Рішення № 94965877, 17.02.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2021 р. справа № 300/4010/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Гундяка В.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-

ВСТАНОВИВ:

30.12.2020 року Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (надалі - позивач) завернулося до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі – відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення податкового боргу в сумі 42 605,97 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем рахується заборгованість перед бюджетом, яка виникла у зв`язку з несплатою податкових зобов`язань з єдиного податку з фізичних осіб в загальному розмірі 42 605,97 грн. Оскільки вищевказана заборгованість станом на день звернення до суду не погашена, її слід стягнути в судовому порядку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

18.01.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. ОСОБА_1 зазначив, що у податковій вимозі від 10.09.2019 року за №142084-55 не вказано на підставі якого рішення було винесено дану вимогу. Також вказав, що до матеріалів справи не додано вимоги щодо податкового боргу, що ставить під сумнів надсилання її на адресу позивача. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

25.01.2021 року від Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області надійшла відповідь на відзив, проте у відповідності до частин 3 статті 263 КАС України, у справах, визначених частиною 1 цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив. Тому в суду відсутні правові підстави надавати оцінку даному документу в рамках розгляду даної адміністративної справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних мотивів.

Згідно частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (надалі – ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.156. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов`язання це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України податковим боргом є сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Підпунктом 16.1.3. пункту 16.1. статті 16 ПКУ визначено, що платники податків і зборів зобов`язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Підпункт 16.1.4 п.16.1 ст.16 ПКУ визначає, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, передбачених податковим законодавством. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст.38 Кодексу).

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПКУ крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Приписами пункту 57.1. статті 57 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (пункт 8.3 статті 8 ПК України).

Згідно із підпунктом 10.1.2 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належить єдиний податок.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються главою 1 розділу ХІV ПК України.

В пункті 291.3 статті 291 ПК України передбачено, що юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Положеннями пункту 291.4 статті 291 ПК України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:

1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000000 гривень.

2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

3) фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 7000000 гривень;

4) четверта група - сільськогосподарські товаровиробники.

Відповідно до пункту 293.1 статті 293 Податкового кодексу України, ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Відповідно до пункту 293.3 статті 293 Податкового кодексу України, відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі: 1) 3 відсотки доходу у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом; 2) 5 відсотків доходу у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Судом встановлено, згідно поданих відповідачем декларацій до податкового органу, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного податку ІІІ групи за ставкою оподаткування 5% доходу.

Згідно положень пункту 294.1 статті 294 ПК України, податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал (крім податкового періоду для податкової звітності з податку на додану вартість, визначеного пунктом 202.1 статті 202 цього Кодексу).

Податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду (пункт 294.2 статті 294 ПК України).

Вимогами пункту 295.3 статті 295 ПК України передбачено, що платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Згідно пункту 296.1 статті 296 ПК України, платники єдиного податку першої - третьої груп ведуть облік у порядку, визначеному підпунктами 296.1.1-296.1.3 цього пункту.

Платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду. Податкова декларація подається до контролюючого органу за місцем податкової адреси (пункти 296.3, 296.4 статті 296 ПК України).

У відповідності до приписів п. 56.11 ст.56 ПКУ податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню.

Судом встановлено, що відповідачем подано до Івано-Франківської ДПІ ГУ ДПС в Івано-Франківській області звітну податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за півріччя 2019 року від 01.07.2019 року на суму 42 620 грн.

Вказане самостійно визначене зобов`язання відповідач не виконав, а тому заборгованість зі сплати єдиного податку з фізичних осіб згідно вищенаведеної декларації становить у загальному розмірі 42 605,97 грн. (у зв`язку з частковою сплатою по даній декларації).

У відповідності до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Судом встановлено, що податковим органом винесено податкову вимогу форми «Ф» за №142084-55 від 10.09.2019, яка отримана відповідачем 18.09.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. На час розгляду справи податкова вимога не є оскаржена та відкликана.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність та взаємний зв`язок суд дійшов до висновку, що відповідач зобов`язаний погасити податковий борг в загальній сумі 42 605,97 грн. Наявність такого обов`язку у відповідача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, даний обов`язок забезпечується статтею 67 Конституції України.

Наявність податкового боргу відповідача підтверджується довідкою про борг від 26.11.2020 року, податковою декларацією платника єдиного податку за півріччя 2019 року від 01.07.2019 року, податковою вимогою форми «Ф» за №142084-55 від 10.09.2019 року, а також інтегрованою карткою платника податку відповідача.

Підстав для звільнення відповідача від сплати заборгованості судом не встановлено.

Наявність податкового боргу та його розмір відповідач не спростував, доказів сплати грошових зобов`язань суду не представив, чим фактично не заперечив суму, стягнення яка є предметом спору в даній справі.

Суд відхиляє, як безпідставні, наведені відповідачем у відзиві посилання на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та «Інструкцію про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які не регулюють спірні правовідносини, а тому не можуть бути застосовані в даній справі.

Пунктом 87.11 статті 87 Кодексу встановлено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

З огляду на вказане, позовні вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податкового боргу в сумі 42 605,97 грн. є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Відтак, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених позивачем, відсутні.

На підставі ст.ст. 56, 59, 87, 291, 293-296 Податкового кодексу України, керуючись ст.ст. 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в дохід бюджету податковий борг в розмірі 42 605 (сорок дві тисячі шістсот п`ять) грн. 97 коп.

Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 43142559);

відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ).

Суддя /підпис/ Гундяк В.Д.