Ухвала суду № 95001836, 18.02.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 лютого 2021 р. № 400/5719/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ", вул. Івасюка, 62, м. Івано-Франківськ, 76002

до відповідача:Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича, АДРЕСА_1

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Приватне підприємство "Фірма"БЕРШАДЬ АГРОПЛЮС", вул. Академіка Ющенка, 10, прим. 134, м. Вінниця, Вінницька область, 21037

про:скасування постанови ВП № 60900930 від 26.12.2019 р.,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою від 15.01.2021 відкрито провадження у справі № 400/5719/20 за позовом ТОВ “Південь Агро Інвест” до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча С.В., третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПП “Фірма “Бершадь Агроплюс” про скасування постанови у ВП № 60900930 від 26.12.2019 року.

Ухвалою від 15.01.2021суд запропонував позивачу строк до 26.01.2021 надати суду правове обгрунтування чим відрізняється справа № 400/4086/20 і дана справа; відповідачу - докази отримання позивачем спірної постанови.

На виконання ухвали суду від 15.01.2021 від позивача до суду 03.02.2021 надійшли уточнення до позовної заяви, в яких зазначив, що в прохальній частині позовної заяви було вказано про поновлення строків звернення до суду за захистом своїх прав та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча С.В. від 26.12.2019 року ВП № 60900930 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Через технічні несправності комп`ютерної техніки при підготовці позовної заяви було видалено частину тексту.

Тому позивач уточнив позовні вимоги в прохальній частині позову, просив зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча С.В. вчинити всі дії, спрямовані на виключення Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» з Єдиного реєстру боржників.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Ч. 7 ст. 47 КАС України встановлено, що у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.

Уточнення від 03.02.2021 не містить доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Тому уточнення від 03.02.2021 належить повернути позивачу.

Судом встановлено, що ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року по справі № 400/4086/20 позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕНЬ АГРО ІНВЕСТ" до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича про скасування постанови від 26.12.2019 року ВП № 60900630; зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 по справі № 400/4086/20 залишено без змін.

17.12.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Булахевічем С.В. відкрито виконавче провадження №60900630 з примусового виконання виконавчого напису №911, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Огороднік Ж.А. 05.12.2019 року.

26.12.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Булахевічем С.В. винесено постанову по ВП №60900630 про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

26.12.2019 року відповідачем відкрито виконавче провадження №60940113 з примусового виконання виконавчого напису №911 від 05.12.2019 року.

Постановою від 27.01.2020 року по ВП №60940113 повернуто виконавчий документ стягувачу у зв`язку з заявою стягувача про повернення виконавчого документа.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2020 по справі №915/25/20, що набуло законної сили 07.08.2020 року, виконавчий напис, вчинений 05.12.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Огороднік Ж.А. за №911, визнано таким, що не підлягає виконанню.

22.07.2020 позивач звернувся до приватного виконавця Бухалевіча С.В. із заявою про вчинення всіх дій, спрямованих на виключення ТОВ "Південь Агро Інвест" з Єдиного реєстру боржників на підставі рішення Господарського суду Миколаївського від 01.07.2020 року.

Листом від 16.09.2020 року приватний виконавець виконавчого округу Миколаївській області Булахевіч С.В. відмовив в задоволенні заяви позивача, спираючись на те, що виконавче провадження завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

На думку позивача, скасування постанови від 26.12.2019 року ВП № 60900630 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" призведе до вилучення його з Єдиного реєстру боржників.

Згідно частини 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Тобто, визначальною умовою початку перебігу строку звернення до суду є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, слід врахувати, що перебіг строку звернення до адміністративного суду розпочинається не з дня, коли особа безпосередньо дізналася про обставини (події), що є підставою для звернення до суду, а з дня, коли вона повинна була дізнатися про ці обставини за умови належного користування своїми правами та повноваженнями.

Порівняльний аналіз термінів “дізнався” та “повинен був дізнатися”, що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 29 жовтня 2014р. у справі № 6-152цс14, від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, про існування постанови від 26.12.2019 року позивач був обізнаний ще у січні 2020, але звернувся до суду про її скасування лише 09.12.2020 року, тобто зі спливом більш ніж восьми місяців. Вказані обставини апелянт не заперечує і в апеляційній скарзі.

Таким чином, днем початку перебігу 10-денного строку для звернення до суду є саме дата, коли особа дізналась про існування зазначеної постанови, адже саме вона породжує для позивача певні наслідки, які обумовлюють його звернення до суду з вимогами щодо визнання дій державного виконавця протиправними, скасування постанови та зобов`язання його вчинити певні дії.

Тобто, саме з дня отримання оскаржуваної постанови починає свій перебіг строк, передбачений ч. 2 ст. 287 КАС України.

Так, позивач у позові зазначає, що дізнався про неможливість виключення про нього відомостей про боржника з Єдиного державного реєстру боржників лише 16.09.2020 року із заяви приватного виконавця в тому числі через повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України, яка відсутня у переліку випадків виключення боржника з Єдиного реєстру боржників, а тому в даному випадку позивач звернувся до суду у встановлений законом строк.

Предметом позову в даному випадку є саме скасування постанови від 26.12.2019 року ВП №60900630, а не можливість чи неможливість виключення ТОВ "Південь Агро Інвест" з Єдиного реєстру боржників.

Позивач не оскаржує в цій справі дії або бездіяльність виконавця по виключенню відомостей про позивача з Єдиного реєстру боржників, а тому посилання позивача на отримання листа приватного виконавця неможливо вважати поважною підставою порушення строку звернення до суду з позовом про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувача від 26.12.2020 року.

Отже, звернувшись з позовом 09.12.2020 року, позивач пропустив десятиденний строк звернення до адміністративного суду.

Посилання позивача на те, 10-денний строк на оскарження бездіяльності відповідача має обчислюватися – 30.11.2020 – дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 400/4086/20, оскільки позивач обрав невірний спосіб захисту, судом до уваги не приймається, оскільки предметом розгляд справи № 400/4086/20, як і даної справи є скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча С.В. від 26.12.2019 року ВП № 60900930 про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Інших причин поважності пропуску строку звернення до суду з вимогами про скасування постанови та доказів на їх підтвердження позивачем до суду не надано.

Позивачем не зазначається та з матеріалів справи не вбачається обставин, що заважали б позивачу та могли бути об`єктивними перешкодами для звернення до Миколаївського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів у передбачений законом строк.

Протягом більш як 10 місяців будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Таким чином, позивач був обізнаний про існування постанови ще в січні 2020, а тому в разі незгоди з нею, мав право звернутися до суду.

Суд не приймає до уваги твердження позивача, що у січні 2020 року йому ще не було відомо, що лише у разі скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувану від 26.12.2019 року ВП №60900630 він матиме можливість для виключення про нього відомостей з Єдиного реєстру боржників, оскільки в обґрунтування причин пропуску строку позивач фактично посилається на власну юридичну необізнаність.

Так, відповідно до абзацу 2 статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

У відповідності до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, залишення позовної заяви без розгляду є видом юридичної відповідальності особи за порушення строків на звернення з позовом.

Отже, основним Законом України встановлена пряма заборона на звільнення особи від юридичної відповідальності (в даному випадку поновлення пропущеного процесуального строку без поважних причин) у зв`язку з юридичною необізнаністю.

Інститут строків в судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45).

Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskэ and Zvolskб v. the Czech Republic, заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX).

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі “Мельник проти України” (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22– 23, від 28 березня 2006 року).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).

Крім того, у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України”, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом, тому позовну заяву належить залишити без розгляду.

Керуючись ст. 122, 123, 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 КАС України.

Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень КАС України.

Суддя Т. О. Гордієнко