Рішення № 94964757, 01.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2019 року Справа № 160/8077/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №434154-1308-0461 від 20.03.2018р.

В обґрунтуванні своїх вимог зазначає, що є власником Ѕ частини будівель та споруд, які розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу будівель та споруд №1045 від 19.10.2016 року. Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач набув права власності на зазначений об`єкт 19.10.2016 року. Так, в порушення вимог податкового законодавства, 20.03.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області) прийнято відносно ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення №434154-1308-0461, згідно якого визначена сума податкового зобов`язання з платежу земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 101'114грн. 99коп. Позивач з оскаржуваним податковим повідомлення-рішенням не згоден, свою позицію ґрунтує на нормах земельного та податкового законодавства, та зазначає, що після набуття права власності на Ѕ частини будівель та споруд, останній отримав право на користування землею, на якій розташовані ці будівлі та споруди, проте, сплата земельного податку починається з моменту реєстрації права власності на цю земельну ділянку. З моменту отримання права власності на Ѕ частини будівель та споруд ОСОБА_1 не оформлював документів, які б надавали останньому право власності на дану земельну ділянку, а, отже, враховуючи викладене, позивач зазначає, що земельний податок останній сплачувати не повинен.

05.11.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху через невідповідність вимогам ст.ст.160, 161 КАС України. На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.

03.12.2018 року ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надав до суду відзив, у якому просив у задоволенні позовної заяви відмовити посилаючись на те, що ОСОБА_1 набув права власності нежилого приміщення, тому відповідно до норм діючого законодавства, перейшло право на володіння та користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди. Оскільки, за користування землею в Україні справляється плата, то позивач зобов`язаний сплачувати податок на землю, тому 20.03.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області прийнято відносно ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення №434154-1308-0461.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 набув права власності 19.10.2016 року на Ѕ частини будівель та споруд, які розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу будівель та споруд №1045 від 19.10.2016 року.

20.03.2018 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято відносно позивача податкове повідомлення-рішення з земельного податку з фізичних осіб №434154-1308-0461 на суму 101'114грн. 99коп.

Підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало набуття ОСОБА_1 у власність Ѕ частини будівель та споруд, тому згідно ч.ч. 1,2 ст.120 Земельного кодексу України, ст.377 Цивільного кодексу України у позивача виникло право на користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт.

Оскільки в України право користування землею є платним, тому позивач зобов`язаний сплачувати земельний податок, відповідно до норм чинного законодавства.

Не погодившись з зазначеним рішенням відповідача, вважаючи, що податкове повідомлення-рішення прийнято всупереч норм діючого законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку викладеному вище, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України, платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Відповідно до ст.270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Положеннями п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України, визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з п.287.8 ст.287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписи пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.1 п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно до пунктів 14.1.42, 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Земельний податок - земельний податок обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Під поняттям землекористувачі визначено, що це є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/ землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно зі ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним, незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Як вбачається з матеріалів справи, то у позивача відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які б давали право останньому на володіння/користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у власність чи користування позивача.

В постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 №21-2352а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла наступних висновків: «У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно, а саме - Ѕ частини будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 19.10.2016 року, на підставі договору купівлі-продажу будівель та споруд №1045 від 19.10.2016 року, що підтверджується копією відомостей з державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно.

В той же час, матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач не є власником, землекористувачем або орендарем земельної ділянки на якій розташовані Ѕ частини будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що особа, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа, відповідно до вимог Податкового кодексу України, не повинна сплачувати земельний податок.

Аналогічна позиція кореспондується Верховним Судом в постанові від 12.06.2018 року у справі №826/13291/16 (адміністративне провадження №К/9901/3401/17).

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами позивача щодо необґрунтованості прийнятого податкового повідомлення-рішення стосовно нарахування земельного податку з фізичних осіб, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

У відповідності до положень ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Здідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241- 246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №434154-1308-0461 від 20.03.2018, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17А, код ЄДРПОУ 39394856) про сплату земельного податку з фізичних осіб.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49600, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) судовий збір у розмірі 1'011грн.15коп. (одна тисяча одинадцять грн. 15коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова