 100 209,49 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 864 417,08 грн., заборгованість за кредитним договором № 003-2008-342 від 20.02.2008 року в сумі 34 204,00 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 295 047,12 грн., а всього стягнути 1 159 464,20 грн. заборгованості та 3 219,00 грн. судового збору. (т. 1 а.с. 113, 229)

За рішенням суду стягувачу видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання.

Постановою від 20.02.2020 року приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. відкрито виконавче провадження № 61340057.

Відповідно до договору іпотеки від 20.02.2008 року, забезпеченням виконання зобов`язань за кредитними договорами № 003-2008-337 від 20.02.2008 року та № 003-2008-342 від 20.02.2008 року є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 , яка на праві власності зареєстрована за боржником.

Судом встановлено та не заперечно сторонами, що приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 61340057 винесено постанову про арешт майна боржника - квартири АДРЕСА_3 та описано й арештовано майно боржника, а саме: квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно з повідомленням ДП «СЕТАМ» електронні торги щодо реалізації предмета іпотеки призначено дату та час проведення електронних торгів - на 28.09.2020 року о 09:00 год., реєстраційний номер лота - 440969.

Проте, суд вважає, що заявник безпідставно вказав, що предмет іпотеки, квартира АДРЕСА_3 , є єдиним майном (житлом) боржника, а тому на неї поширюється мораторій відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачається, що заявник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого ст. 3 цього Закону.

Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Так, із матеріалів справи вбачається, що належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_3 , придбана не за кошти, надані за кредитними договорами № 003-2008-337 від 20.02.2008 року та № 003-2008-342 від 20.02.2008 року, грошові кошти за якими були на споживчі цілі, має загальну площу 47,60 м2, житлову - 30,2 м2, та є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитними договорами № 003-2008-337 від 20.02.2008 року та № 003-2008-342 від 20.02.2008 року, валютою за якими є швейцарський франк.

З матеріалів справи вбачається, що перевіркою приватного виконавця встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчужень об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок - об`єкт незавершеного будівництва, загальною площею 50,3 м2, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , а також чотирьохкімнатна квартира загальною площею 83,3 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

Доказів на підтвердження зворотного матеріали справи не містять. Зазначене, матеріалами справи, доводами заявника не спростовано.

Виходячи із наведених вимог закону та враховуючи встановлені судом обставини, що мають значення для вирішення справи, суд надходить до висновку про те, що на квартиру АДРЕСА_3 , не розповсюджуються дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відтак, суд приходить до висновку про правомірність дій приватного виконавця щодо передачі на реалізацію ДП «Сетам» квартири АДРЕСА_3 .

Щодо посилань приватного виконавця Лановенко Л.О. на правомірність дій останньої у зв`язку з тим, що боржник є засновником і керівником ПП «НИВА-ЄТЛ», у зв`язку з чим, на неї не розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то суд зазначає наступне.

Дія закону № 1304-VII не поширюється на осіб, які є суб`єктами закону «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VII. Так, у його «Прикінцевих положеннях» сказано, що до приведення у відповідність із ним законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону. У ст. 3 документа йдеться про те, що суб`єктами відповідальності за корупційне правопорушення, зокрема, є:

особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

особи, які для цілей цього закону прирівнюються до таких осіб (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, представники громадських об`єднань, наукових установ, навчальних закладів);

особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з

підприємством, установою, організацією;

кандидати в народні депутати, кандидати на пост Президента та ін.

Отже, приватний виконавець повинен звернути увагу на місце роботи боржника та його посаду.

Так, приватним виконавцем було встановлено, що заявник є керівником ТОВ «Пі ЕЙ КОНСАЛТИНГ ЕНД МЕНЕДЖМЕНТ СИСТЕМЗ». На цій підставі приватний виконавець дійшла висновку про те, що заявник є суб`єктом Закону «Про запобігання корупції», а тому дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на нього не розповсюджується.

Проте, суд не може погодитись з такою позицією приватного виконавця з огляду на відсутність достовірних даних про статус юридичної особи - ТОВ «Пі ЕЙ КОНСАЛТИНГ ЕНД МЕНЕДЖМЕНТ СИСТЕМЗ» як юридичної особи приватного права, через відсутність правовстановлюючих документів, які визначають правовий статус безпосередньо цієї юридичної особи в сукупності з аналізом нормативно-правових актів, та даних про те, що ОСОБА_1 є особою, яка постійно посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 259, 263-264, 447-451 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, заінтересовані особи: ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_2 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.С. Хоменко