Ухвала суду № 95037605, 19.02.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/706/21

Провадження № 2/206/549/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2021 м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Маштака К.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, Восьма дніпровська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним,

ВСТАНОВИВ

19.02.2021 до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, Восьма дніпровська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , після смерті ОСОБА_3 звернувся до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про відкриття спадкової справи. По його заяві було заведено спадкову справу № 65641078. Спадкове майно складається з квартири загальною площею 45,6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 25.06.2020 державним нотаріусом Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Безпосередньо з`ясувалися обставини, які стали підставами для скасування шлюбу, та виник спір між заявником та рідною сестрою його померлої дружини ОСОБА_2 , яка весь час погрожувала, що їй відомі такі відомості, завдяки яким вона усуне заявника від спадкування. Саме, ОСОБА_2 була зацікавленою особою, та звернулася до органів РАГСу з заявою про визнання шлюбу недійсним, через те, що їй було відомо, що хоч її сестра ОСОБА_3 і розірвала шлюбні відносин з колишнім чоловіком, але в установленому порядку нею не було отримано свідоцтва про розірвання шлюбу. Незважаючи на те, що шлюб заявника та ОСОБА_3 був визнаний недійним, він мав намір визнати себе спадкоємцем четвертої черги та усунути від спадкування ОСОБА_2 , як недобросовісного спадкоємця. Для цього він 18.01.2020 подав до Самарського районного суду м. Дніпропетровська заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю, заінтересованою стороною вказана Восьма дніпровська державна нотаріальна контора. 07.02.2021 ОСОБА_2 з`явилася за місцем його реєстрації з чоловіком та іншими людьми та почала виламувати двері, вимагала щоб він звільнив приміщення, погрожувала його життю та здоров`ю. Оскільки ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину та є одноосібним власником спірної квартири, а ОСОБА_1 тільки має право постійного користування, він вважає, що ОСОБА_2 , власником квартири, без його згоди може бути відчужено на користь будь-якої іншої особи спірну квартиру, в якій він має право постійного користування та проживання. Виходячи з вказаних норм, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, в зв`язку із чим, заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Дослідивши заяву про забезпечення позову та позовну заяву з додатками, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, цивільно-процесуальним законом визначено обов`язок заявника вказати та обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення та його обґрунтування, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц.

Як вбачається з заяви про забезпечення позову, позивач просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Проте, предметом спору є визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 03.02.2021, видане на ім`я ОСОБА_2 та зареєстроване в реєстру за № 43 на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Свідоцтво про право на спадщину в доктрині кваліфікується як спосіб оформлення права на спадщину для всіх випадків безспірного характеру. Воно є документом, що підтверджує права на спадщину. Видача свідоцтва можлива лише при сукупності юридичних фактів: відкриття спадщини, виникнення права на спадкування і його здійснення (прийняття спадщини). Недійсність свідоцтва про право на спадщину (ст. 1301 ЦК України) навряд чи може впливати на спадкові права, оскільки його наявність/відсутність не може відбиватися на їх виникненні. Якщо у відповідної особи немає права на спадкування, то це буде перешкодою для виникнення у неї прав на спадщину. Як наслідок, підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним і є відсутність права на спадкування.

Віндикаційна вимога щодо витребування майна із чужого незаконного володіння позивачем не заявлена.

Взагалі, жодних майнових вимог, в тому числі про визнання права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , позивачем не заявлено.

Внаслідок того, що віндикаційна вимога позивачем не заявлена як і жодна майнова вимога на квартиру, ризики ускладнення виконання чи неможливості виконання можливого рішення суду на користь позивача - відсутні.

До того ж, слід зазначити, що заявником також не подано позову про усунення від права на спадкування ОСОБА_2 , яка відноситься до другої черги спадкоємців за законом, а позивач у разі встановлення факту проживання однієї сім`єю зі спадкодавцем зможе увійти лише до четвертої черги спадкоємців за законом і тому без усунення від права на спадкування ОСОБА_2 , для заявника ОСОБА_1 не настане наслідків, після яких він зможе претендувати на спадкове майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, даний вид забезпечення жодним чином не обґрунтований позивачем, не є співмірним з вимогами та не відповідає меті заявленого позову.

Таким чином, всупереч вищевказаним положенням ЦПК України, позивачем не обґрунтовано та не доведено, яким чином невжиття такого виду забезпечення позову про який просить позивач, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суд. Наведені позивачем підстави для забезпечення позову є формальними припущеннями, які не підтверджено жодним доказом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів КЦС у своїй постанові від 21.11.2018 (справа № 752/6255/18).

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Враховуючи встановлені обставини, характер правовідносин, предмет та підстави позову, відсутність фактів, які б вказували на існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, відсутність належних доказів на підтвердження того, що відповідач має намір здійснити відчуження належного їй майна, доказів, що ініційований позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами і не суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, що полягає у захисті інтересів учасників процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб, суд приходить до обґрунтованого висновку, що заява про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, Восьма дніпровська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 10, 11, 13, 81, 149-154, 157, 260-261, 263, 353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, Восьма дніпровська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним– відмовити повністю.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.С. Маштак