Рішення № 9496333, 31.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/45231.03.10 За позовомПідприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко"

доАкціонерного товариства "Українська охоронно –страхова компанія"

простягнення 65 905,75 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Сокол О.Є.

від відповідача:Сорочан В.В. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підприємство із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко" (надалі –"Підприємство") звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська охоронно –страхова компанія" (надалі –"Товариство") про стягнення 65905,75грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує умови договору страхування наземного транспорту №И1 –03.28826 від 20.07.2005 р., а саме: не в повному обсязі виплачено страхове відшкодування позивачу, внаслідок пошкодження застрахованого транспортного засобу при дорожньо-транспортній пригоді (надалі –"ДТП"). Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 20960,00грн. та 3% річних у розмірі 2945,75 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.12.2009 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 25.01.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2010 р. у зв’язку із клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено до 10.02.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2010 р. у зв’язку із повторним клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено до 24.02.2010 р.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній з заявленими позовними вимогами не погоджується, посилаючись на безпідставність нарахування інфляційних втрат, оскільки вони не відповідають положенням ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", на безпідставність нарахування 3% річних, оскільки договором визначено лише нарахування пені та вказував на звільнення його від обов’язку виплати страхового відшкодування згідно п. 5.8 договору, оскільки страхувальником (його працівником) вчинено умисний злочин.

В судовому засіданні 24.02.2010 р. оголошено перерву до 15.03.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2010 р. у зв’язку із клопотанням представника позивача розгляд справи відкладено до 31.03.2010 р.

У судове засідання 31.03.2010 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвал суду виконав, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повність. Надав пояснення щодо відзиву відповідача, в якому вказував, що постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 05.04.2007 р. не встановлено вчинення Ярославом І.О. умисного злочину.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, вимоги ухвал суду виконав, в задоволенні позову просить відмовити з наведених у відзиві підстав.

За згодою представників сторін, присутніх у судовому засіданні, судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.07.2005 р. між Товариством (страховик) та Підприємством (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту №И1-03.28826 (надалі – "Договір").

Розділом 1 Договору визначено, що відповідно до цього Договору, укладеного на підставі Закону України "Про страхування" та правил Товариства "Добровільного страхування автотранспортних засобів, причепів до них та їх додаткового обладнання" №И1-03 від 20.07.2000 р. страховик бере на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику збитки, пов’язані з настанням нижчезазначених страхових випадків (п. 1.1 Договору). Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов’язані з володінням та користуванням транспортними засобами (п. 1.2 Договору). Перелік транспортних засобів, що приймаються на страхування, страхові випадки, місце страхування та інші умови страхування зазначені в додатку(-ах) до цього Договору (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору страховик зобов’язаний: протягом трьох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування; при настанні страхового випадку протягом 15 днів, після надання страхувальником усіх необхідних документів, здійснити виплату страхового відшкодування, а в разі прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування письмово повідомити про це страхувальника з обґрунтуванням причин відмови.

Згідно із п. 5.1 Договору страхове відшкодування виплачується на підставі таких документів: письмової заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування за встановленою формою; додатку до договору страхування, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія, який керував транспортним засобом на момент настання ДТП, подорожнього листа, довідки органів внутрішніх справ або метеорологічної служби або інших компетентних органів, яка повинна містити дані про факт події, кошторису витрат для відновлення транспортного засобу, складений та затверджений страхувальником.

Додатком №60 від 17.08.2006 р. (надалі –"Додаток") до Договору, відповідачем було застраховано майнові інтереси позивача, що не суперечать чинному законодавству України і пов’язані з володінням та користуванням, зокрема, автобусу Мітсубісі Сафарі, реєстраційний номер АА 5169 КВ, на випадок настання страхових випадків, а саме: пошкодження, знищення або втрата транспортних засобів внаслідок подій, що передбачені програмами страхування: "ДТП", "ПДТО" (протиправі дії третіх осіб) та інші.

Пунктом 1.2 Додатку встановлено франшизу у розмірі 0,5% при ДТП з вини страхувальника (його водія).

12.01.2007 р. близько 14 год. 00 хв. на автодорозі Устулуг-Луцьк-Рівне в напрямку м.Луцьк на 143 км. було скоєне ДТП за участі застрахованого автобусу Мітсубісі та автомобіля ГАЗ, а саме: Ярослав І.О., керуючи автобусом Мітсубісі, не дотримався безпечної дистанції руху, не переконався у безпеці маневру перестроювання та обгону і допустив зіткнення з автомобілем "ГАЗ", який рухався попереду. Внаслідок вказаного ДТП пасажирка автобуса Мітсубісі Коноваленко В.В. отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

ДТП сталася в результаті порушення водієм Ярославом І.О. вимог п.п. 1.5, 2.3, 10.1, 13.1, 12.6 Правил дорожнього руху України, що підтверджується довідкою відділення з розслідування ДТП при УМВС України в Рівненській області №18/3446 від 25.07.2007 р. та постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 05.04.2007 р., відповідно до якої Ярослава Ігоря Олеговича звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Листом №4197 від 13.01.2007 р. позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку –ДТП.

Відповідно до кошторису вартості робіт по автобусу Мітсубісі, реєстраційний номер АА5169КВ, затвердженого 13.06.2007 р. директором Підприємства, та який отримано відповідачем 14.06.2007 р., вартість витрат на відновлення транспортного засобу –автобусу Мітсубісі, в результаті його пошкодження при ДТП складає 168 895,80 грн.

14.06.2007 р. листом №4497 позивач звернувся до відповідача з проханням відшодувати збитки, завдані Підприємству внаслідок ДТП.

Актом №3537 до справи №84 про настання страхового випадку, затвердженого 12.12.2007р., страховиком було кваліфіковано вказане ДТП як страховий випадок та призначено до виплати Підприємству 163 236,06 грн. страхового відшкодування.

Відповідач частково сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 123 236,06 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

26.03.2009 р. сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача становила 40 000,00 грн.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по виплаті страхового відшкодування, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 40 000,00 грн.

Договір є договором страхування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Матеріалами справи підтверджується приймання відповідачем у страхування автобусу Мітсубісі Сафарі, реєстраційний номер АА 5169 КВ, на випадок настання страхових випадків, зокрема, внаслідок пошкодження при ДТП у період з 21.08.2006 р. по 20.08.2007 р., та сплата позивачем страхових платежів у повному обсязі (банківські виписки з рахунку позивача), що не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

12.01.2007 р. за участі застрахованого транспортного засобу сталося ДТП, яку відповідач правильно кваліфікував як страховий випадок за Договором.

13.01.2007 р. позивач на виконання вимог ч. 5 ст. 21 Закону України "Про страхування" та п.п. 4.4,5.1 Договору повідомив відповідача про страховий випадок.

Відповідно до ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

14.06.2007 р. подав заяву №4497 на виплату страхового відшкодування та кошторис ремонту, які прийняті представником відповідача Стригуном П.М. (за участі вказаної особи підписано страховий акт №3537 про настання страхового випадку). Отримання відповідачем всіх необхідних документів підтверджується тим, що ним складено акт №3537 про настання страхового випадку, в якому описані всі необхідні для виплати документи.

Сума страхового відшкодування, за вирахуванням франшизи, становить 163 236,06 грн. та підтверджується актом №3537 по справі №84 про настання страхового випадку, затвердженим відповідачем 12.12.2007 р. та актом звірки взаємних розрахунків від 26.03.2009 р.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що страховик зобов’язаний при настанні страхового випадку протягом 15 днів, після надання страхувальником усіх необхідних документів, здійснити виплату страхового відшкодування, а в разі прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування письмово повідомити про це страхувальника з обґрунтуванням причин відмови.

Відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять передбачених ст. 991 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про страхування" та п. 5.8 Договору підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Посилання відповідача на наявність передбаченої абз. 2 п. 5.8 Договору підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки страхувальником (його працівником) вчинено злочин передбачений ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України, який, на його думку, є умисним, судом відхиляються з огляду на таке.

З постанови Рівненського районного суду Рівненської області від 05.04.2007 р. вбачається, що дії Ярослава І.О. (водія позивача) були кваліфіковані за ч.1 ст. 286 КК України.

Відповідно до ст. 286 Кримінального кодексу України порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, - карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23.12.2005 р. №14 відповідальність за статтями 286 - 288, 415 Кримінального кодексу України настає лише за умови, що винна особа внаслідок порушення певних правил спричинила з необережності потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або його загибель. Якщо ж, порушуючи відповідні правила й усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, винний передбачав суспільно небезпечні наслідки і бажав або свідомо припускав їх настання, ці дії необхідно кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, в яких встановлено відповідальність за умисні злочини проти життя та здоров'я особи.

Таким чином, суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 286 Кримінального кодексу України визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною виною. При умисному ставленні до наслідків вчинене кваліфікується за статтями Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачають відповідні умисні злочини.

Статтею 23 Кримінального кодексу України визначено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Відповідно до статей 24-25 Кримінального кодексу України умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

За таких обставин, злочин, передбачений ст. 286 Кримінального кодексу України за формою вини не відноситься до умисних, а характеризується необережною формою вини, яка є відмінною від умислу.

Отже, твердження відповідача про наявність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки страхувальником (його працівником) вчинено умисний злочин є безпідставним.

До того ж, судом приймається до уваги, що відповідач, маючи у наявності вказану постанову, склав страховий акт та частково виплатив позивачу суму страхового відшкодування.

Таким чином, відповідач був зобов’язаний виплатити позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 163 236,06 грн. до 29.06.2007 р.

Відповідач у період з 19.12.2007 р. по 06.05.2008 р. частково сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 123 236,06 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача 40 000,00 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариство обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства суми страхового відшкодування у розмірі 40 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 2 000,00 грн. за прострочення по виплаті суми страхового відшкодування.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії відповідача є порушенням зобов’язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Згідно із п. 6.2 Договору страховик несе відповідальність за невчасну виплату страхового відшкодування у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Загальна сума штрафних санкцій не може перевищувати 5 (п’яти) відсотків від суми заборгованості.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення по оплаті 40 000,00 грн., нарахованої у період з 30.06.2007 р. по 11.12.2009 р.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється 30.12.2007 р. Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за весь період прострочення до подачі позову.

Оскільки, за перерахунком суду розмір пені за визначений період становить більше ніж заявлено до стягнення, то суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2000,00грн. за визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України період.

Суд відзначає, що згідно ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність (один рік), проте відповідачем заяви про застосування строку позовної давності ні усно, ні письмово не подано, а тому правові підстави для застосування судом положень статті 267 Цивільного кодексу України відсутні.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 20960,00грн. та 3% річних у розмірі 2 945,75грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних та інфляційних втрат, а тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 20960,00грн. та 3% річних у розмірі 2 945,75грн. підлягають задоволенню.

Стосовно заперечень відповідача на нарахування 3% річних суд відзначає, що у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, пеня та 3% річних є різними видами відповідальності за порушення грошового зобов’язання, а тому є правомірним нарахування одночасно пені і 3% річних.

Стосовно посилань відповідача на те, що страхове відшкодування не підлягає індексації згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", а тому позивачем неправомірно нараховані інфляційні збитки суд відзначає наступне.

Підставою для нарахування інфляційних збитків є ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме: несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов’язання, а не положення наведеного відповідачем закону України.

Право кредитора згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р. індекси інфляції розраховуються Мінстатом України щомісячно та публікуються в пресі, зокрема, газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені засобами масової інформації з посиланням на Мінстат України показники є офіційними (ст.ст. 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію") і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства суми страхового відшкодування у розмірі 40 000,00 грн., пені у розмірі 2 000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 20 960,00грн. та 3% річних у розмірі 2 945,75 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.Позов Підприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко" задовольнити повністю.

2.Стягнути з Акціонерного товариства "Українська охоронно –страхова компанія"" (01001, м.Київ, вул. Малопідвальна, 5; ідентифікаційний код 23734213) на користь Підприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко" (03062, м.Київ, вул.Чистяківська, 30; ідентифікаційний код 21622958) суму страхового відшкодування у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 20 960 (двадцять тисяч дев’ятсот шістдесят) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 2 945 (дві тисячі дев’ятсот сорок п’ять) грн. 75 коп., державне мито у розмірі 659 (шістсот п’ятдесят дев'ять) грн. 06 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00коп. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                     Р.В. Бойко