Рішення № 95001835, 19.02.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2021 р. справа № 400/106/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020

про:визнання протиправним та скасування рішення від 28.10.2020 № 948030174172; визнання відмови від 23.12.2020 протиправною; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі-відповідач), в якому просить суд визнати протиправним рішення відповідача від 28.10.2020 року №948030174172 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 68% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, виходячи із 29-ти повних років стажу роботи безпосередньо посаді судді; визнати протиправною відмову відповідача від 23.12.2020 р. у задоволені заяви позивача про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зарахуванням до стажу роботи судді 7 років 2 місяці 22 дні строкової служби, половини строку стаціонарного навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стажу роботи на посаді старшого консультанта , провідного спеціаліста з судової роботи Миколаївського управління юстиції; зобов`язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплату з 19.02.2020 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із 82% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, зазначеної в довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 21.02.2020 р. №7/1-403/20, з урахуванням раніше виплачений сум довічного утримання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на виконання рішення суду, про що прийнято спірне рішення, однак позивач вважає розрахунок у розмірі 68% грошової винагороди судді місцевого суду та не зарахування до стажу роботи судді 7 років 2 місяці 22 дні строкової служби, половини строку стаціонарного навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стажу роботи на посаді старшого консультанта , провідного спеціаліста з судової роботи Миколаївського управління юстиції протиправним. На звернення позивача відповідач надав лист, яким відмовив у проведенні перерахунку виходячи з 82% суддівської винагороди судді. Такі дії та рішення вважає протиправними та такими, що порушують його права.

Ухвалою від 16.01.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив, в якому він просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що перерахунок виконаний ним на виконання рішення суду та відповідно розрахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача у розмірі 68% суддівської винагороди судді є правомірним.

Відповідно до ч.1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивачу з 22.09.2016 р. призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 р. у справі №400/1655/20 відповідачем прийнято рішення про перерахунок довічного грошового від 28.10.2020 року №948030174172, відповідно до якого позивачу проведено перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з 68%.

Позивач не погодившись із зазначеним рішенням звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, в якому просив зарахувати до стажу судді 7 років 2 місяці 22 дні строкової служби, половини строку стаціонарного навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стажу роботи на посаді старшого консультанта.

Відповідачем направлено позивачу лист, в якому відмовлено в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Позивач вважаючи вищезазначені рішення та дії протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Суд вирішуючи спір між сторонами, виходить з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України, державні органи влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України).

Згідно ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією законами України.

На час виходу позивача у відставку діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі-Закон №1402).

Відповідно до пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Згідно із абз. 2ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ, чинного на день призначення позивача суддею, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до п. 34 розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Так, згідно копії трудової книжки позивача, в ній містяться записи, зокрема, що позивач працював у період з 06.10.1980 р. по 01.06.1987 р. на посаді судді Заводського районного суду м. Миколаєва, з 01.06.1987 р. по 10.09.1990 р. позивач працював на посадах старшого консультанта та провідного спеціаліста з судової роботи управління юстиції Миколаївського облвиконкому (3 роки 3 місяці 10 днів).

Навчання у вищому юридичному навчальному закладі підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 , відповідно до якого позивач навчався у період з 1976 р. по 1980 р.

Згідно копії військового квитка позивач перебував на строковій військовій службі у період з 14.11.1973 р. по 26.11.1975 р.

Як визначено абзацом другим статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить не менше 10 років, до стажу роботи, який дає судді право на відставку, враховується також період проходження строкової військової служби та половина строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі.

Крім того, згідно із абзацом другим пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до п. 8 ч. 5, ч. 6 ст. 48 Закону №1402, незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частиною 1 ст. 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13 березня 2015 року №20.

Суд також виходить з того, що неправомірним є позбавлення особи, зокрема, судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється, виключно шляхом прийняття закону, змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, про протиправність дій відповідача щодо не включення відповідачем до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, 7 років 2 місяці 22 дні строкової служби, половини строку стаціонарного навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стажу роботи на посаді старшого консультанта , провідного спеціаліста з судової роботи Миколаївського управління юстиції. І з урахуванням даного стажу загальний стаж, що підлягає зарахуванню для розрахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача складає 36 р. 8 місяців 1 день, тобто повних 36 років, тому позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 82% від суддівської винагороди судді.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №766/14821/16-а, від 31.10.2019 у справі №766/17221/16-а, від 07.11.2019 у справі №727/4435/17.

Позивач у позовній заяві просить суд, крім іншого визнати протиправними дії щодо не зарахування 7 років 2 місяці 22 днів, про протиправність яких як зазначено вище суд вже дійшов висновку, при цьому позивач не просить суд зобов`язати відповідач зарахувати цей стаж.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тому для захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача зарахувати 7 років 2 місяці 22 дні строкової служби, половини строку стаціонарного навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стажу роботи на посаді старшого консультанта , провідного спеціаліста з судової роботи Миколаївського управління юстиції до стажу роботи судді для призначення щомісячного довічного грошового утримання.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи відповідач не довів правомірності спірного рішення та дій.

Позов задовольнити в повному обсязі.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020 13844159) задовольнити.

2. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) від 28.10.2020 року №948030174172 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у розмірі 68% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, виходячи із 29-ти повних років стажу роботи безпосередньо посаді судді.

3. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) від 23.12.2020 р. у задоволені заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зарахуванням до стажу роботи судді 7 років 2 місяці 22 дні строкової служби, половини строку стаціонарного навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стажу роботи на посаді старшого консультанта , провідного спеціаліста з судової роботи Миколаївського управління юстиції.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до стажу роботи судді 7 років 2 місяці 22 дні строкової служби, половини строку стаціонарного навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стажу роботи на посаді старшого консультанта , провідного спеціаліста з судової роботи Миколаївського управління юстиції.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) перерахунок та виплату з 19.02.2020 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із 82% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, зазначеної в довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 21.02.2020 р. №7/1-403/20, з урахуванням раніше виплачений сум довічного утримання.

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич