Рішення № 95033153, 22.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 лютого 2021 р. Справа № 120/5892/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у Вінницькій області з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначили, що згідно облікової картки платника податків за відповідачем рахується заборгованість з орендної плати з фізичних осіб в сумі 51052,62 грн., яка в добровільному порядку не погашена.

Ухвалою від 28.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено 15 денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву.

27.11.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки договір сервітуту є укладеним за умови, що він підписаний сторонами. Відповідно підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У випадку, якщо договір не підписувався однією із сторін, то він є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Позивач стверджує, що він не укладав та не підписував договір сервітуту з Вінницькою міською радою щодо комерційного використання на ідеальну частку прибудинкової території площею 270,0 кв.м. багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 .

27.11.2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Мотивуючи подану зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 вказав на протиправність прийнятих Головним управлінням ДПС у Вінницькій області податкових повідомлень-рішень №221787-5002-0228 від 22.05.2018 року та №17012-5006-0228 від 11.03.2020 року із орендної плати з фізичних осіб.

Ухвалою суду від 02.12.2020 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Крім того, даною ухвалою витребувано у Вінницької міської ради оригінал договору сервітуту для комерційного використання на ідеальну частку прибудинкової території площею 270,0 кв.м. багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , сторонами якого є ОСОБА_1 та Вінницька міська рада, що укладався відповідно до пункту 4 додатку 4 до рішення Вінницької міської ради №559 від 23.12.2016 року.

03.12.2020 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи ОСОБА_1 необґрунтованими, а первісний адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення узгодженого податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб, а не підстави нарахування податкових зобов`язань.

17.12.2020 року на виконання вимог ухвали суду від 02.12.2020 року Вінницькою міською радою надано витребувані матеріали.

17.12.2020 року від Головного управління ДПС у Вінницькій області до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому останній не погоджується з позицією ОСОБА_1 і вважає, що в задоволенні зустрічної позовної заяви слід відмовити.

20.01.2021 року до суду надійшли пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Гурби Михайла Васильовича у яких вказано, що захист прав позивача за зустрічним позовом можливий шляхом доведення обставини не підписання договору про встановлення земельного сервітуту від 23.01.2017 року та відповідно неукладеності такого договору, що в свою чергу буде свідчити про відсутність правових підстав для стягнення плати за таким договором.

Вважають, що доведення факту не підписання ОСОБА_1 договору про встановлення земельного сервітуту від 23.01.2017 року можливо виключно шляхом проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки питання вчинення підпису особою потребує спеціальних знань.

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання 21.01.2021 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення почеркознавчої експертизи відмовлено, оскільки предметом доказування у даній справі є правомірність дій податкового органу, а не дійсність/недійсність чи не укладення цивільного договору, зокрема договору сервітуту, а тому це виходить за межі доказування у даній справі.

Крім того, вказаний договір датований 23 січня 2017 року, містить усі необхідні реквізити, в тому числі підписи сторін та зареєстрований у книзі обліку договорів земельного сервітуту уповноваженим органом 10.08.2017 року за №1046/08-17.

Питання щодо оспорювання вказаного договору не може бути предметом дослідження у порядку адміністративного судочинства в межах розгляду справи про стягнення податкового боргу. Спори щодо оскарження цивільно-правових договорів вирішується в порядку цивільного судочинства і саме в межах розгляду вказаного порушеного питання суд цивільної юрисдикції наділений повноваженнями визнати його недійсним чи неукладеним, захистивши при цьому цивільні права позивача.

У справі, що розглядається позивач звернувся за захистом прав чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, в межах яких не передбачений такий спосіб захисту, як визнання договору неукладеним.

Предметом дослідження в межах даної справи є правомірність дій податкового органу щодо нарахування сум податкового зобов`язання, однак не визначення дійсності/недійсності чи не укладення договору із органом місцевого самоврядування.

Судом наголошувалось позивачу, що він має право та можливість звернутись за захистом свого цивільного права в порядку цивільного судочинства, однак він ним не скористався ні під час розгляду даної справи, ні з моменту отримання вперше податкової вимоги (травень 2018 року).

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання 21.01.2021 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 27.01.2021 року.

26.01.2021 року до суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява у якій зазначено, що відмовивши у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи суд фактично позбавив його права на захист, оскільки він не може звернутись до суду загальної юрисдикції з вимогою про визнання договору неукладеним.

Ухвалою суду від 27.01.2021 року розгляд справи вирішено проводити в порядку письмового провадження.

03.02.2021 року до суду надійшли заперечення Головного управління ДПС у Вінницькій області на заяву від 26.01.2021 року у яких вказано, що предметом зустрічного позову є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а не визнання договору недійсним. Також зазначено, що судом правомірно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки вирішення питання щодо визнання договору недійсним не входить до повноважень адміністративних судів.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

23 січня 2017 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 23.12.2016 року №559 між Вінницькою міською радою та ОСОБА_1 укладено договір про встановлення земельного сервітуту для комерційного використання (обслуговування нежитлового приміщення) на ідеальну частку прибудинкової території площею 270 кв.м. багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , терміном на 10 років. Річний розмір плати за сервітутне використання передбачений договором в розмірі 25526,31 грн.

Фізична особа ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 обліковується в Головному управлінні ДПС у Вінницькій області, як платник орендної плати у відповідності до вищевказаного договору про встановлення земельного сервітуту.

Керуючись вимогами пункту 286.5. статті 286 Податкового кодексу України Вінницьким відділом податків і зборів з фізичних осіб в період 2018-2019 роки були проведені нарахування податкового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб, сформовані та надіслані за адресою реєстрації платника податкові повідомлення-рішення про сплату податку, а саме:

- за 2018 рік - податкове повідомлення-рішення від 22.05.2018 р. № 221787-5002-0228 на суму 25526,31 грн.;

- за 2019 рік - податкове повідомлення-рішення від 11.03.2019 р. № 17012- 5006-0228 на суму 25526,31 грн.

Визначаючись щодо заявлених вимог за первісним позовом, суд виходить із наступного.

Обов`язок сплати податків платником передбачений підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI), відповідно до якого, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п. п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI).

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (п. п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI).

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (п. п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI).

Відповідно до пункту 54.5 статті 54 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня (п. 56.1 ст. 56 ПК України).

В силу пункту 57.3 статті 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.

Як вбачається із матеріалів справи, станом на дату звернення до суду за ОСОБА_1 рахується податковий борг в сумі 51052,62 грн.

Податковий борг виник на підставі донарахованих сум за податковими повідомленнями-рішеннями №221787-5002-0228 від 22.05.2018 року та №17012-5006-0228 від 11.03.2019 року.

Наявність у відповідача даного боргу підтверджується податковими вимогами форми "Ф" №221787-5002-0228 від 22.05.2018 року та №17012-5006-0228 від 11.03.2019 року, інтегрованими картками платника податків, довідкою про суму податкового боргу фізичної особи станом 15.10.2020 року.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За правилами, визначеними пунктом 59.5 статті 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Судом встановлено, що податковим органом з метою погашення податкового боргу на адресу ОСОБА_1 було направлено податкові вимоги форми "Ф" №221787-5002-0228 від 22.05.2018 року та №17012-5006-0228 від 11.03.2019 року, які були йому вручені. Проте вказані податкові вимоги залишилась без належного виконання. Станом на день розгляду справи суду не надано доказів погашення ОСОБА_1 в добровільному порядку вказаної суми заборгованості.

Відповідно до пункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Беручи до уваги те, що заявлену до стягнення суму податкового боргу ОСОБА_1 у встановлені законодавством строки до бюджету не сплатив, наявність податкового боргу підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу.

Що стосується вимог за зустрічним позовом, то ОСОБА_1 вказав, що він не укладав та не підписував договору сервітуту з Вінницькою міською радою щодо комерційного використання ідеальної частки прибудинкової території площею 270,0 кв.м. багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , а тому у нього не виникло зобов`язань щодо здійснення сплати будь-яких платежів за користування відповідною земельною ділянкою, оскільки він такої земельної ділянки в користування не отримував.

Надаючи оцінку таким посиланням, суд вказує на наступне.

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

- спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

- спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

- спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

- за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

Згідно з частиною 3 статті 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм можливо встановити наступні критерії віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів: по-перше, наявність публічного характеру правовідносин, по-друге, хоча б однією стороною правовідносин є суб`єкт владних повноважень у зв`язку з виконанням владних управлінських функцій, по-третє, між сторонами виник спір, компетенція адміністративних судів на який поширена дією статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України України і такий спір не віднесений до компетенції інших судів.

Водночас, суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції, є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин, є наявність, зокрема, майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У даному випадку, договір про встановлення земельного сервітуту від 23 січня 2017 року укладений між Вінницькою міською радою та ОСОБА_1 містить усі обов`язкові реквізити, в тому числі і підписи сторін та його істотною умовою є плата за сервітутом користування земельною ділянкою.

Отже, мотиви та твердження ОСОБА_1 щодо не укладення ним договору про встановлення земельного сервітуту можуть мати місце із застосуванням засобів захисту цивільних прав при зверненні позивача до суду цивільної юрисдикції.

Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи викладене, відносини щодо оспорювання/оскарження договору про встановлення земельного сервітуту є приватноправовими, а спір щодо них має розглядатись у порядку цивільного судочинства.

В свою чергу, слід звернути увагу, що у справі, яка розглядається спір між позивачем та податковим органом виник не із приватно-правових відносин укладення договору сервітуту, а стосується правомірності дій суб`єкта владних повноважень при нарахуванні сум податкових зобов`язань.

Одночасно слід зазначити, що висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верхового Суду №145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року, на яку здійснено посилання представником позивача, не підлягають застосуванню у дані справі, оскільки стосуються інших правовідносин, зокрема цивільно-правових та не є подібними до спірних, що виникли між ОСОБА_1 та податковим органом.

Таким чином, ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутись для вирішення питання щодо визнання договору про встановлення земельного сервітуту не дійсним/неукладеним, у порядку цивільного судочинства. Мотивуючи зустрічну позовну заяву наведеними посиланнями, він фактично намагається перекласти на суд адміністративної юрисдикції вирішення спору, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а податковий орган не може бути відповідачем у такому спорі.

Крім того, суд звертає увагу, що про укладення договору про встановлення земельного сервітуту ОСОБА_1 було відомо та підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення податкових вимог форми "Ф" №221787-5002-0228 від 22.05.2018 року та №17012-5006-0228 від 11.03.2019 року, однак зацікавленості в з`ясуванні питань укладення договору земельного сервітуту він не проявляв до моменту пред`явлення первісного позову у даній справі, що вказує на необґрунтованість тверджень про його необізнаність укладення договору сервітуту.

Посилання представника позивача, що відмовивши в задоволенні клопотання про призначення експертизи, суд фактично позбавив його права на захист та на неможливість звернутись за захистом до суду цивільної юрисдикції, то суд вважає їх безпідставними і надуманими, оскільки за позивачем зберігається, й на даний час, право та можливість звернутись за захистом своїх цивільних прав в порядку цивільного судочинства, а відмова в задоволенні клопотання про призначення експертизи ніяким чином не є перешкодою у цьому.

Що стосується посилань ОСОБА_1 на те, що Податковий кодекс України не передбачає можливості нарахування податкового зобов`язання на підставі договору сервітуту, то суд вважає їх безпідставними, оскільки стаття 98, частина 3 статті 101 ЗК України передбачає платне користування чужою земельною ділянкою та частина 3 статті 403 ЦК України вказує, що особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову задоволенні вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 .

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність витрат суб`єкта владних повноважень пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстав для стягнення з відповідача судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90,94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, ст. 14, 16, 57, 59, 87 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Головного управління ДПС у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу задовольнити.

Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 кошти в рахунок погашення податкового боргу в сумі 51052 (п`ятдесят одна тисяча п`ятдесят дві) гривні 62 копійки.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, ЄДРПОУ 43142454);

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Свентух Віталій Михайлович