Рішення № 95003792, 18.02.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2021 року Чернігів Справа № 620/5924/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лобана Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (учасників) справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» (далі – відповідач) з приводу несвоєчасного розрахунку при звільнення ОСОБА_1 , на день звільнення - 16.03.2020;

- стягнути з Державної установи «Центр пробації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2020 по 27.12.2020 в розмірі 120956 (сто двадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість гривень) 85 коп.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на момент виключення позивача зі списків частини (16.03.2020) відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку, однак, на виконання рішення суду належні виплати були проведені лише 27.12.2020, тобто не в день виключення зі списків особового складу та виплати всіх видів забезпечення, що є порушенням прав та інтересів позивача.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Також установлено відповідачу 15-денний строк для надання відзиву на позов.

Представник відповідача надіслав до суду відзив на позов, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що у оскаржуваних правовідносинах відповідач діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

12.01.2020 від позивача до суду надійшли заперечення на відзив, у якій позовні вимоги підтримано, позивач наполягає на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позов та заперечення на відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.08.1999до 16.03.2020, на день звільнення перебував на посаді начальника Деснянського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області.

З посади ОСОБА_1 був звільнений з 16 березня 2020 року відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально- виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV та пункту 7 ч. 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580- VІІІ, за наказом директора ДУ «Центру пробації» від 13.03.2020 № 59/к.

Згідно довідки № 92 складеної на підставі арматурної картки № б/н, на момент звільнення позивачу була нарахована грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16077 грн 82 коп.

На день звільнення 16.03.2020 з позивачем повний розрахунок проведене не було.

Не отримавши грошову компенсацію за речове майно на день звільнення, позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду.

26.10.2020 у справі №620/3507/20 судом було винесено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені у повному обсязі, станом на 26.11.2020 рішення набрало законної сили.

З відповідача було стягнуто грошову компенсацію за речове майно у розмірі 16077 грн 82 коп., що є додатковим грошовим забезпечення, яке виплачується тільки при звільненні.

Вважаючи факт несвоєчасної виплати позивачу додаткового грошового забезпечення при звільненні протиправним, він звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Разом з тим, спеціальними нормативними актами щодо військовослужбовців не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 (справа №825/598/17), від 31.10.2019 (справа №2340/4192/18), які в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватись при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 у справі № 620/3507/20, яке набрало законної сили 26.11.2020, встановлено, що мала місце невиплата ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 16077 (шістнадцять тисяч сімдесят сім гривень) 82 коп. на день звільнення - 16.03.2020.

Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Вказана позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 (справа №711/4010/13-ц).

У свою чергу, суд звертає увагу, що згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому, у постанові від 30.11.2020 (справа №480/3105/19) Верховний Суд зазначив щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Зокрема, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дав підстави касаційному суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Також Верховний Суд дійшов висновку, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанова Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, постанова висновки Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд зазначає, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати такі критерії, як розмір середнього заробітку позивача, загальну суму, яка підлягала виплаті при звільненні і суму, яка була виплачена, істотності цієї частки порівняно із загальною сумою, яка підлягала виплаті та порівняно із середнім заробітком працівника, також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.04.2020 у справі №825/1026/13-а (провадження №К/9901/11808/18).

Відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивача з 16.03.2020 звільнено з посади начальника Деснянського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області без нарахування та виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Остаточний розрахунок із позивачем проведено 26.11.2020 на виконання рішення суду.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З дня звільнення - 16.03.2020 до дня зарахування коштів на виконання рішення у справі № 620/3507/20 Чернігівського окружного адміністративного суду 27.12.2020 минуло 285 календарних днів.

Згідно розрахункових листків нарахування грошового забезпечення за два повні останні місяці служби ОСОБА_1 за січень - лютий 2020 року його грошове забезпечення складає 25464 грн 80 коп., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за січень-лютий = 424,41 грн (25464,80 грн : на 60 днів (кількість календарних днів місяців січень-лютий 2020 року).

Таким чином, сума середньомісячного заробітку, яку належить стягнути з відповідача на користь позивача у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 120956 грн 85 коп. (424,41грн (середній розмір грошового забезпечення) * на 285 (кількість днів затримки з дня звільнення 16.03.2020 на день фактичної виплати коштів на виконання рішення суду по справі №620/3507/20).

У зв`язку з наведеним, виходячи з принципу пропорційності та враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 (справа №480/3105/19), суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 120956 грн 85 коп., як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» з приводу несвоєчасного розрахунку при звільнення ОСОБА_1 , на день звільнення - 16.03.2020.

Стягнути з Державної установи «Центр пробації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2020 по 27.12.2020 в розмірі 120956 (сто двадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість гривень) 85 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Центр пробації» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державна установа "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ - 41847154).

Повний текст рішення виготовлено 18 лютого 2021 року.

Суддя Д.В. Лобан