Рішення № 94965491, 17.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/17528/20

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладених у витягу з протоколу №124 від 03 вересня 2020 року про відмову в призначенні йому одноразової грошової допомоги, як інваліду війни 2-ї групи відповідно постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

- зобов`язати Міністерство оборони України в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, йому виплатити як інваліду другої групи, одноразову грошову допомогу відповідно до порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення, (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні ( або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб , з урахуванням статтей 9,16,16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Позивач, свої вимоги аргументує тим, що під час первинного огляду органами МСЕК його з 02.02.1995 визнано особою з інвалідністю 3 групи внаслідок травми, пов`язаної з проходженням військової служби, а з 28.05.2012 під час повторного огляду - визнано особою з інвалідністю 2 групи внаслідок травми, отриманої при виконання інтернаціонального обов`язку.

Як вказує позивач, за результатом розгляду його заяви, винесено рішення № 124 від 03.09.2020, п.10 якого йому відмовлено у нарахуванні та виплаті такої допомоги, оскільки інвалідність встановлена до 01.01.2014, тобто до набуття чинності нової редакції закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Прийняте відповідачем рішення Міністерством оборони України, в частині відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, вважає протиправним, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 прийнято до провадження позовну заяву та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

04.01.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву №1456 від 31.12.2020 (а.с.28-33), в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки згідно з п. 6 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка діяла на час встановлення інвалідності в 2012 році, а також підпунктом 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати ОГД у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, було передбачено, що одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Відмічає, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку. Висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 18.12.2018 №3499, який складено зі слів заявника, не є документом що свідчить про обставини поранення (травми, каліцтва), а висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, про причинний зв`язок травми, поранення не подано взагалі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 01.04.1984 звільнено зі строкової військової служби.

В 02.02.1995, під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії серії 2-18 АГ №029954 від 02.02.1995 (а.с.8).

Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії серії 10ААБ №239468 від 28.05.2012 (а.с.8) під час повторного огляду органами МСЕК визнано позивача особою з інвалідністю ІІ групи (довічно).

На виконання рішення суду №240/6021/18 Міністерством оборони України розглянуте питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, за результатами розгляду якого, комісією Міністерства оборони України 03.09.2020 відповідно до витягу з протоколу №124 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

Підставами для відмови у призначенні такої допомоги слугував факт відсутності на час встановлення інвалідності правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Позивач вважає, що рішенням Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги порушено його право на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи, внаслідок отриманої травми пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірним у справі є наявність правових підстав для призначення та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності згідно з ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) та постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, якою затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

За приписами п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до пп. 3 п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю строкової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов`язаному чи резервісту під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, у розмірі: 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону №2011 є розуміння видів військової служби, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232).

Згідно з частиною другої статті 2 Закону № 2232 проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232 встановлені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

В контексті спірних правовідносин саме частина шоста статті 16 Закону № 2011 є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема: особливі суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби; визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби; відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Аналогічне правило закріплено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 (далі - Порядок № 499).

Відповідно до пп. 4 п. 2 Порядку № 499 одноразова грошова допомога виплачується: військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

За приписами ч. 6 ст. 16 Закону № 2011 (в редакції чинній на дату встановлення позивачеві інвалідності вперше) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011 (в редакції чинній на дату встановлення позивачеві другої групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Отже, у разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону № 2011 після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 805/4321/18-а від 21.01.2021.

Матеріалами справи встановлено, що позивач звільнений зі строкової служби 01.04.1984, а інвалідність встановлено вперше у 1995 році, тобто більше, ніж через 3 місяці після його звільнення зі строкової військової служби.

Крім того, слід зауважити, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.

Відтак, рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним та правові підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги відсутні.

Разом з тим, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Відтак, оскаржуване рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання комісії прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень.

З огляду на наведене, суд погоджується із доводами відповідача та зазначає, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак у даному випадку такі підстави відсутні.

Таким чином, підстави для призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, у відповідача відсутні.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, та недоведеність позивачем своїх позовних вимог, у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 17.02.2021.