Рішення № 95033892, 19.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2021 р. Справа№200/8051/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,

встановив:

28 серпня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради (далі – відповідач, Управління), в якому позивач просила:

- визнати протиправними дії Управління щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27 лютого 2020 року, в загальному розмірі 6 800,00 грн;

- стягнути з Управління на користь ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», враховуючи висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27 лютого 2020 року, в загальному розмірі 6 800,00 грн.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

01 вересня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/8051/20-а; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.

Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним чином в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

01 вересня 2020 року суд постановив ухвалу про зупинення провадження у справі на підставі п. 9 ч. 2 ст. 236 КАС України до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

18 вересня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

05 лютого 2021 року суд постановив ухвалу про поновлення провадження у справі.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначила, що як учасник бойових дій має право на одноразову грошову допомогу до 5 травня відповідно до ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 3551) в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Це право вона набула після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020.

Незважаючи на це, відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті позивачу цієї допомоги в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

З виплатою щорічної разової допомоги до 5 травня в розмірі меншому, ніж встановлено Законом, позивач не погоджується і вважає такі дії Управління протиправними.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.

Стверджував, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.

Виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснювалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі – постанова КМУ № 112), згідно з якою у 2020 році розмір допомоги для учасників бойових дій становить 1 390,00 грн.

Відповідач доводив, що проводить лише виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону № 3551 та постанови КМУ № 112.

Ця постанова КМУ є чинною, зміни в частині визначення розміру допомоги до неї не вносились.

Відповідач вважає, що підстави для перерахунку та виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відсутні.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Харцизьким МВ ГУМВС України в Донецькій області 30 липня 2004 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Позивач є ветераном війни – учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Командуванням Високомобільних десантних військ Збройних Сил України 17 вересня 2015 року.

Відповідач – Управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради (ідентифікаційний код: 2601098) зареєстроване як юридична особа 14 лютого 2001 року, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

19 березня 2020 року Дружківський міський військовий комісаріат надав Управлінню список одержувачів щорічної разової допомоги до 5 травня, до якого була включена ОСОБА_1 , про що свідчить лист від 19 березня 2020 року № 10/2067 та витяг з цього списку.

В квітні 2020 року позивачу виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня відповідно до постанови КМУ № 112 в розмірі 1 390,00 грн, про що свідчать лист Управління від 21 серпня 2020 року № ВИХ.-0.215/5947/20 та довідка відповідача.

Представник позивача звернувся до Управління з адвокатським запитом з приводу нарахування та виплати цієї допомоги в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком на підставі ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 367.

Управління надало відповідь про відмову у нарахуванні допомоги у бажаному позивачем розмірі.

Така відповідь мотивована тим, що Управління здійснює лише виплатну функцію щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону та постанови КМУ № 112. Управління зазначило, що у разі визнання неконституційним закону суб`єктом виконання рішення Конституційного Суду України є безпосередньо Верховна Рада України, а не Управління. Постанова КМУ № 112 є чинною, зміни щодо розміру щорічної разової допомоги до 5 травня до неї не вносились, про що свідчить лист відповідача від 21 серпня 2020 року № ВИХ.-0.215/5947/20.

Не погодившись з таким висновком відповідача, а також з нарахуванням та виплатою щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, меншому ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 у редакції Закону № 367, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин суд застосовує норми матеріального права з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій адміністративній справі № 440/2722/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту визначаються виключно законами України.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 3551).

Пільги учасникам бойових дій встановлені ст. 12 Закону № 3551.

Законом України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 367), який набрав чинності з 01 січня 1999 року, ст. 12 Закону № 3551 доповнено частиною четвертою наступного змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком».

На підставі пп. «б» пп. 1 п. 20 Розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 викладена в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення п. 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, на момент нарахування і виплати у квітні 2020 року позивачу одноразової грошової допомоги ст. 12 Закону № 3551 діяла у редакції Закону № 367 і передбачала, що розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій становить п`ять мінімальних пенсій за віком.

Поряд із цим, з 01 січня 2015 року правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня також були врегульовані п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України (далі – БК України).

П. 26 розділу VI БК України було визначено, що норми і положення ст. ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

На виконання цієї норми закону 19 лютого 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Пп. 1 п. 1 постанови КМУ № 112 установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам п. 47 ч. 1 ст. 2 БК України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).

Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах:

учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України виходив з того, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ч. 2 ст. 3).

Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (п. 1 ч. 2 ст. 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і БК України.

БК України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 Кодексу).

Відповідно до пп. 5 п. 63 розділу І Закону № 79 розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України було доповнено, зокрема, п. 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (ст. 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (ст. 13), учасникам війни (ст. 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (ст. 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (ст. 16).

За юридичною позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави…

Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абз. абз. 2-3 п. 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання БК України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абз. абз. 3, 4 пп. 5.4 п. 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Встановлення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України іншого, ніж у ст. ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому ст. 8 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них ч. 1 ст. 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України в поєднанні з ч. 1 цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абз. 9 п. 6 мотивувальної частини).

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Закон № 3477) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

За положеннями ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з 27 лютого 2020 року позивач набула право на соціальне забезпечення відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 367, яка передбачала, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 1058 мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Ст. 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 01 січня 2020 року – 1 638,00 грн.

Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у 2020 році становить 8 190,00 грн (1 638,00 грн х 5).

Посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов`язань через відсутність відповідного фінансування не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.

У Рішенні від 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (ст. 7 БК України) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абз. абз. 2, 3 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. ст. 1 та 17 Закону № 3477 суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини «Кечко проти України» (заява № 63134/00, п. п. 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, п. 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій з 27 лютого 2020 року має право на отримання щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі, визначеному ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 367, тобто п`яти мінімальних пенсій за віком.

У 2020 році ця допомога становила 8 190,00 грн.

В квітні 2020 року Управління виплатило позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1 390,00 грн.

Як наслідок, недоплачена позивачу сума щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік становить 6 800,00 грн (8 190,00 грн – 1 390,00 грн).

Враховуючи встановлені судом обставини фактичні обставини та зміст правових норм, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що дії Управління, які полягали у відмові у виплаті ОСОБА_1 як учаснику бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 367, підлягають визнанню протиправними, а порушене право позивача підлягає поновленню шляхом стягнення з Управління недоплаченої щорічної разової допомоги до 5 травня за 2020 рік в сумі 6 800,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Від сплати судового збору позивач звільнений на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

З приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, визначеному ст. 134 КАС України.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження заявлених вимог в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 621,00 грн позивач надала договір про надання правової допомоги № 027/08 від 17 серпня 2020 року (далі – Договір) з додатком № 1 до нього та довідку від 25 серпня 2020 року про підтвердження оплати правової допомоги за Договором.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), що передбачено ч. 7 ст. 139 КАС України.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат на професійну правничу допомогу на підставі належних та допустимих доказів суд аналізує обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що 17 серпня 2020 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладений договір про надання правової допомоги № 027/08.

Згідно з п. 3.1 Договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання Сторонами.

В свою чергу у Додатку № 1 до Договору зазначено, що сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги, вказаної у Договорі і визначеної Дорученням, у розмірі 1 621,00 грн, яка складається з складення та надіслання адвокатського запиту до УСЗН Краматорської міської ради – 608,00 грн (30% прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01 поточного року) та підготовки позовної заяви до Донецького окружного адміністративного суду про визнання дій неправомірними та стягнення разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій – 1 013,00 грн (50% прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01 поточного року).

Згідно з довідкою про підтвердження сплати правової допомоги за Договором, що складена 25 серпня 2020 року, адвокат Латиш К.О. отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 621,00 грн за виконання послуг за Договором відповідно до Додатку № 1 до цього Договору.

Суд враховує правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19, про те, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

З огляду на це суд дійшов висновку, що довідка про підтвердження сплати правової допомоги за Договором підтверджує факт отримання коштів адвокатом ОСОБА_2 від позивача.

Щодо розміру наданих адвокатом ОСОБА_2 послуг в частині складання та надіслання адвокатського запиту у сумі 608,00 грн суд зазначає таке.

18 серпня 2020 року адвокат ОСОБА_2 звернулася до начальника Управління з адвокатським запитом № 101-08/20 з приводу нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня відносно 5 осіб, включаючи позивача.

З огляду на те, що адвокатський запит стосувався не лише позивача, а ще 4 осіб, враховуючи принцип співмірності та розумності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в частині складання та надіслання адвокатського запиту у розмірі 121,60 грн (608,00 грн : 5).

За цих обставин суд вважає обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 134,60 грн (121,60 грн – за складання та надіслання адвокатського запиту + 1 013,00 грн за підготовку позовної заяви). Такі витрати є співмірними зі складністю справи, відповідають критерію реальності і розумності.

Враховуючи викладене, суд зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1 134,60 грн, які підлягають присудженню на корить позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради (ідентифікаційний код: 26010987, місцезнаходження: 84200, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Машинобудівників, буд. 64) про визнання дій протиправними та стягнення разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради, які полягали у відмові у виплаті ОСОБА_1 як учаснику бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

3. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову допомогу до 5 травня за 2020 рік в сумі 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 134 (одна тисяча сто тридцять чотири) гривні 60 копійок.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Повне судове рішення складено 19 лютого 2021 року.

Суддя Т.О. Кравченко