Рішення № 95034017, 01.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2021 р. Справа№200/10556/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бабіч С.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі - третя особа), відповідно до якого просить:

- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину.

Позивач вказує, що у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня (за винятком днів відпустки) отримав суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж це передбачено ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вказує на рішення Конституційного суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами.

Позивач вважає, що нараховуючи та виплачуючи йому суддівську винагороду із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення його прав та гарантій незалежності судді.

Відповідач проти позову заперечував, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого, серед іншого, зазначив про те, що він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, посилався на положення абзацу 1 ч.1 та ч. ст. 48 Бюджетного кодексу України, яким встановлено встановлено: "Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років…

… Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.".

Серед іншого, посилається на частини другу статті 4 Бюджетного кодексу України, якою визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Вказує, що відповідне питання обмеження розміру суддівської винагороди було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24.04.2020 року, за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 року № 22.

У вказаному рішенні Ради суддів України зазначено, що обмеження, встановлені Законом № 553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

Відповідач зазначає про те, що положеннями статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та пункту 10 Прикінцевих положень Закону № 553-ІХ не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 Кодексу законів про працю України і стаття 29 Закону України "Про оплату праці").

Вважає, що Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ).

З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 року № 26-рп/2008 від 25.01.2012, № 3-рп 2012 від 25.01.2012 року та від 26.12.2011 № 20-рп/2011, відповідач стверджує, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону № 555-ІХ, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації.

Вважає, що у розумінні вказаних рішень Конституційного Суду України, обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а, отже, відповідає критеріям пропорційності та співрозмірності із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Крім цього, відповідач зазначив, що в умовах усунення реальних загроз економічній безпеці та додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, суди не можуть відрізнятися від інших бюджетних установ (органів державної влади та інших державні органи, органів місцевого самоврядування) а судді виділятися від інших працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, що узгоджується із практикою ЄСПЛ.

Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області своїм правом подати пояснення щодо позову не скористалось.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та залучено Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області до участі у розгляді даної справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 03 грудня 2020 року у задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості співвідповідачів у даній справі Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, відмовлено.

Заяву відповідача про розгляд даної справи у порядку загального позовного провадження задоволено.

Призначено підготовче засідання у даній справі на 21 грудня 2020 року на 10 годину 45 хвилин.

Ухвалою суду від 21 грудня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 11 січня 2021 року на 10 годину 10 хвилин.

Учасники справи у судове засідання, призначене на 11 січня 2021 року не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на те, що учасники справи чи їх представники у судове засідання не з`явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 122 КАС України "позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів…

...Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів".

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 року у справі № 8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці", під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (пункт 2.1 мотивувальної частини).

Конституційний Суд дійшов висновку про те. що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат (пункт 2.2 мотивувальної частини).

У рішенні від 15.10.2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд зазначив, що це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Приймаючи таке рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

Подібний висновок щодо порядку обчислення строків звернення до адміністративного суду зроблений стосовно громадян, які проходять публічну службу та звертаються щодо виплати неотриманих з вини роботодавця сум оплати праці.

Враховуючи викладене, позов подано позивачем без пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Дослідивши матеріали справи та встановивши всі обставини даної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Постановою Верховної ради України № 4368-VI від 09 лютого 2012 року ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Харцизького міського суду Донецької області.

Указом Президента України № 81/2015 від 14 лютого 2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду судді Краматорського міського суду Донецької області.

Позивача зараховано до штату вказаного суду, що підтверджується наказом від 24.02.2015 № 28-к.

Наказом в.о. голови Краматорського міського суду Донецької області №39-к від 07.08.2017 року позивачу, з 05.08.2017 року, встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40 відсотків посадового окладу.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, доплати за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу судді, що відповідачем не заперечується.

Проте, у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) позивачу було нараховано та виплачено суддівську винагороду із застосуванням обмежень, відповідно до Закону України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18 квітня 2020 року та яким фактично встановлено, що суддівська винагорода не може перевищувати 47 230 гривень у місяць.

За період відпустки суддівська винагорода позивачу виплачувалась у повному розмірі, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вказані обставини підтверджуються довідкою про доходи позивача № 04-817/20 від 03.12.20 року, відповідачем не заперечуються та не є спірними.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, так як не здійснював заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача, оскільки, відповідно до ч.4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють саме територіальні управління Державної судової адміністрації України (тобто, у спірних правовідносинах, відповідач).

Крім цього, нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмежень, здійснював саме відповідач, що ним не заперечується.

11 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, строк дії якого, відповідно до постанов КМУ було неодноразово продовжено та який продовжується станом на момент розгляду даної справи.

13 квітня 2020 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18 квітня 2020 року та яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту:

"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Відповідно до статті 8 Закону України від 14.11.2019 року № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у 2020 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі установлена з 1 січня - 4 723 гривні.

Отже, з урахуванням обмежень, встановлених частинами першою, третьою Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", за вказаною нормою, суддівська винагорода не може перевищувати 47 230 гривень у місяць.

У той же час, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Таким чином, суд зазначає, що Конституція України чітко та однозначно встановлює, що розмір винагороди судді встановлюється лише законом про судоустрій, отже, його не може бути встановлено Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік чи будь - якими іншими законами чи нормативно-правовими актами.

Також з вказаної норми Конституції України видно, що норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" відповідачем до спірних відносин взагалі не мали застосовуватися.

У той же час, норми Закону України "Про Державний бюджет України" мають застосовуватись відповідачем лише в частині врахування такої величини, що береться для розрахунку складових суддівської винагороди, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб".

Отже, суд зазначає, що встановлення неконституційності застосованої відповідачем норми закону "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у спірний період чи застосування/незастосування ретроактивної дії рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 - не є предметом даного позову.

У той же час, суд вважає за необхідне зазначити про те, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 обмеження суддівської винагороди, встановлені частинами першою, третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (в редакції Закону України від 13.04.2020 року № 553-ІХ), десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, визнані неконституційними.

Серед іншого, у вказаному рішенні зазначено, що проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Таким чином, положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294 суперечать статтям 1, 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, другій статті 126, статті 130 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Зазначивши про існування вказаного рішення Конституційного Суду України, суд вважає за необхідне зазначити про те, що підставою позову позивачем визначено не застосування до спірних правовідносин щодо виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період ретроактивної дії рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020, а застосування до спірних правовідносин положень статей 8, 126, 130 Конституції України, як норм прямої дії.

Як було вказано вище, Конституцією України встановлено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини п`ятої статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" незалежність судді забезпечується, зокрема окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Згідно частини сьомої статті 48 зазначеного Закону при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до ч.1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 2-10 статті 135 вказаного закону закріплено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга).

Базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (частина третя).

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду .

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина п`ята).

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Таким чином, жодних обмежень у виплаті суддівської винагороди у розмірі не більше 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містить.

У спірний період, жодні зміни щодо розміру суддівської винагороди чи її обмежень до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не вносились.

Щодо посилання відповідача на те, що він є розпорядником коштів нижчого рівня та не мав правових підстав для нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом № 553- ІХ, суд зазначає про таке.

Про правові підстави нарахування позивачу суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом № 553- ІХ судом зазначено вище, як зазначено і про те, що вказаний закон взагалі не мав застосовуватись відповідачем у спірних правовідносинах.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частини 6 та 7 вказаної норми визначають, що видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ від 18.04.2020 року не було внесено жодних змін до додатків до вказаного закону, якими визначені конкретні суми видатків на забезпечення здійснення правосуддя Краматорським міським судом Донецької області, у тому числі такого видатку як виплата суддівської винагороди суддям цього суду (визначено як "оплата праці" у додатку № 7 до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік").

Крім цього, відповідно до ч.ч 1-2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Абзацом 1 ч.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено: "Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років…".

Відповідачем не надано суду доказів зменшення відповідачу розмірів бюджетних асигнувань (чи бюджетних призначень) чи такого зменшення Краматорському міському суду Донецької області на виплату суддівської винагороди чи встановлення у кошторисі вказаного суду чи відповідача на 2020 рік обмежень, що не давали б відповідачу у спірний період, у межах вказаних норм Бюджетного кодексу України, брати відповідні зобов`язання з виплати суддям суддівської винагороди у встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" обсязі.

Суд не приймає посилання відповідача на рішення Ради суддів України, оскільки воно не є нормативно - правовим актом та є обов`язковим лише для органів суддівського самоврядування (крім з`їзду суддів України).

Щодо твердження відповідача про те, що обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а, отже, відповідає критеріям пропорційності і співрозмірності із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України, суд зазначає про таке.

Відповідно до п. 3 Типового положення Про територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України № 104 від 15.07.2015 року основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів та фінансове забезпечення місцевих загальних судів з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Отже, суд звертає увагу відповідача на те, що до його повноважень чи завдань не входить "захист національної економіки" чи надання оцінки відповідності нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України критеріям пропорційності і співрозмірності із цінностями правової держави.

Таким чином, нарахувавши та виплативши позивачу суддівську винагороду у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ від 18.04.2020 року, відповідач діяв протиправно та не у спосіб, встановлений Конституцією України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обгрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Приписами п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, дане рішення суду підлягає негайному виконанню в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати нею понесено не було, отже, відшкодуванню вони не підлягають.

Керуючись Конституцією України, Законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Димитровського міського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (місцезнаходження: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2, код ЄДРПОУ 26288796) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за вказаний період.

Рішення, в частині присудження виплати суддівської винагороди за один місяць, звернути до негайного виконання.

Повне рішення складено у порядку письмового провадження 01 лютого 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на дане рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.І. Бабіч