Рішення № 95033183, 19.02.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року ЛуцькСправа № 140/4684/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про стягнення з Державного бюджету України майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач 1), Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (далі - відповідач 2) про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 23171,00 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги до 05 травня 2017 року, до 05 травня 2018 року, до 05 травня 2019 року, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 як інвалід війни 2 групи та пенсіонер органів внутрішніх справ України відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 05 травня. Зазначена допомога була йому виплачена Департаментом соціальної політики Луцької міської ради до 05 травня 2017 року в розмірі 3100,00 грн, до 05 травня 2018 року в розмірі 3265,00 грн та до 05 травня 2019 року в розмірі 3400,00 грн відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, якими визначалися розмір допомоги на відповідний рік, що були прийняті з урахуванням пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України. Проте рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Оскільки виплата разової грошової допомоги здійснювалася у розмірі, визначеному Урядом, а норма закону, яка визначала повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати розмір такої допомоги є неконституційною, то позивач уважає, що внаслідок цього йому завдано шкоду у вигляді недонарахованої у повному розмірі разової грошової допомоги до 05 травня за 2017-2019 роки, розмір якої за розрахунком позивача становить 23171,00 грн, та право на відшкодування майнової шкоди у такому випадку виникає на підставі статті 152 Конституції України. За загальним правилом, закріпленим статтями 1173-1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідальність держави настає незалежно від вини посадових осіб (органів). Неконституційність закону є підставою для застосування до держави наслідків, передбачених статтею 1175 ЦК України.

Позивач зауважив, що частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 22 ЦК України передбачено відшкодування збитків у результаті порушення цивільного права, під якими слід розуміти доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Вважає, що у даному випадку наявний причинний зв`язок між отриманням допомоги у неповному обсязі відповідно до правових актів Кабінету Міністрів України та нормами Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними.

За приписами частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади здійснюється державою, яка у такому разі відповідно до положень статті 2, 170 ЦК України є учасником цивільних відносин і її представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах. З посиланням на Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, позивач просить у зв`язку із заподіянням йому шкоди (збитків) у вигляді недоотриманих доходів (упущена вигода) та відповідно до статті 152 Конституції України адміністративний позов задовольнити, стягнувши у межах трирічної позовної давності на його користь кошти у розмірі недоотриманої разової грошової допомоги до 05 травня, що становить 23171,00 грн, шляхом їх списання з відповідного рахунку Казначейства.

Представник ДКС України у відзиві на позовну заяву від 24 квітня 2020 року позовних вимог не визнала, мотивуючи тим, що відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевого бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ними обліковуються. Казначейство є юридичною особою, але воно не несе відповідальності за дії державних органів, а самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини першої статті 2 ЦК України. У позовній заяві відсутня вимога позивача до Казначейства у зв`язку із порушенням останнім прав та інтересів позивача, яке з ним не вступало у жодні правовідносини та не може нести відповідальність за шкоду, завдану діями інших суб`єктів.

Представник відповідача 1 також зазначила, що положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються неконституційними, вказана норма не підлягає застосуванню. Крім того, у даному випадку відсутній один з елементів, який є обов`язковим для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди - факт наявності рішення щодо бездіяльності або незаконності дій відповідача.

На думку представника органу казначейства, цивільне законодавство, на яке посилається позивач, відповідно до статті 1 ЦК України не застосовується до відносин, пов`язаних з виплатою разової допомоги відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, з огляду на принцип дії законів в часі відсутні підстави для виплати спірної допомоги за 2017-2019 роки у розмірі, визначеному Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020.

З урахуванням зазначеного, представник відповідача 1 просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 18-24).

Представник відповідача 2 у поданому до суду 07 травня 2020 року відзиві на позовну заяву заперечує проти заявлених позовних вимог. Зазначає, що протягом 2017-2019 років Департамент здійснював виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня у розмірах, передбачених відповідними постановами Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги та вказані дії Департаменту позивачем не оспорюються.

Оскільки в рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 передбачено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України втрачає чинність з моменту ухвалення даного рішення, ОСОБА_1 не має права на відшкодування майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги до 05 травня 2017 року, до 05 травня 2018 року, до 05 травня 2019 року,

Крім того, звертає увагу, що механізм відшкодування майнової шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним не врегульований будь-яким нормативно-правовим актом, а статті 1175 ЦК України, на яку посилається позивач, підлягає застосуванню у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.

З наведених підстав представник відповідача 2 просить а задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі (арк. спр. 32-34).

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за даним адміністративним позовом та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 10).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року залучено до участі у справі другого відповідача - Департамент соціальної політики Луцької міської ради (арк. спр. 14).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року розгляд даної справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження (арк. спр. 37).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року провадження в типовій адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про стягнення з Державного бюджету України майнової шкоди зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі №440/2722/20 за позовом ОСОБА_2 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (арк. спр. 71-72).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року провадження у даній справі поновлено.

У судове засідання 19 лютого 2021 року учасники справи не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені (арк. спр. 81-87).

На адресу суду 19 лютого 2021 року надійшло клопотання представника Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про розгляд справи без участі відповідача та його представника, проти поновлення провадження у справі не заперечує (арк. спр. 89).

Представник позивача у поданій до суду 19 лютого 2021 року заяві просить розглянути позовні вимоги без його участі та без участі позивача (арк. спр. 90).

Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною четвертою статті 229 КАС України, передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вказане, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження на підставі письмових доказів, наявних в матеріалах справи, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (арк. спр. 7 зворот.).

Згідно довідки Департаменту соціальної політики Луцької міської ради позивачу виплачена передбачена статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» разова грошова допомога до 05 травня у 2017 році у розмірі 3100,00 грн, до 05 травня у 2018 році у розмірі 3265,00 грн та до 05 травня у 2019 році у розмірі 3400,00 грн (арк. спр. 8).

У зв`язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 про визнання неконституційним пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, позивач вказує на те, що він недоотримав належні йому до виплати суми допомоги у розмірі 23171,00 грн, а тому звернувся до адміністративного суду із цим позовом..

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до статті 1 названого Закону він спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Статтею 13 Закону №3551-XII встановлено пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.

Законом України від 25 грудня 1998 року №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №367-XIV) статтю 13 Закону №3551-XII було доповнено частиною такого змісту: Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Надалі пунктом 20 розділу ІІ Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» цю норму статті 13 Закону №367-XIV викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога інвалідам війни до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Однак рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Разом з тим, Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон №79-VIII) розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах: інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3500 гривень; II групи - 3100 гривень; III групи - 2700 гривень.

Аналогічний порядок визначений постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги», передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Ним встановлено виплату разової грошової допомоги до 05 травня особам з інвалідністю II групи внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин у розмірі 3265,00 грн.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року №237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у 2019 році виплату до 05 травня разової грошової допомоги особам з інвалідністю II групи внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин встановлено у розмірі 3400,00 грн.

Однак рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами першою, другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення закріплено статтею 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 вбачається, що окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 були чинними та підлягали застосуванню постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223, від 14 березня 2018 року №170 та від 20 березня 2019 року №237, які були прийняті на виконання пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України.

На думку позивача, у зв`язку з прийняттям закону, який визнано неконституційним, а саме пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, йому завдано майнову шкоду у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги.

Відповідно до приписів статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Як встановлено частиною третьою статті 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Так у ЦК України відшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов`язаннями деліктного характеру або відносинами зобов`язальними і пов`язані з цивільно-правовою відповідальністю.

Згідно зі статтею 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зміст статті 1175 ЦК України дає підстави для висновку про її застосування у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акта незаконним.

Відповідно до частин першої, другої статті 25 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з даним позовом) Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

За змістом підпункту 2 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Стаття 22 ЦК України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права особи.

Частина друга статті 1 ЦК України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відшкодування збитків внаслідок порушення цивільного права та виплата з державного бюджету суб`єктом владних повноважень грошової допомоги до 5 травня відносяться до різних сфер правового регулювання.

Статтею 1175 ЦК України передбачено певні умови для відшкодування за рахунок держави шкоди, зокрема, завдання шкоди в результаті прийняття відповідним суб`єктом влади нормативно-правового акту, та визнання його незаконним та скасування.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У період дії норми пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, постанов Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223, від 14 березня 2018 року №170 та від 20 березня 2019 року №237, які незаконними у встановленому порядку не визнавалися, виплати Департаментом соціальної політики Луцької міської ради разової грошової допомоги до 5 травня були правомірними та такими, що відповідали вимогам чинного законодавства.

З огляду на наведене суми виплати, заявлені позивачем (недоотримана грошова допомога до 05 травня), не підпадають під визначення збитків у розумінні статті 22 ЦК України та не можуть бути відшкодовані відповідно до статті 25, підпункту 2 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету в розмірі реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. А тому норми статті 1175 ЦК України навіть за аналогією закону застосуванню не підлягають.

Окрім того, ДКС України, виконуючи свої повноваження, не здійснювала будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувала. Слід зауважити, що наведені позивачем підстави позову не містять посилань на порушення ним питання про визнання незаконними та скасування нормативно-правового акту відповідача 1.

З урахуванням такого, необґрунтованими є вимоги позивача до ДКС України, оскільки згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Державна казначейська служба України є суб`єктом владних повноважень та здійснює публічно-владні управлінські функції у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 вказаного вище Положення №215, управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України, казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає: 1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; 2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями; 3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України; 4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

Відтак, казначейство, виконуючи свої повноваження, не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало.

Окрім того, як убачається з позовної заяви, позивачем заявлено лише одну вимогу про стягнення з Державного бюджету України майнової шкоди у розмірі 23171,00 грн, яка заподіяної внаслідок визнання закону неконституційним, вимога про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відсутня. Також відсутня вимога ОСОБА_1 до Департаменту щодо порушення ним прав та інтересів позивача, а також відновлення порушеного права, не наведено фактів та доказів на підтвердження порушень його прав та інтересів з боку Департаменту.

Таким чином, аналіз наведених вище правових норм та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що підстави для задоволення позову про стягнення на користь позивача шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги до 05 травня, відсутні. Тому у задоволенні позову належить відмовити повністю.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Конституції України, Цивільного кодексу України, Бюджетного кодексу України, Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Державної казначейської служби України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 37567646), Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, будинок 4-А, ідентифікаційний код юридичної особи 03191963) про стягнення з Державного бюджету України майнової шкоди відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст судового рішення складено 19 лютого 2021 року.