Рішення № 9497147, 23.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 16/9323.03.10 За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості»

До                     Фонду державного майна України

Про                     визнання нечинним свідоцтва на право власності

Суддя Ярмак О.М.

Представники:

від позивача Тунік А.В. –за дов.

від відповідачів Сідненко О.Л. –за дов

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Пред’явлені вимоги про визнання нечинним свідоцтва на право власності № П-693 від 26.02.2004р., видане Фондом державного майна України Національній спілці художників України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 24.07.2008 р. у справі № 3/215 наказ Фонду державного майна України №338 від 24.02.2004р., на підставі якого було видано свідоцтво на право власності № П-693 від 26.02.2004р. визнано недійсним, зазначає, що наслідком скасування документа, на підставі якого було оформлено Свідоцтво про право власності , є визнання нечинним і самого свідоцтва., посилається на ст.. 373 ЦК України, ст.ст. 78, 90, 152 Земельного кодексу України, п. 2 ст. 328 ЦК України.

Відповідач письмового відзиву не надав, позовні вимоги заперечує.

Розглянувши подані по справі документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2004р. Національній спілці художників України Фондом державного майна України було видано свідоцтво про право власності № П-693 на приміщення та фундамент окремої будівлі-пам’ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат»Львівської обласної організації Національної спілки художників України.

Свідоцтво про право власності № П-693 було видано на підставі наказу Фонду державного майна України №338 від 24.02.2004р. «Щодо передачі Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР у власність Національної спілки художників України».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2008р. у справі №3/215, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду №3/215 від 01.10.2008р. та постановою Вищого господарського суду №3/215 від 24.02.2009р., яке вступило в законну силу, наказ ФДМУ №338 від 24.02.2004р. визнано недійсним.

Позивач звернувся з позовом про визнання нечинним свідоцтва про право власності № П-693 на приміщення та фундамент окремої будівлі-пам’ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат»Львівської обласної організації Національної спілки художників України.

Позивач стверджує, що порушено його права та законні інтереси в частині реалізації прав на земельну ділянку. Позивач посилається на ст.152 Земельного Кодексу України, яка встановлює, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, ст.373 ЦК України, якою встановлено право власника земельної ділянки використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, ст.78 ЗК України, яка встановлює, що право власності на землю –це право володіти, користуватись і розпоряджатися земельною ділянкою, п.2 ст. 328 ЦК України, згідно з якою, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій України»місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

Господарським судам підвідомчі справи, визначені в ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, коли склад учасників спору відповідає ст. 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір носять господарський характер.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК. України, а саме:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічні положення містяться і в статті 20 Господарського кодексу України, де сказано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Судом встановлено, що позивач просить визнати нечинним свідоцтво про право власності № П-693 від 26 лютого 2004 р., видане Фондом державного майна України.

Видача свідоцтва про право власності передбачена у п. 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року N 7/5, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти.

З аналізу вказаних норм вбачається, що видачу свідоцтва про право власності не можна ототожнювати з реалізацією прав на земельну ділянку, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

При зверненні з позовом у даній справі про визнання нечинним свідоцтва про право власності, яке лише видається при оформленні права та не є правочином, позивач не зазначив норму закону, що передбачає захист цивільних прав та інтересів вказаним способом.

Тобто, позивач заявив вимоги про захист свого права у непередбачений законом спосіб.

З огляду на викладене слід зазначити, що підстав для задоволення позову немає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України стягнути з позивача судові витрати в доход державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 33,49, 75, 82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості»(79018, м. Львів, вул..Героїв УПА, 72, ЄДРПОУ 33252934) в доход державного бюджету 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Суддя                     О.М.Ярмак

Рішення підписане 06.04.2010 р.