Ухвала суду № 9498569, 06.04.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

"06" квітня 2010 р.                     № 13/186-09/18/10

За позовом приватного малого підприємства «Діол», м. Ірпінь;

до відповідача малого приватного підприємства «Рада», м. Ірпінь;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на

стороні відповідача: виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області;

про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно

                                                                                 Суддя Привалов А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Демчишин Д.Д., директор, наказ № 1 від 08.06.1994р.;

Юрченко Д.Ю., довіреність від 01.02.2010р. б/н;

від відповідача: Семко П.П., довіреність від 02.03.2009р. б/н;

від третьої особи: Севастьянова О.В., довіреність від 19.01.2010р. № 01-20/238.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області з позовом звернулось приватне мале підприємство «Діол»(далі –позивач) до малого приватного підприємства «Рада»(далі –відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно –торгівельний павільйон «Стимул», площею 37,9 кв. м (м. Ірпінь, вул. Привокзальна площа, 4-Г), видане виконкомом Ірпінської міської ради мало приватному підприємству «Рада»08.06.2006р. згідно рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 29.05.2006р. за № 96/3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно –торгівельний павільйон «Стимул», площею 37,9 кв. м є незаконною, оскільки тимчасовий павільйон, на який видано оскаржуване свідоцтво про право власності, відноситься до малих архітектурних форм без улаштування фундаменту.

Розпорядженням Голови Господарського суду Київської області від 11.01.2010р., у зв’язку із закінченням строку повноважень судді Наріжного С.Ю., в чиєму провадженні знаходилася справа № 13/186-09, на підставі ст. 24 Закону України «Про судоустрій», справа була передана до провадження судді Кошика А.Ю.

В порядку ст. 20 ГПК України суддя Кошик А.Ю. 15.03.2010р. звернувся до Голови суду з заявою про самовідвід у справі № 13/186-09/18.

Ухвалою від 17.03.2010р. Голова Господарського суду Київської області задовольнив заяву судді Кошика А.Ю. та передав справу № 13/186-09/18 для подальшого провадження судді Привалову А.І.

Ухвалою від 24.03.2010р. справу № 13/186-09/18 прийнято до провадження суддею Приваловим А.І., присвоєно їй номер 13/186-09/18/10 та судове засідання призначено на 06.04.2010р.

Присутні у судовому засіданні 06.04.2010р. представники позивача вимоги підтримали повністю, як викладено у позовній заяві.

Суд, розглянувши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що провадження у справі підлягає припиненню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 2 цієї ж норми Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності з приписами статті 20 Господарського кодексу України, права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України унормована підвідомчість спорів господарським судам України, зокрема, господарським судам підвідомчі справи у спорах, про визнання недійсними актів з підстав зазначених у законодавстві.

При цьому, під актом розуміється юридична форма рішень державного чи іншого органу, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин, тобто акти ненормативного характеру, які породжують певні права та обов’язки суб’єкта, або визначеного кола суб’єктів, якому вони адресовані.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», державна реєстрація є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Отже, видача виконавчим комітетом Ірпінської міської ради свідоцтва про право власності на нерухоме майно є підтвердженням державної реєстрації цієї дії, а підставою для її вчинення є документи за переліком, встановленим Тимчасовим положенням про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. за № 7/5, тобто оформлення свідоцтва на право власності є наслідком подання для реєстрації такого права певного переліку правовстановлюючих документів. Правовстановлюючими документами, які встановлюють право власності, у даному випадку є рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 29.05.2006р. № 96/3 та інші пов’язані з ним рішення, на підставі яких і видано оскаржуване свідоцтво.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Оскільки свідоцтво на право власності лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, то воно не є актом в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України, який може бути оскаржено до господарського суду.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 47, 80 (ч. 1, 3), 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі припинити..

2. Повернути на підставі ухвали з Державного бюджету України приватному малому підприємству «Діол»(08200 Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха, 7; код 13719359) 85,00 грн. –витрат по сплаті державного мита, перерахованих платіжним дорученням № 20 від 01.09.2009р., та 236,00 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перерахованих платіжним дорученням № 21 від 01.09.2009р., оригінали яких залишені в матеріалах справи Господарського суду Київської області № 13/186-09/18/10.

Дана ухвала набирає чинності з дати прийняття та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Привалов